— Такого сюрпризу, мені повір, ще в житті ніхто не робив! — сказала Уляна і задоволено сіла у крісло, схрестивши руки.
Її голос звучав як переможний марш, але в повітрі вітав запах не квітів, а справжньої грози.
Навпроти неї стояв Артем, чиє обличчя за останні десять хвилин набуло відтінку стиглого томата.
Все почалося з того, що Артем вирішив проявити ініціативу. «Сюрприз» полягав у повному переплануванні їхньої спільної вітальні, поки Уляна була у відрядженні.
Тепер замість її улюбленого вінтажного комода стіну прикрашала величезна скляна вітрина з підсвіткою, заповнена… колекційними моделями тракторів.
— Ти серйозно? — Уляна підвелася, і її спокій миттєво випарувався. — Ти викинув мій дубовий комод, який дістався мені від бабусі, щоб поставити сюди оце депо?
— Я його не викинув! Він у гаражі. І це не «депо», Уляно, це обмежена серія сільськогосподарської техніки в масштабі 1:24! Ти ж казала, що нам треба додати інтер’єру «характеру».
— Характеру, Артеме! А не вигляду філії магазину іграшок для тридцятирічних хлопчиків! Де мої книги? Де мої свічки?
— Твої свічки — це пожежна небезпека першого ступеня, — відрізав Артем, намагаючись тримати оборону. — А книги тепер у коробках під ліжком. Там їм ніщо не загрожує.
Уляна підійшла до вітрини й тицьнула пальцем у скло.
— Ти хоч розумієш, що це скло митиму я? Бо ти навіть не знаєш, де у нас лежить ганчірка для пилу!
— О, почалося! Знову ти переводиш тему на побутовий тиранізм! Я хотів як краще. Я хотів, щоб у мене був свій куточок у цьому домі, де все не заставлено сушеними лавандами й безглуздими керамічними котами!
— Безглуздими?! — голос Уляни піднявся на октаву вище. — Ті коти — це мистецтво! А ці твої пластмасові залізяки — це криза середнього віку, яка наздогнала тебе занадто рано!
— Краще криза середнього віку з тракторами, ніж синдром накопичувача непотрібного мотлоху! — вигукнув Артем. — Ти ж кожну чекову квитанцію зберігаєш як історичний документ!
Вони стояли посеред кімнати, важко дихаючи. Сварка була схожа на партію в пінг-понг, де замість м’ячика літали взаємні претензії, накопичені за останні три роки.
— Знаєш що? — прошипіла Уляна, підходячи впритул. — Якщо тобі так подобається техніка, можеш йти спати в гараж. Разом зі своїм комодом і тракторами. Там якраз достатньо місця для твого его!
— Ах так? — Артем розвернувся до дверей. — Добре! Принаймні в гаражі ніхто не буде вчити мене, як правильно розставляти чашки в алфавітному порядку!
— Я не розставляю їх за алфавітом! Я розставляю їх за кольором веселки, бо це логічно!
— Це не логічно, це діагноз!
Артем схопив куртку, але на порозі зупинився. Він глянув на Уляну, яка вже готова була розплакатися від люті, а потім на один із тракторів у вітрині.
— Ти справді вважаєш їх потворними? — запитав він тихо, і цей тон збив Уляну з пантелику.
— Я вважаю потворним те, що ти не спитав мене. Ти просто викреслив мій простір, Артеме. Наче мене тут не існує.
Запала тиша. Та сама важка тиша, яка буває після великого вибуху. Артем повільно зняв куртку.
— Комод повернеться на місце завтра вранці. Я найму вантажників.
— І трактори? — запитала Уляна, примруживши очі.
— Трактори… — він зітхнув. — Трактори поїдуть на верхню полицю в кабінеті. Але вітрину я залишу для твоїх книг. Якщо ти дозволиш мені поставити там хоча б один комбайн. Маленький.
Уляна нарешті сіла назад у крісло, з якого почалася розмова. Вона знову подивилася на Артема, потім на блискучу вітрину.
— Один комбайн. І він має бути синього кольору, щоб пасував до штор.
— Він зелений, Уляно. Це бренд!
— Тоді купуй синю фарбу, Артеме. Бо мій «сюрприз» для тебе ще попереду.
Артем здригнувся. Він знав: якщо Уляна обіцяє сюрприз у відповідь — це означає, що завтра його чекає або перефарбована в рожевий машина, або повна відсутність солодкого на місяць.
— Повір, — додала вона з хитрою посмішкою, — такого сюрпризу тобі ще теж ніхто не робив.
Наступного ранку Артем прокинувся від підозрілої тиші. Зазвичай Уляна зранку створювала шум, подібний до невеликого оркестру: стукіт кавомашини, шелест газет та неодмінне бурчання на адресу погоди. Але сьогодні — ні звуку.
Він обережно визирнув у вітальню. Трактори стояли на місці (поки що), але щось змінилося. На журнальному столику лежав конверт кольору фуксії, а поруч стояв… старий іржавий садовий гном із відбитим ковпаком.
— Це що, оголошення війни? — пробурмотів Артем, відкриваючи лист.
«Любий, оскільки ти вирішив перетворити вітальню на виставку техніки, я вирішила, що настав час для мого власного стилю — Екстремальний Коттеджкор. Зустрічай нашого нового сусіда, Гійома. Він житиме біля телевізора».
Артем увірвався на кухню, де Уляна з незворушним обличчям пила чай.
— Уляно, цей гном виглядає так, наче він щойно повернувся з фільму жахів! Де ти його взяла?
— На блошиному ринку о шостій ранку. Це антикваріат, Артеме. У нього є душа, на відміну від твоїх пластикових коліс.
— У нього немає частини голови! Це не душа, це отвір для дощової води!
— Це метафора нашого шлюбу після того, як ти виставив мій комод у гараж, — спокійно відповіла вона, не відриваючись від чашки. — До речі, вантажники вже приїхали.
Артем зиркнув у вікно. Двоє кремезних хлопців уже тягнули його улюблену вітрину до виходу, а на її місце намагалися втиснути той самий дубовий комод.
— Стійте! — закричав Артем. — Ми ж домовлялися про компроміс! Вітрина залишається для книг!
— План змінився, — Уляна підвелася. — Книги повернуться в комод. А вітрина… вітрина їде в твій робочий кабінет. Разом із твоїми тракторами. І разом із твоїм комп’ютерним кріслом.
— Ти виселяєш мене з вітальні?!
— Я звільняю простір для життя, а не для складу сільгосптехніки!
Артем кинув конверт на стіл. Його обличчя знову почало набувати того самого червоного відтінку.
— Знаєш, що я зрозумів? Тобі не потрібен партнер. Тобі потрібен дизайнер-декоратор, який буде ходити по струнці! Ти не терпиш нічого, що не вписується у твій ідеальний світ «лаванд і котиків»!
— А ти не терпиш нічого, що вимагає відповідальності! Ти купуєш ці іграшки, бо боїшся дорослішати!
— Це не іграшки! Це інвестиція! Один такий трактор через десять років коштуватиме як твоя машина!
— Тоді продай його зараз і купи собі спокій, бо я збираюся перефарбувати стіни у вітальні в «пильну троянду»!
Артем завмер. «Пильна троянда» була його особистим пеклом.
— Тільки спробуй, — процідив він. — Якщо ти торкнешся стін, я встановлю над диваном справжнє пропелерне крило від літака. Я вже пригледів його на аукціоні.
— Ти не зробиш цього.
— О, ти мене погано знаєш. Це буде справжній «сюрприз». Прямо над твоєю головою, коли ти будеш читати свої романи про кохання!
Вони стояли один навпроти одного, важко дихаючи, готові до чергового раунду. Вантажники в коридорі незручно переминалися з ноги на ногу, тримаючи комод.
— Гей, господарі, — гукнув один із них. — Куди ставити цю бандуру? Тут на підлозі якась пляма…
Уляна й Артем одночасно глянули на підлогу. Під місцем, де раніше стояла вітрина, виднілася величезна діра в паркеті — результат невдалого монтажу підсвітки, який Артем робив поспіхом.
— Це… це що? — прошепотіла Уляна.
— Я… я хотів провести кабелі непомітно… — Артем раптом знітився. — Думав, вітрина все закриє.
Уляна подивилася на діру, потім на Артема, потім на страшного гнома Гійома. І раптом… вона почала сміятися. Спочатку тихо, а потім на весь дім.
— Тобто, — крізь сміх видавила вона, — ми пів години сперечалися про колір стін і трактори, коли в нас у підлозі дірка до сусідів?
Артем теж не витримав і посміхнувся.
— Принаймні тепер ми знаємо, що їсть на сніданок пан Петро знизу
Конфлікт вичерпав себе так само раптово, як і почався. Комод повернули на місце (він ідеально закрив діру), а вітрина все ж таки переїхала в кабінет.
— Знаєш, — сказала Уляна ввечері, сидячи на дивані поруч із Артемом. — Твій сюрприз таки був незабутнім. Я реально не очікувала, що ти продірявиш підлогу заради тракторів.
— А твій гном? — Артем кивнув на Гійома, який тепер стояв у кутку. — Він залишиться?
— Тільки якщо ти пообіцяєш більше нічого не свердлити без мого дозволу.
— Обіцяю. Але один трактор таки стоятиме на комоді.
— Синій?
— Добре, синій. Я його перефарбую.
Уляна задоволено кивнула. Сварка закінчилася, але обидва знали: це лише перемир’я перед наступним великим ремонтом.
Наталія Веселка
