Тетяні з дитинства пророкували велике майбутнє. З’ясувалося, що у дівчинки здібності до іноземних мов. Вона дуже легко засвоювала і англійську, і німецьку, а попутно вивчала самостійно й інші мови. Ніхто не знав, звідки це. Вона ж була зі звичайної родини. Батьки ніяких мов не знали. Тато працював на будівництві, мама кухарем у шкільній їдальні. А Таня ще у школі з легкістю брала призові місця на олімпіадах.
— Не закопай свій талант у землю, — говорили їй вчителі. — Після школи не кидай, займайся мовами. Тобі пряма дорога бути перекладачем. Займати високу посаду.
Тетяна теж була впевнена, що все у неї в житті складеться добре.
Після закінчення школи вона вступила до університету, успішно відучилася, і в неї з’явився наречений, хороший хлопець, з яким вони збиралися зіграти весілля рівно після того, як Антон відслужить в армії. Вона дочекалася його, але наречений, прийшовши, не поспішав із пропозицією. Сказав, що йому потрібно нагулятися, і загуляв так, що Тані нічого іншого не залишалося, крім як розірвати стосунки. А він виявився не проти.
— Та й будь ласка, потрібна ти мені годувати тебе ще, поки ти вчитимешся, а потім, невідомо, що з тебе вийде, — чекала вона. — Як же знаю я, як студентки гуляють.
Тані було боляче, образливо, але що поробиш. Краще вже бути самій, ніж з таким. Раптом він і після весілля віддасть перевагу гулянкам сімейному життю. Ну а після таких слів не хотіла й чути нічого про Антона.
Батько її через деякий час отримав на роботі серйозну травму. У підсумку став непрацездатним. А от грошей на лікування потрібно було все більше і більше. Мама сама не могла утримувати всю родину, тому Тетяні довелося перевестися на заочне.
— Та нічого, — втішала вона батьків. — Я ж не кидаю навчання, зовсім. Може навіть і добре, що з Антоном нічого не вийшло, а то почалося б сімейне життя, і ще раніше довелося б усе кинути. А поки влаштуюся на роботу, буду допомагати, а займатися вдома буду.
Але виявилося, що знайти пристойне місце не просто. Тетяна ж розуміла, що грошей потрібно набагато більше, ніж отримує мама. Стан батька погіршувався, ліки, процедури, все дорожчало. Деякий час вона попрацювала з мамою в їдальні, помічником кухаря. Сама тим часом проходила стажування офіціанткою.
— Влаштуюся на роботу в хороший ресторан і буду нормально отримувати, — сказала вона.
— Ой, а чи візьмуть? — зітхала мама.
— Чому б ні? Я ж не тільки підноси носити вмію, а й мови знаю.
Закінчивши курси, вона з’ясувала, що в одному з найкращих ресторанів міста йде набір офіціанток, і вирушила туди, щоб запропонувати свою кандидатуру. Зустрів її адміністратор. Суворий чоловік. І вже чим Тетяна йому не сподобалася, невідомо. Але він відмовив їй, навіть толком не вислухавши.
— Вибачте, зараз вакансії немає, — сказав він.
— Я ж по оголошенню прийшла і по телефону підтвердили.
— Не знаю, що вам там сказали, але ми вже взяли людину. Мови теж знаєте не одну. Можливо, ми вам і передзвонимо.
Засмучена дівчина пішла у бік дому, і тут із закладу вийшов чоловік, старший, попрямував до свого автомобіля, при цьому не помітивши того, що з кишені у нього випав гаманець.
— Постривайте! — окликнула його Таня. — Ви загубили.
І простягнула йому річ.
— Ох ти! Велике спасибі, — подякував незнайомець. — А ви у нас у ресторані відпочивали?
— Та ні, приходила влаштовуватися офіціанткою, — сумно відповіла Тетяна.
— О, чудово. Радий, що у нас працюватиме така чесна і гарна дівчина.
— Ні, не буде. Не взяли мене.
А чоловік виявився власником цього закладу, і він, вражений тим, що Тетяна розповіла про себе, розпорядився, щоб її прийняли. Зрозуміло, що адміністратору це не сподобалося, і він, не в силах відмовити у прийомі на роботу, почав ставитися до неї занадто суворо, чіплявся до кожної дрібниці, і чекав хоч якихось помилок, щоб якомога швидше вигнати недосвідчену офіціантку.
Але Тетяна працювала бездоганно. Його зауваження, не завжди обґрунтовані, вислуховувала спокійно і залишалася працювати. Гроші були дуже потрібні.
Інші, досвідченіші офіціантки заспокоювали:
— Не бійся ти його. По-перше, ти по розпорядженню директора прийнята, а по-друге, у нього й у самого рильце в пушку. — Говорять, на руку нечистий, бо гравець він, пограє в азартні ігри, так що грошей йому завжди не вистачає. Він, до речі, перед директором тремтить.
Але в Тетяни ж не було жодних особливих стосунків із начальством. Вона після того, як директор розпорядився взяти її, майже й не бачила його. І бігати, скаржитися на адміністратора чи просити захисту не вважала за потрібне. Не в її правилах це було. Так що просто намагалася поводити себе так, щоб причепитися було ні до чого.
В їх ресторан часто заходили іноземці, і Тетяна зі своїм блискучим знанням мов обслуговувала їх особливо вдало. В один із днів прийшли двоє, що розмовляли німецькою. Один був явно з Німеччини, інший, судячи з усього, з румунії. Замовлення робив він. Таня не стала вдавати, що розуміє мову, просто прийняла замовлення і відправилася на кухню.
Судячи з вибраних страв, чоловіки відзначали якесь свято чи успішно завершену справу. І про це, схоже, вони й розмовляли між собою німецькою. Тетяну це, зрозуміло, як зазвичай не стосувалося, не цікавило. Вона навіть і не збиралася підслуховувати. Але, підходячи то й діло до столика, розставляючи закуски, напої, мимоволі все чула і розуміла.
Схоже, це бізнесмени, що обмивали дійсно успішну угоду.
— Ну, Роберте, ну, ти молоток, поважаю. Не думав навіть, що так легко все пройде. І наскільки ти піднімешся?
Його співрозмовник назвав вельми суттєву суму. Той захоплено прицмокнув язиком.
— Чудово. Можу тільки позаздрити, але ти впевнений, що все вдасться до кінця? Не зіскочить ця красуня у тебе з гачка.
— Та нізащо, — відповів йому Роберт. — Ніхто ще не зісковзнув, і це нікуди не дінеться.
— Ну якщо так, то мої вітання. А далі-то що з нею збираєшся робити? Адже треба буде якось її усунути.
— Не переживай, все вже придумано. Зателефоную їй, покличу сюди, і сам побачиш, що вона нізащо не зірветься з гачка. Та ще й мене не відпустить.
Він витягнув телефон і, не соромлячись офіціантки, яка, на його думку, нічого не розуміла, тут же став набирати номер, а далі заговорив із кимось, то німецькою, то ламаною англійською.
— Здоров, кохана. А я в ресторані з діловим партнером. Угоду обговорюємо. Не хочеш до нас приєднатися? Так, прямо зараз. Приходь, будь ласка, янголе мій. Я хотів би тебе з ним познайомити. Нехай він мені позаздрить, що в мене така гарна наречена.
Цю розмову Таня чула теж уже не зовсім випадково. Вона зупинилася у сусіднього столика, щоб прислухатися. Їй здалося, що справа явно нечиста. А Роберт, закінчивши бесіду, зі сміхом сказав своєму діловому партнеру:
— Зараз прибуде, засікай час, і 20 хвилин чекати не доведеться. Побачиш, як кішка на мене кинеться.
Тетяні теж цікаво було подивитися на цю наречену, так що вона стала спостерігати за дверима. Незабаром до ресторану впорхнула гарна, дорого одягнена дівчина, прямо сяюча від щастя. І по її вигляду відразу можна було зрозуміти, вона поспішала до коханого. Придивившись уважніше, Таня зітхнула. Це ж була Лариса, її колишня однокласниця.
Вони не бачилися після закінчення школи, та й, загалом, близькими подругами ніколи не були. Тим не менш, вони не ворогували. Просто Лара була зовсім іншого кола дівчинкою, дочка дуже багатої людини. Ну і Таня, відповідно, не входила в це коло. Зараз же вона не мала уявлення, як жила Лариса, та й не цікавилася особливо цим.
І її б це не зацікавило, якби не та дивна розмова.
Але підходити зараз, коли дівчина сіла за столик і зі сміхом почала спілкуватися зі своїм нареченим, дивлячись при цьому закоханими очима, явно не варто було.
Таня чудово розуміла, їй треба працювати, однак Лариса вийшла у вбиральню і підійшла до колишньої однокласниці. Щиро привітавшись, вони зраділи зустрічі і взялися розповідати одна одній про своє життя.
— А ти що, тут працюєш? Не пішла вчитися? — запитала Лариса. І в її очах читалося співчуття.
— Я вчуся заочно, але треба працювати. З грошима біда. А в тебе як справи? Ти тут з ким?
— З чоловіком. Поки з нареченим, але заміж збираюся. За іноземця. Скоро за кордон поїду. Він і багатий, і любить мене. Я абсолютно щаслива.
— Рада за тебе. Я й не сумнівалася, що тебе чекає щастя, — щиро сказала Таня.
— Правда, тата в мене не стало рік тому. Сиротою мене залишив. Я тепер з Альбіною, з мачухою живу. Одружився мій тато, але загалом-то вона жінка хороша. Залишилася зі мною, але, принаймні, є кому господарство вести. Їй, розумієш, батько взагалі нічого не залишив. Не знаю, чому. Так що їй, загалом-то, йти особливо нікуди.
— Тобто він все тобі залишив? — здивувалася Тетяна.
І тут у душу закралася смутна здогадка.
— Ну а кому ще? Так уже вийшло, я тепер багата спадкоємиця, загалом, у шоколаді в усіх відношеннях.
Таня, зрозумівши в чому справа, наважилася і, знизивши голос, сказала подрузі:
— Ти мене вибач, але я трохи чула розмову твого нареченого з його приятелем, і мені здається, вони задумали щось погане.
Лара лише усміхнулася у відповідь.
— Ну, Таню, не чекала я від тебе такого. Ти ніби ніколи не була заздрісною, а тепер-то що? Ні, я, звичайно, розумію, ти в нас найрозумніша була, до мов талант і все таке, але змушена жити ось так. Але я ж не винувата, що в мене по-іншому життя склалося, і тим більше не винуватий мій наречений. Навіщо ти наклеп везеш на людину, яку зовсім не знаєш? Навіщо б Роберту проти мене щось робити? Та він пилинки на мені здуває.
Тетяна зрозуміла. Переконувати в чому б то не було, ну як можна? Хіба що вселиш щось закоханій дівчині? Подруга так і вважатиме, що Таня їй заздрить, так що зрештою залишила цю тему. Дівчата побалакали ще трохи і розійшлися.
Пожалкувати про те, що вона все-таки не вплинула на колишню однокласницю, Тані довелося через деякий час, коли вона дізналася, що з Ларисою якась пригода трапилася, і вона отримала травму у підсумку опинилася в лікарні. Все це було оголошено нещасним випадком. Так запевняли і поліція, і особливо наречений.
Він розповідав, що хвилюється за Лару і дуже мучиться від того, що мало не напередодні весілля вона потрапила в таке становище. І всі вірили в щирість його горя. Усі, крім Тані.
Вона, згадуючи, що чула в той день у ресторані, прекрасно розуміла, що є частка вини Роберта в тому, що сталося. Але як це довести? Вона ж не записувала його розмови з приятелем і тим не менш сподівалася, що в нещасної дівчини є людина, якій вона не байдужа, тому поїхала до її мачухи.
— Здрастуйте, ми з Ларисою колись вчилися разом. Я почула, що сталося, і вирішила зайти, дізнатися, що говорять лікарі.
— Хм, не чула я про таку подругу, — нелюб’язно сказала Альбіна. — Нормальний у неї стан, поки в лікарні.
— Вибачте, Альбіно Миколаївно, але мені здається, це не випадковість. Ви б придивилися за Ларою, як би ті, хто бажає їй поганого, не спробували повторити свою спробу, — сказала Тетяна, здивована такою байдужістю.
— Яку спробу? Усі сказали, що це нещасний випадок. А ти що, найрозумніша? Не було жодних спроб. І взагалі не лізь не в свою справу.
Зрозумівши, що нічого доброго розмова не дасть, Тетяна вже збиралася йти, але тут у Альбіни задзвонив телефон, і дівчина мигцем помітила на заставці обличчя Роберта.
Їй стало страшно по-справжньому. Значить, надії на Альбіну теж немає. Ніяка вона не близька людина Ларисі, а швидше за все в змові з цим нареченим.
Не знаючи, де ще шукати допомоги, Тетяна поїхала в лікарню навідати подругу. Її пустили в палату, попередивши, що пацієнтка як і раніше, важко.
— Ну ви зайдіть, поговоріть з нею, може, щось почує, — запропонувала медсестра. — Або відчує. Її ж ніхто не відвідує. І наречений не приходив. Роберт німець. Він з акцентом розмовляє.
— Ні, не було нікого. Родичка якась… Альбіни Миколаївни… обіцяла зайти, — але дівчина розвела руками. — Так що хоч би ви побули. Лікарі кажуть, що не все безнадійно.
При вигляді подруги у Тетяни стиснулося серце. Лариса, бліда лежала підключена до апаратів життєзабезпечення. Таня сіла поруч, взяла безсилу руку і стала розповідати про останні новини і свої підозри.
— Ларисо, я тебе не покину, — пообіцяла вона.
У цей момент до палати увійшов чоловік у медичному костюмі.
— Ви лікар? — запитала Тетяна.
— Так, точніше, поки інтерн, — відповів він. — Мене звуть Геннадій Андрійович. Стан вашої подруги важкий, але я дуже сподіваюся, що вона прийде до тями. Поки ж хотів поговорити з вами про дивну пригоду.
Нещодавно якісь люди приходили нібито дізнатися про її стан, але навіть не зайшовши до Лариси Михайлівни, звернулися до мене. Загалом, запропонували в буквальному сенсі відключити її.
— А чому ви в поліцію-то не заявили? — вигукнула дівчина.
— А що туди заявляти? — знизав плечима інтерн. — Це ж просто слова мої проти їхніх. Вони б просто від усього відмовилися. А розмову я не записував, навіть не чекав такого. Тим більше мова йшла так, натяками. У вашої подруги були якісь вороги?
Тетяна усвідомила, що життя Лариси в серйозній небезпеці, і попросила Геннадія Андрійовича придивлятися за подругою, нікого не пускати до неї в палату.
— Навіть мачуху, — сказала вона. — Мені здається, ця Альбіна теж зацікавлена у стані Лари.
Лікар пообіцяв, так як теж був зацікавлений в одужанні.
Через кілька днів Лариса нарешті відкрила очі, і, як не дивно, виявилося, що пам’ятала всі обставини того дня.
— Це Роберт, — сказала вона. — Він запропонував мені подивитися на гарний захід, підвів до відкритого вікна… Я навіть крикнути не встигла. Пробач, Таню, що не повірила тобі. Так, ясно, що справа в спадщині. Альбіна теж до цього причетна. Вона була в кімнаті.
— Потрібно заявити в поліцію, — сказала Тетяна.
— Мені здається, вони не зупиняться, поки не доможаться свого. До речі, Ларисо, якщо все дійсно так, то вам варто кудись сховатися. У лікарні ви не в безпеці, — сказав Геннадій Андрійович. — Можу запропонувати свою квартиру. Там вас точно ніхто шукати не буде.
— Ну і подруга, сподіваюся, буде з вами поруч, — подивився він на Таню.
— Дякую.
Лариса погодилася.
Її перевезли додому до інтерна. А щодо інциденту вона сказала:
— Давай я напишу заяву на нього і на Альбіну.
Потім почалося розслідування. З’ясувалося те, чого ніхто не очікував. Виявилося, Роберт був сином Альбіни. Вона народила його в молодості від приїхавшего з Німеччини бізнесмена. Той знав про дитину і хоч не одружився на ній, але допомагав. А потім забрав сина жити до себе. Альбіна цьому не перешкоджала. Дитина був їй у тягар, але все ж продовжувала з ним спілкуватися, сподіваючись, мабуть, на якусь допомогу від нього.
Але це було даремно. Роберт не збирався брати приклад зі свого батька. Та теж не могла його утримувати, але і залишити без допомоги теж не виходило. От тут якраз відійшов її забезпечений чоловік, що нічого не знав про її минуле. От і придумала Альбіна разом з Робертом такий хід: обібрати нічого не підозрюючу пасербицю. Для цього потрібно було її спокусити, потім усунути Ларису, а після вона б подала до суду на оскарження спадщини.
Коли все це з’ясували, Альбіна і Роберт опинилися за ґратами. Лариса поправилася, і, більш того, у подяку подрузі вона оплатила дороге операцію та реабілітацію батькові Тетяни. У підсумку, через півроку він вже міг гуляти на весіллі дочки. Адже Таня з Геною зрозуміли, що кохають одне одного, і дівчина погодилася стати його дружиною.
