Любити на відстані людину дуже важко, це я знаю зі свого досвіду. За статистикою 70% пар закінчують стосунки після декількох місяців життя в різних країнах.
Важко прощатись і їхати від коханої людини, сльози течуть рікою. Багато обіцянь, і щира віра, що стосунки стануть лише міцніше після такого.
Перші декілька тижнів ми трималися одне за одного. Я дзвонила як тільки мала вільну хвилинку, навіть якщо Тарас був на роботі намагався підняти слухавку.
Ми багато спілкувались по камері, звісно що не вистачало обіймів щирих. Трохи хвилює. Але це приємне хвилювання.
Десь через три місяці все помалу змінювалося, в мене нова робота, знайомства, кардинально інше життя аніж було до поїздки. Зміни на складі припадали на різні години, ми почали менше спілкуватись, це дуже напружувало.
Тарас кожного разу питав коли я повернусь, в мене не було відповіді, я хотіла підзаробити грошей.
Через пів року, він першим почав тему розставання. Хоча я до останнього намагалась вберегти його, вберегти нашу любов.
Він подзвонив і сказав, що в нього нова дівчина, щоб я не тримала образи. Від його слів перехоплює подих.
Мовляв так буде краще для нас обох. Сенсу повертатися додому вже не було, тому я залишила в Німеччині надовше.
Зараз не в стосунках, бо ще не готова до них. Дуже сумую за колишім хлопцем.
Ми теж не пройшли перевірку відстанню. І я для себе вирішила, що більше ніколи не буду мати таких стосунків.
Чи є у вас досвід любові в різних містах? Діліться своїми історіями.
Автор: Настя.
