Тамара Сергіївна подарувала онуку гроші на новий телефон на День народження. Проте колишня невістка витратила їх на продукти.
Тамара Сергіївна обережно поклала конверт з грошима у святковий пакет, додала туди листівку зі зворушливим привітанням і посміхнулася. Десятий день народження єдиного онука — подія важлива. Десять тисяч гривень — сума для пенсіонерки чимала, третина місячної пенсії, але Максимка цього заслужив.
«Буде йому на той телефон, про який він мріє, — подумала жінка, зав’язуючи гарну стрічку на пакеті. — Якщо що, додам ще».
Стосунки з колишньою невісткою Ольгою після розлучення з її сином складалися непросто. Три роки тому Сергій пішов із сім’ї, і з того часу Тамара могла бачитися з онуком тільки за попередньою домовленістю з Ольгою. На щастя, та не перешкоджала спілкуванню бабусі з Максимом, хоча й трималася завжди насторожено.
На святкування Дня народження онука Тамара Сергіївна приїхала трохи завчасно.
— Бабулю! — радісно прокричав Максим, коли вона зайшла. Хлопчик, високий і худий, такий схожий на свого батька в тому ж віці, кинувся до неї.
— Максимушко, з Днем народження, рідненький! — Тамара Сергіївна міцно обійняла онука, вдихаючи запах його волосся, такого ж неслухняного, як у її сина Сергія.
Ольга стояла трохи осторонь, натягнуто посміхаючись. Вона помітно схудла з їхньої останньої зустрічі, під очима були тіні, а в куточках губ з’явилися нові зморшки.
— Доброго дня, Тамаро Сергіївно, — кивнула вона. — Заходьте.
Максим, не звертаючи уваги на напруженість між дорослими, із захватом розповідав бабусі про те, як він виграв шкільний конкурс з малювання.
Коли він усе розповів і показав, Тамара з нетерпінням простягнула онукові святковий пакет. Максим одразу розв’язав стрічку і дістав конверт.
— Ого! — скрикнув він, заглянувши всередину. — Дякую, бабусю! Це ж цілий статок!
— Максиме, — суворо сказала Ольга. — Що треба сказати?
— Дякую, бабусю, — більш стримано повторив хлопчик. — Я давно хочу новий телефон, мій старий погано працює.
— Я так і думала, — кивнула Тамара Сергіївна. — Коли підете купувати, подзвоніть мені, я можу додати, якщо не вистачатиме.
Ольга ледь зморщилася, але нічого не сказала. Натомість вона взяла конверт із рук сина й поклала в комод.
— Я поки збережу, щоб не загубив, — пояснила вона, помітивши здивований погляд Тамари Сергіївни.
Свято пройшло добре, були ще бабуся й дідусь з боку Ольги, і її сестра, тітка хлопчика. Батька Максима на той час не було в місті, він привітав сина по телефону. Незважаючи на це, іменинник був у захваті від торта й подарунків, багато розповідав про школу й про свої захоплення. Ольга поступово розслабилася й навіть поділилася новинами про свою роботу в бухгалтерії невеликої фірми.
Прощаючись, Тамара Сергіївна ще раз нагадала:
— Не забудьте подзвонити, коли зберетеся за телефоном. Я можу під’їхати й допомогти.
— Добре, — кивнула Ольга, але якось невпевнено.
Минув тиждень. Тамара Сергіївна чекала дзвінка, але телефон мовчав. Нарешті, не стерпівши, вона сама набрала номер онука.
— Максимушко, привіт! Як справи? Купили вже телефон?
На тому кінці виникла пауза.
— Ні ще, бабусь, — нарешті відповів Максим. — Мама сказала, що ми потроху купимо.
— А що так? — здивувалася Тамара Сергіївна. — Грошей не вистачає?
— Не знаю, — голос онука звучав збентежено. — Запитай у мами.
У трубці почулася якась метушня, а потім голос Ольги:
— Ало, Тамаро Сергіївно? Вибачте, ми ще не встигли сходити до магазину. Багато роботи було.
— Розумію, — сказала жінка, хоча насправді не розуміла. Яка робота може завадити порадувати дитину довгоочікуваним подарунком? — Може, у ці вихідні підете?
— Так, звичайно, — поспіхом погодилася Ольга.
Але й через два тижні ситуація не змінилася. Максим усе ще ходив зі старим телефоном, а Ольга знаходила все нові відмовки. Тамара Сергіївна почала хвилюватися.
Наступного разу, коли вона прийшла навідати онука, Максим ще затримувався в школі, а от Ольга була вдома — взяла відгул, щоб сходити до поліклініки.
— Олю, я хотіла запитати, — почала Тамара Сергіївна, коли вони сиділи на кухні за чаєм. — Чому ви досі не купили Максимові телефон? Уже місяць минув.
Ольга зітхнула й відвела очі.
— Тамаро Сергіївно, я витратила ці гроші на продукти й оплату квартири.
Тамара завмерла з чашкою в руці.
— Як витратила? А як же подарунок Максимові?
— Розумієте, — Ольга нервозно перебирала край халата, — у нас зараз дуже складна фінансова ситуація. Сергій не платить аліменти, моєї зарплати на все не вистачає, а за квартиру платити треба. Я просто не знала, що робити.
Тамара Сергіївна відчула, як всередині піднімається хвиля обурення.
— Але це ж подарунок Максимові! Я дарувала гроші йому, а не на продукти!
— Я розумію, — Ольга почала захищатися. — Але що мені було робити? У нас холодильник порожній стояв, за квартиру другий місяць борг.
— Могла мені подзвонити, — Тамара Сергіївна намагалася говорити спокійно, хоча всередині все кипіло. — Я б допомогла. Але забирати подарунок у дитини…
— Я збиралася купити йому телефон пізніше, коли отримаю зарплату, — виправдовувалася невістка.
— А Максим знає, що його гроші пішли на продукти й квартиру?
Ольга похитала головою. Тамара Сергіївна поставила чашку на стіл і випрямилася.
— Олю, я розумію ваші труднощі. Але це нечесно по відношенню до дитини. І до мене теж. Ти мала спочатку поговорити зі мною.
— А у свого сина ви не хочете запитати, чому він не платить аліменти на сина? — запитала жінка.
Тамара Сергіївна зітхнула. Вона хотіла сказати щось різке, але, дивлячись на осунуле обличчя колишньої невістки, стрималася. Зрештою, Ольга одна тягла дитину, а Сергій, її син, схоже, зовсім усунувся від батьківських обов’язків.
— Гаразд, — сказала вона нарешті. — Що зроблено, те зроблено. Але Максимові треба купити телефон. Він чекає цей подарунок.
— Я куплю, як тільки зможу, — сказала Ольга. — І поверну вам гроші.
— Не треба мені нічого повертати, — відмахнулася жінка. — Краще скажи чесно: Сергій зовсім не допомагає?
Ольга гірко усміхнулася:
— Востаннє він надіслав гроші на День народження Максима торік. З тих пір ні копійки. Говорить, що в нього проблеми з бізнесом, що сам ледве зводить кінці з кінцями.
Тамара Сергіївна похитала головою. Вона знала, що у сина справи йдуть не дуже, але не думала, що настільки погано, щоб забути про власну дитину.
— Я поговорю з ним, — твердо сказала вона. — Це безвідповідально.
— Не треба, — швидко заперечила Ольга. — Я не хочу, щоб Максим знав, що батько відмовляється йому допомагати. Йому й так важко.
Вони ще довго сиділи на кухні, обговорюючи складну ситуацію. Тамара Сергіївна дізналася, що Ользі довелося переїхати на дешевшу квартиру, що в школі з Максима вимагають гроші то на ремонт класу, то на екскурсії, що стара куртка стала йому мала, а на нову коштів немає.
Ідучи від колишньої невістки, Тамара Сергіївна відчувала змішані емоції. З одного боку, вона все ще була засмучена тим, що її подарунок онукові пішов на побутові витрати. З іншого — їй було шкода Ольгу, яка явно з останніх сил намагалася забезпечити сина всім необхідним.
Наступного дня Тамара Сергіївна відправилася до магазину електроніки. Консультант довго показував їй різні моделі, терпляче пояснюючи переваги кожної.
— Мені потрібен хороший телефон для онука, десять років, — пояснювала жінка. — Щоб і для навчання підходив, і для ігор, і щоб довго служив.
У підсумку вона вибрала модель дорожчу, ніж планувала спочатку, але якісну й з хорошою камерою. Потім жінка відправилася до онука.
Максим відчинив двері й здивовано втупився на бабусю:
— Бабусю, а ми тебе не чекали сьогодні.
— Сюрприз, — усміхнулася Тамара Сергіївна, простягаючи коробку. — Тримай, це тобі.
Максим з недовірою взяв коробку, відкрив її й ахнув:
— Це ж… це ж той самий телефон! Навіть кращий, ніж я хотів! Бабусю, дякую!
Він кинувся обіймати бабусю, ледь не збивши її з ніг. У цю мить з кухні вийшла Ольга й завмерла в дверному прорізі.
— Що тут відбувається?
— Мамо, дивись, що бабуся мені подарувала! — Максим показав новий телефон. — Це найкрутіша модель!
Ольга поблідла й безпорадно подивилася на свекруху.
— Тамаро Сергіївно, навіщо ви… Я ж сказала, що куплю… Я знаю, Олю, — м’яко відповіла Тамара Сергіївна. — Але я подумала, що Максимові не варто чекати. До того ж, у мене була відкладена сума на новий телевізор, але я вирішила, що онук важливіший.
Максим, не помічаючи напруги між дорослими, вже повноцінно вивчав новий гаджет.
— Тамаро Сергіївно, можна вас на хвилинку? — Ольга кивнула в бік кухні.
Коли вони залишилися самі, Ольга тихо сказала:
— Ви не мали цього робити.
— Оленько, — Тамара Сергіївна взяла колишню невістку за руку. — Я не серджуся на тебе. Я розумію, що тобі важко. Але Максим — мій єдиний онук, і я хочу, щоб у нього було все необхідне. А тепер давайте пити чай. Я, між іншим, ще тістечка принесла.
Вони повернулися в кімнату, де Максим уже повноцінно освоював новий телефон.
— Бабусю, тут стільки всього можна робити! — захоплено повідомив він. — І камера крута!
— Ось і добре, — кивнула Тамара Сергіївна.
Ольга тихо сказала свекрусі:
— Дякую вам. Не тільки за телефон, але й за розуміння. Я поверну вам ті гроші, як тільки зможу.
— Не треба нічого повертати, — похитала головою Тамара Сергіївна. — Краще купіть Максимові нову куртку на ці гроші. Я бачила, що стара йому мала.
Ольга кивнула, відчуваючи, як до горла підступає ком. У цю мить вона зрозуміла, що набула надійного союзника в нелегкій справі виховання сина.
