— Тарасе, я тебе заклинаю всіма святими: відійди від того зовнішнього блоку! Ти не промисловий альпініст, ти — фінансовий аналітик, який боїться висоти навіть на третьому сходинці драбини! Якщо цей білий ящик зараз полетить вниз із дев’ятого поверху, він не просто розіб’ється — він проб’є дах новенького «Лексуса» нашого голови ОСББ, і тоді ми будемо виплачувати цей борг до повноліття наших онуків!
Все в цій драматичній історії почалося в той самий фатальний і воістину апокаліптичний вівторок, коли розпечений стовпчик термометра не просто перетнув, а впевнено і зухвало розчавив позначку +35°C у глибокому затінку. Життя в місті завмерло, а повітря стало настільки густим і гарячим, що його можна було не тільки вдихати, а й, здавалося, жувати, як підгорілу манну кашу.
Квартира Тараса й Олени за лічені години трансформувалася в повноцінну високогірну філію фінської сауни, де вологість і температура злилися в єдиному екстазі побутового пекла. Навіть кіт Батон, який зазвичай відрізнявся непомірним апетитом, цього дня демонстративно відмовився від добірного корму і цілодобово лежав на холодній плитці у ванній кімнаті, імітуючи вологий, забутий господарями рушник і ледь помітно ворушачи вусами в такт важкому диханню.
— Олено, це абсолютно нестерпно, це за межами людської витривалості! Ми живемо не вдома, а як запеклі грішники в першому колі дантового пекла! — патетично проголосив Тарас, судомно витираючи спітніле чоло своєю найкращою шовковою краваткою, бо всі рушники вже давно стали гарячими. — Я не збираюся, чуєш, не збираюся чекати офіційних майстрів два довгих тижні! У них зараз, бачте, «сезон», у них черги до наступного льодовикового періоду! Але я сам інженер у глибині душі, у мене ж технічна освіта десь там під шаром офісного пилу порошиться! Купуємо спліт-систему прямо зараз, я бачив детальний туторіал на YouTube від одного бородатого майстра — там справді делов на сорок хвилин із коротким перекуром і філософськими роздумами!
Вже через дві години, які Тарас провів у шалених перегонах по будівельних супермаркетах, посеред вітальні гордо височів велетенський, сяючий білим пластиком агрегат під грізною назвою «Arctic Storm 3000».
Коробка від нього займала половину кімнати, а сам пристрій виглядав як деталь від космічного корабля. Тарас, озброївшись величезним перфоратором, який він виманив у кума під чесне слово і пляшку елітного коньяку, виглядав у цей момент як мінімум як самовідданий ліквідатор аварії на ЧАЕС або герой бойовика, що готується до штурму ворожої цитаделі. Його очі горіли вогнем неприборканої енергії та небезпечної впевненості у власних силах.
— Олено, головне в цій справі — це не просто дірка в стіні, це стратегічно правильно розрахований кут нахилу для дренажного шланга! — повчав він дружину, яка з жахом спостерігала за процесом, прикриваючи вуха подушкою. — Конденсат повинен іти самопливом, інакше ми втопимо сусідів у власному прохолодному щасті! Гравітація, Олено, — це єдиний закон природи та юриспруденції, який я щиро поважаю в цьому житті! — Після цих слів він почав бурити несучу стіну з таким неймовірним, пекельним гуркотом, що у сусідів двома поверхами нижче в серванті почав хаотично підстрибувати фамільний кришталь, а собаки в радіусі ста метрів почали вити від незрозумілої тривоги. Стіни здригалися, а пил піднімався до стелі, створюючи атмосферу справжнього будівництва століття.
Справжня, невигадана проблема виникла на етапі, який Тарас поетично назвав «виходом у відкритий космос». Коли внутрішній блок був сяк-так закріплений на стіні (хоч і з невеликим перекосом на правий бік), настав час монтувати зовнішню частину. Тарас, не маючи професійного спорядження, але маючи невичерпну фантазію, вирішив діяти радикально.
Він прив’язав себе до масивної ніжки кухонного дубового столу за допомогою двох власних шкіряних ременів від штанів та… міцного нейлонового повідця кота Батона для додаткової страховки. У такому вигляді він відважно виліз у вікно на дев’ятому поверсі, намагаючись закріпити металеві кронштейни на хиткому фасаді будинку.
— Тарасе, зупинись! Твій «страхувальний канат» щойно видав підозрілий звук і, здається, тріснув по швах! — верескнула Олена, в останньому пориві відчаю хапаючи чоловіка за щиколотки і впираючись ногами в підвіконня.
— Це не страшно, це дрібниці, я тримаюся на чесному інженерному слові і великій силі тертя об підвіконня! — прохрипів Тарас, багровіючи від зусилля і намагаючись прикрутити іржаву гайку 12-м ключем там, де за всіма законами логіки потрібен був мінімум 14-й.
У цей самий критичний момент один із кронштейнів, не витримавши знущання «інженерного генія» та ваги сорокакілограмового заліза, видав передсмертний металевий стогін. Тарас, дивом зреагувавши, ледь встиг заскочити назад у кімнату, перечепившись через кота, як зовнішній блок кондиціонера, з’єднаний з внутрішнім лише тонкими і гнучкими мідними трубками, плавно вислизнув із його рук. Він не впав на землю, ні — він завис на рівні восьмого поверху, страхітливо розгойдуючись на гарячому липневому вітрі, як гігантський маятник Фуко, що загрожував знищити все живе на своєму шляху.
Вже через десять хвилин під вікнами будинку зібрався стихійний, розлючений і надзвичайно гучний мітинг. Голова ОСББ, пан Василь, який якраз збирався їхати у справах, стояв посеред двору і з невимовним жахом дивився на білу металеву скриню, що гойдалася прямо над дахом його новенької, щойно вимитої машини. Вираз його обличчя був таким, ніби він щойно побачив привид комунізму або рахунок за опалення за січень.
— Тарасе! Ти, кулібін недороблений! — ревів він у справжній мегафон, який, здавалося, завжди був у нього під рукою на випадок надзвичайних подій. — Якщо ця твоя «інноваційна іонізація повітря» зараз відірветься і приземлиться на мій капот, я особисто простежу, щоб твоя наступна прописка була в камері СІЗО за статтею «замах на майно в особливо великих розмірах»! Знімай це негайно, або я викликаю спецназ!
Тарас, блідий як стіна після шпаклівки, судомно намагався витягнути 40-кілограмовий блок назад у вікно за допомогою тонкої мотузки для білизни, яка загрозливо розтягувалася під навантаженням.
— Олено, воно не лізе, воно застрягло! — волав він у відповідь. — Воно зачепилося за супутникову тарілку пані Стефанії з восьмого поверху, і тепер ми ловимо сигнал не тільки з Арктики, а й усі турецькі серіали світу одночасно! Якщо я потягну сильніше, я вирву тарілку разом зі шматком стіни!
Коли через довгу і виснажливу годину приїхали викликані за потрійним, «нічним» та екстреним тарифом промислові альпіністи, вони спочатку довго і мовчки палили, задумливо розглядаючи «унікальну конструкцію» Тараса.
— Слухай, господарю, — нарешті сказав старший бригади, професійно закріплюючи страхувальні карабіни на даху. — Я за свою кар’єру багато чого бачив: і кондиціонери, приклеєні на двосторонній скотч, і антени, що трималися на дитячій жуйці. Але щоб спліт-система гойдалася над містом на повідці для домашнього кота — це, брате, пряма номінація на премію Дарвіна, причому з великим відривом від конкурентів.
За п’ятнадцять хвилин злагодженої роботи прилад був нарешті встановлений на законне місце. В квартирі, заповненій пилом і залишками ременів, нарешті настала довгоочікувана, майже божественна прохолода. Тарас, виснажений до краю битвою з фізикою, гравітацією та розлюченими сусідами, просто впав у крісло, підставивши обличчя під струмінь крижаного повітря.
— Ну що, — ледь чутно прошепотів він, закриваючи очі. — Зате працює. Ти відчуваєш цей благодатний «Арктичний шторм»?
Олена в цей час мовчки подивилася на чеки, які залишили альпіністи, потім на велетенську діру в стіні розміром з кулак, яку Тарас у поспіху забув запінити, а потім перевела погляд у вікно, де сусід знизу вже піднімався до них з офіційним актом про пошкодження своєї дорогоцінної супутникової тарілки.
— Відчуваю, Тарасе. Я дуже чітко це відчуваю. Тільки це не арктичний шторм, це справжній холодний душ на наш сімейний бюджет, який щойно випарувався. Наступного разу, коли тобі захочеться «інженерного драйву» та адреналіну, просто піди і купи собі маленький вентилятор на батарейках. Це буде і безпечніше для оточуючих, і значно дешевше для нашого майбутнього.
Встановлення кондиціонера — це майже як серйозні стосунки: якщо між вами немає надійного, перевіреного кріплення і професійного, виваженого підходу, все неминуче закінчиться вільним падінням, розбитими надіями і дуже гучним скандалом під вікнами всього під’їзду.
