— Те, що ви знайшли покупця на мою дачу, ще не означає, що я згодна її продавати! — обурилася я, дізнавшись про махінації свекрухи.
Єва розставляла тарілки на святковому столі. Порцеляна ніжно дзвеніла в її руках. Сьогодні до них на вечерю мали прийти свекруха з зовицею. Денис порався на кухні, намагаючись розібратися з новим рецептом стейків.
— Ти впевнена, що м’ясо треба маринувати саме так? — Денис розгублено подивився на дружину. Його окуляри з’їхали на кінчик носа.
— Упевнена, любий, — Єва усміхнулася, поправляючи скатертину. — Твоя мама буде в захваті.
Єва старалася з усіх сил. Три роки шлюбу, а стосунки зі свекрухою та зовицею досі залишалися натягнутими, мов струна. Марина Григорівна, жінка з ідеальним манікюром, завжди дивилася на Єву з ледь помітним несхваленням. А от Аліна не приховувала свого ставлення.
— Ми тут! — пролунав дзвінкий голос біля вхідних дверей.
Єва здригнулася. Глянула на годинник — знову на пів години раніше.
— Проходьте, — Єва відчинила двері, натягуючи усмішку.
Марина Григорівна чинно увійшла, тримаючи в руках коробку з тортом. Аліна прослизнула слідом, кинувши на Єву оцінювальний погляд.
— Мила квартирка, — Аліна кивнула, оглядаючись. — Ремонт-то давно зробили?
— Місяць тому закінчили, — Єва забрала у свекрухи коробку. — Денис усе сам спроєктував.
— Дениска завжди був талановитим, — Марина Григорівна пройшла до вітальні. — А в нас в однокімнатній квартирі тіснувато, але зате затишно.
Аліна зняла пальто й ледь чутно сказала:
— Звісно, хто встиг одружитися на квартирі, той і молодець.
— Аліно! — смикнула доньку Марина Григорівна, але в її голосі не відчувалося справжнього несхвалення.
— Я просто жартую, — Аліна знизала плечима. — От тільки не розумію, навіщо так рано заміж вискакувати. Двадцять три роки — це ж дитинство! Пожила б для себе…
Єва промовчала. Стеля здавалася їй цікавішою за цю розмову.
— Мамо, Аліно, проходьте до столу! — Денис вийшов із кухні, витираючи руки об фартух. — Зараз усе буде готове.
За вечерею легше не стало.
— А на дачу коли поїдете? — Марина Григорівна відрізала шматочок м’яса. — Влітку так добре біля води.
— Хочемо наступних вихідних відкрити сезон, — Єва розлила напій по келихах. — Альтанку нову поставили, причал оновили.
— Заздрю я тобі, Євочко, — Аліна похитала головою. — Чоловік, квартира, дача біля озера… І все так рано! А я от досі гуляю, свободою насолоджуюся, нареченого все немає.
— Я щаслива в шлюбі, — спокійно відповіла Єва, дивлячись просто в очі зовиці.
— Усі так кажуть у перші роки, — Аліна засміялася, підморгнувши братові. — Поживемо — побачимо.
Денис поклав руку на плече дружини. Єва вдячно усміхнулася чоловікові. Як би не старалася Аліна вколоти, поки їхнє щастя було міцнішим за будь-які слова. Але за десертом розмова набула несподіваного повороту.
— До речі, про дачу, — Марина Григорівна постукала ложечкою по блюдцю. — Я тут подумала, що вона у вас більшу частину року простоює.
Єва завмерла з виделкою над тортом.
— Ми буваємо там регулярно, — спокійно заперечила вона, хоча серце вже калатало швидше.
— Два-три рази за літо й пару разів восени? — Марина Григорівна похитала головою. — Це не регулярно, люба. Це просто непотрібна трата коштів.
— Мамо, ми з Євою самі розберемося, — Денис нахмурився.
Свекруха наче не помітила слів сина.
— Я просто кажу, що можна було б продати її й вкласти гроші в щось по-справжньому потрібне, — Марина Григорівна багатозначно підвела брови. — Наприклад, Аліночці допомогти з квартирою.
Єва ледь не поперхнулася чаєм.
— Дача належить мені, — твердо сказала вона. — І я не збираюся її продавати.
Аліна театрально зітхнула.
— Бачиш, мамо, я ж казала. Деякі вважають за краще, щоб добро пропадало дарма.
— Дача не пропадає, — Єва поставила чашку. Руки тремтіли від обурення. — Ми з Денисом любимо там відпочивати.
— Ах, відпочивати! — Марина Григорівна сплеснула руками. — У наш час молодь тільки й думає про розваги! А те, що Аліночка мучиться зі мною в однушці…
— Мамо, ми це вже обговорювали, — Денис спробував зупинити наростаючу сварку.
— Нічого ми не обговорювали! — Марина Григорівна підвищила голос. — Це твоя дружина не хоче чути про проблеми нашої сім’ї!
— Нашої сім’ї? — не витримала Єва нарешті. — Аліна доросла жінка. Чому вона сама не може вирішити житлове питання?
— Ось як ти заговорила! — Марина Григорівна підтиснула губи. — Аліночка сама, їй важко. А у вас усе є!
— Ось-ось, — підхопила Аліна. — Тільки про себе думаєте.
Єва вже не могла стримуватися.
— Я не буду продавати дачу, щоб ваша дочка могла й далі «насолоджуватися свободою», — вона подивилася на свекруху. — Це моє майно.
— Яка ти егоїстка! — вигукнула Марина Григорівна. — Денисе, невже ти не бачиш?
— Мамо, годі, — Денис встав. — Дача справді належить Єві. Це подарунок від її батьків.
— А що я тобі завжди казала? — Марина Григорівна повернулася до Аліни. — Деякі дівчата ніколи не зможуть стати дружинами. Вони не вміють цінувати сім’ю! Шкода, що й нам така невістка попалася.
Єва різко підвелася з-за столу.
— Марино Григорівно, я попрошу вас, — її голос дзвенів від напруги. — Не переходьте межі.
— Які ще межі? — обурилася Аліна. — Мама просто каже правду. А правда завжди очі коле.
Денис розгублено переводив погляд із матері на дружину.
— Припиніть! — його голос здригнувся. — Чому ми не можемо просто повечеряти?
Але було пізно. Єва схопила сумку з крісла й стрімко попрямувала до виходу.
— Єво, зачекай! — Денис пішов слідом.
— Нехай іде, провітриться, — махнула рукою мати. — Занадто гаряча в тебе дружина.
Вхідні двері грюкнули так, що задзвенів посуд на столі. Єва майже бігла вулицею. Весняний вечір обдував обличчя прохолодним вітром, але жар у серці не вщухав. Вона дісталася до лавки в парку й упала на неї. Телефон у сумці задзвонив — напевно, Денис. Єва дістала його й рішуче вимкнула.
«Як вони сміють?» — кипіло всередині. Дача біля озера, яку подарували їй батьки на весілля… Батьки, які відмовляли собі в усьому, щоб накопичити на неї.
Гіркі сльози потекли по щоках. Образа проймала до тремтіння. Усі ці підколи, натяки на корисливість, вічні порівняння з ідеальною жінкою. А тепер ще й відверті вимоги розлучитися з дорогим серцю місцем.
Єва просиділа в парку кілька годин. Голуби крутилися поруч, випрошуючи неіснуючий хліб. Люди проходили повз, занурені у свої турботи.
Додому вона повернулася, коли почало сутеніти. Переступила поріг, готова до продовження сварки, але побачила тільки Дениса. Він сидів у коридорі, втупившись у телефон. Побачивши дружину, схопився й кинувся до неї.
— Єво! — Денис міцно обійняв її. — Я так хвилювався! Чому телефон вимкнула?
Єва вткнулася обличчям у його плече.
— Вони вже пішли? — запитала вона глухо.
— Давно, — Денис ніжно погладив її по спині. — Я мамі все висловив. Це було некрасиво з їхнього боку.
Єва підвела на нього заплакані очі.
— Правда висловив?
— Звичайно, — Денис поцілував її в лоб. — Ти в порядку? Може, чаю зробити?
— Так, будь ласка, — Єва слабо усміхнулася.
Наступний тиждень минув спокійно. Ні свекруха, ні Аліна не телефонували. Денис оточив Єву турботою — то сніданок у ліжко приготує, то квіти без приводу подарує.
У п’ятницю вранці Єві зателефонувала Ольга Петрівна, сусідка по дачі.
— Євочко, люба, — голос сусідки звучав схвильовано. — Я хотіла запитати… Ти чому не попередила, що продаєш дачу? Я б у тебе перша купила її. Мої діти були б поряд.
— Що? — Єва похолола. — Я нічого не продаю.
— Як же? — здивувалася Ольга Петрівна. — А от люди сказали, що ти виставила ділянку на продаж. Зараз он ходять, оглядають.
— Які люди? — голос Єви здригнувся.
— Жінка з донькою й якісь покупці. Показують усе, розхвалюють.
— Ольго Петрівно, сфотографуйте їх, будь ласка, — попросила Єва. — І пришліть мені.
За п’ять хвилин телефон пискнув. На фотографії Єва одразу впізнала Марину Григорівну та Аліну. Вони з вдоволеними обличчями показували альтанку якійсь літній парі.
Тиск піднявся у скронях. Єва глибоко вдихнула. Замість люті прийшла крижана рішучість. Увечері вона зателефонувала свекрусі.
— Марино Григорівно, запрошую вас з Аліною на вечерю. Хочу помиритися, — сказала вона таким солодким голосом, що самій стало нестерпно.
За вечерею Єва була сама люб’язність. Подавала улюблені страви свекрусі, сміялася з жартів Аліни. Марина Григорівна помітно розслабилася.
— Я так рада, що ти все зрозуміла, дитинко, — свекруха погладила Єву по руці. — У сім’ї головне — уміти поступатися.
— Абсолютно з вами згодна, — усміхнулася Єва й дістала фотографію, роздруковану на звичайному папері. Вона поклала знімок на стіл перед свекрухою та зовицею.
— Ось тільки повинна вас засмутити, — голос Єви задзвенів сталлю. — Те, що ви знайшли покупця на мою дачу, ще не означає, що я згодна її продавати!
Марина Григорівна поперхнулася чаєм. Обличчя Аліни зблідло. Денис схопив фотографію, вдивляючись у знайомі постаті.
— Що це? — він перевів погляд на матір. — Що ви там робили?
— Ми просто… — почала виправдовуватися Аліна.
— Просто намагалися продати чужу власність! — Денис схопився на ноги. Стілець із гуркотом відлетів убік. — Це крадіжка, мамо! Шахрайство!
Марина Григорівна скривила губи, наче проковтнула щось кисле.
— Не драматизуй, синку, — жінка розвела руками. — Ми просто хотіли допомогти.
— Допомогти? — Денис майже кричав. — Кому?
— Аліночці, звісно, — свекруха схлипнула. — Твоя сестра молода дівчина, їй потрібне окреме житло. А дача все одно простоює…
Єва мовчки спостерігала за сценою, що розгорталася. Її обличчя залишалося спокійним, хоча всередині вирував ураган.
— Дениско, це ж було заради мене, — Аліна спробувала взяти брата за руку. — Я втомилася жити з мамою в однокімнатній квартирі! Мені стільки років, а я досі ділю з мамою ванну!
— І ти вирішила вкрасти в моєї дружини? — Денис відсмикнув руку. — Це твій план?
— Яке вкрасти? — сплеснула руками Марина Григорівна. — Ми б поділилися! Частину Єві, частину Аліночці. По-сімейному!
Єва нарешті підвелася. Її руки більше не тремтіли.
— Послухайте мене уважно, — промовила вона тихо. — Ця дача — моє майно. Подарунок моїх батьків. І я не збираюся нічого продавати. Ніколи.
— Яка ти жадібна! — випалила Аліна. — А ще заміж вискочила незрозуміло навіщо!
— Замовкни! — гримнув Денис. — Негайно!
— Сину, подумай про нас, — Марина Григорівна перейшла на прохальний тон. — Аліночці потрібна квартира. Ми ж твоя сім’я!
— Ні, — Денис похитав головою. — Моя сім’я — Єва. І я не дозволю вам її обкрадати.
— Але ми… — свекруха спробувала заперечити.
— Ідіть, — Денис указав на двері. — Зараз.
— Що? — Марина Григорівна зблідла.
— Ідіть і не телефонуйте. Не приходьте. Забудьте нашу адресу.
— Ти розриваєш стосунки з рідною матір’ю? — задихнулася від обурення Аліна.
— Так. Доти, доки ви не зрозумієте, що накоїли.
Марина Григорівна й Аліна, підтиснувши губи, зібрали речі й вийшли, голосно грюкнувши дверима. Квартира поринула в тишу.
Єва підійшла до чоловіка й обійняла його за плечі.
— Вибач мені, — прошепотіла вона. — Я стала причиною руйнування твоїх стосунків із сім’єю. Денис обійняв дружину у відповідь, притиснув до себе.
— Це не твоя провина, — він поцілував її в маківку. — Це все їхня жадібність і заздрість. Ти важливіша, розумієш? Ти — моя справжня сім’я.
Три роки потому Єва погойдувалася в кріслі на веранді дачі, спостерігаючи, як Денис грається з їхнім синочком біля озера. Малюк захоплено верещав, коли тато підкидав його вгору.
Легкий вітерець приносив запах озера. Сонце лагідно торкалося шкіри. Єва усміхнулася, згадуючи, скільки довелося пережити, щоб зберегти це місце. Тепер воно здавалося ще дорожчим.
Стосунки з Мариною Григорівною та Аліною так і не відновилися. Але щоразу, дивлячись на щасливе обличчя сина, який бавився на березі їхнього озера, Єва розуміла: усе склалося правильно. Іноді треба відрізати те, що заважає рости новому. Їхня маленька сім’я була міцнішою за будь-які бурі.
