Маргарита Вікторівна рідко заходила в гості до онуків, але час від часу все ж з’являлася. З колишньою невісткою стосунки після розлучення були, м’яко кажучи, натягнутими, але Марка й Пашку бабуся щиро любила.
Зазвичай вона навідувалася перед святами — привітати хлопців і трохи побалувати. Завжди дзвонила заздалегідь, бо кілька разів стукала у зачинені двері.
Цього разу був кінець літа, до нового навчального року залишалося всього кілька днів. Бабуся вирішила завітати — привітати онуків із початком навчання і, як завжди, принести якісь дрібнички: цукерки, кольорові олівці, конструктор або ще щось недороге. І увагу проявила, і багато грошей не витратила.
Карині подарунки свекрухи ніколи не заважали. Вона нічого більшого й не чекала від пенсіонерки — та й не зобов’язана бабуся утримувати онуків.
З моменту розлучення Кари та Саші минуло два роки. Вона ще не встигла знайти собі нового супутника життя, жила роботою й дітьми. Хлопці підростали, а на роботі відбулися важливі зміни — Карина тепер поєднувала офіс і дистанційну роботу. У бюджеті стало трохи більше грошей, і це її тішило. Вона змогла купити хлопцям новий одяг до школи, нові рюкзаки, а ще — телефони.
Марк навчався у сьомому класі, отримав недорогий, але сучасний смартфон. А другокласнику Паші мама купила кнопковий телефон — попередній він розбив ще торік. Улітку брати користувалися одним телефоном — Марковим.
Звісно, онуки одразу вирішили похвалитися новими подарунками бабусі. Та спершу пораділа за них, а потім… не витримала. Пішла на кухню до Каріни й почала сварку:
— Техніку дорогу купуєш на його гроші, а у мого сина пустий холодильник! Як ти так можеш?!
— Що? На аліменти? Ви взагалі знаєте, скільки Саша надсилає дітям?
— Скільки треба — стільки й надсилає! Раз ти їм стільки всього накупила, значить, непогано живеш! — свекруха не вгамовувалася.
Карина здивовано моргнула, але ображати себе не дозволила:
— Добре, розберімося. Ваш Саша кожному синові надсилає аж по дві тисячі гривень на місяць! Цього навіть на їжу не вистачає! А пустий холодильник у нього від того, що вечорами він піцу замовляє, або у ресторан йде. Його аліменти я беру тільки з принципу — щоб йому життя медом не здавалося. Він забув, що діти щодня їсти хочуть, а ще ж їх треба одягти, взути, про шкільні речі я вже мовчу!
Вона намагалася говорити тихіше, щоб діти не почули, але ті були повністю зайняті новими іграшками й не звертали уваги на дорослих.
— Як це — по дві тисячі гривень? Брехня! — не повірила свекруха.
— Запитайте у свого синочка. Знаєте, чому він охоронцем на стоянку пішов? Бо так може менше платити.
— Як це «охоронцем»? Він же на будівництві працює!
— На будівництві він неофіційно, тому з тих грошей я за два роки не побачила ані копійки. І досить мені тут висловлювати претензії. Краще б подякували, що завдяки мені ваші онуки ні в чому не мають потреби.
— Ще й подякувати тобі? За те, що брудом мого сина поливаєш? Він ніколи такого не зробить зі своїми дітьми!
— Якби ви спілкувалися з ним частіше, тоді б знали, як воно насправді. А то й далі захищаєте його. Мабуть у цьому теж ваша вина.
— Тобто, це я у всьому винна?! — не вгамовувалася жінка.
— Ну, точно не я, — намагалася виправдатися Карина.
— Від хорошої дружини чоловіки не тікають! — випалила свекруха.
— А він від мене й не тікав, я сама втекла. Шкода, що не зробила цього раніше. Все чекала, думала, що подорослішає. Мрійниця!
— Тобі тільки й треба брудом його обливати! — обурилася свекруха, а потім повернулася в кімнату, попрощалася з онуками й, грюкнувши дверима, пішла.
Карина лише знизала плечима. Захищати чи виправдовувати колишнього чоловіка вона не збиралася. І так він часто був різкий у словах, поки вони жили разом. Тримали жінку від розлучення тільки діти.
Але Маргарита Вікторівна так просто не заспокоїлася. Після візиту до онуків вирішила й синочка провідати. Вихідний, час під вечір — вдома, напевно, буде. Подзвонила у двері. Саша відкрив не одразу.
— О, мамуль, привіт! Ти яким вітром?
— Здрастуй, мій хороший. Та от, у гості заглянула. Як ти тут живеш?
Щойно переступила поріг — у квартирі відчувався запах чогось міцного.
— Та нормально, — махнув рукою Саша. — Чаю хочеш?
— А ти що, п’єш і піцу їси?
— Та, випив пару пляшок. А що?
— Зранку, чи що?
— Та ні, от тільки допив!
Звісно, мама розуміла, що він п’є не «от тільки», але вирішила не чіпати цю тему, поки що.
Саша заварив чай, відкопав у шафці старе печиво. Зазвичай він сам приходив до неї, мама ж у гості — рідко.
Кілька ковтків чаю — і Маргарита почала здалеку:
— Я до онуків ходила. Привіт тобі передавали.
— О, дякую. Як там пацани?
— Добре, готуються до школи.
— Ну, це правильно, — втомлено кивнув Саша.
Слухай, я все забуваю тебе спитати. Ти хоч Карині аліменти платиш?
— Звісно, мамо, кожен місяць!
— І скільки?
Саша примружився. Питання йому здалося дивним, але удав, що все ок.
— Третину зарплати, як і має бути.
— Якої зарплати? — тон мами став серйознішим.
— Мамо, ти чого починаєш?
— Відповідай!
— Та тієї, — пробурмотів він.
— Зі стоянки? Ти ж там день через три працюєш!
— Ну і що? Я що, всі гроші їм маю віддавати? А мені на що жити?
Тут Маргариту Вікторівну «прорвало».
— Я тебе чого вчила, га? Щоб ти своїх дітей напризволяще кинув тільки тому, що з їхньою мамкою розійшовся?! Якщо не будеш їм допомагати, дорогу до мене забудь! Сам залишишся! І квартиру свою я на дітей твоїх перепишу, будеш все життя в орендованій жити — випалила вона.
Цей аргумент змусив чоловіка задуматися.
Після паузи жінка продовжила:
— Я ж знаю, скільки ти на будівництві заробляєш! Ти що, колишній зовсім не допомагаєш? У тебе два сини ростуть! Уявляєш, скільки на них потрібно? Я сама двох виховала! Правда, твій батько тоді ще живий був, тож я проблем з грошима майже не знала. Але, видно, погано я вас виховала, раз ти так поводишся!
— Та зрозумів я, зрозумів! — прикриваючись, бурмотів Саша.
— Що ти зрозумів?
— Буду більше давати.
— Не просто більше! Будеш питати, що дітям треба, щоб знали, що тато їх любить, навіть якщо не живе поруч. Раз примудрився сім’ю зруйнувати, то хоч про відповідальність пам’ятай! А то тільки й вмієш пити!
— Так, мамо, зрозумів!
Ще пів години мама читала йому мораль. І, видно, щось у голову Саші таки дійшло. Наступного дня він зайшов до колишньої, дав по десять тисяч на кожного сина до початку навчального року й навіть пообіцяв дзвонити, якщо знадобиться допомога. Карина лише здивовано кліпала очима, слухаючи колишнього.
