Осіннє сонце вже не гріло, а лише втомлено визирало з-за важких хмар, що нависли над селом. Для Оксани цей день почався, як і сотні попередніх: о п’ятій ранку — до худоби, потім швидкий сніданок, город, а о восьмій — уже стояти за прилавком у сільмазі.
Її чоловік, Олексій, працював на виснаження. Сезон жнив перейшов у посівну, і він приходив додому чорний від мазуту та пилу, падаючи на ліжко без задніх ніг. Оксана серцем боліла за нього, намагалася приготувати щось смачніше, підтримати. Але в хаті була ще одна господиня — Валентина Миколаївна.
Субота мала бути вихідним для Оксани, але в селі «вихідний» — це просто можливість зробити ту роботу, на яку не вистачало часу в будні. Вона планувала закрити останню партію баклажанів.
— Мамо, де сіль? — гукнула Оксана з літньої кухні, витираючи піт з лоба. — Я ж купувала вчора три пачки, спеціально для закруток.
Валентина Миколаївна, сухорлява жінка з підтиснутими губами, неспішно вийшла на поріг, витираючи руки об фартух.
— Та немає солі, Ксюшо. Альона заїжджала вчора ввечері, поки ти на зміні була. Каже, в місті сіль подорожчала, а їй треба огірки перезакрити, бо в неї не вийшли. Ну я й віддала. І оцет віддала, і цукру кілограмів п’ять.
Оксана застигла з ножем у руках.
— Як віддала? Мамо, ми ж на ті закрутки ледь гроші викроїли! Олексій за солярку ще не розрахувався за трактор, а ви все місто годуєте?
— Ти мені не рахуй! — голос свекрухи вмить став сталевим. — Альона — дитина моя. Вона в місті на поверсі живе, там усе купувати треба. А у вас тут усе під ногами росте. Не збіднієте від пачки солі.
— Під ногами воно росте, коли раком на городі стоїш з березня по жовтень! — Оксана відчула, як у грудях закипає образа. — Альона хоч раз приїхала на картоплю? Чи, може, вона жуків кропила? Ні, вона приїжджає тільки з порожнім багажником!
— Припни язика, — відрізала свекруха. — Не в своїй хаті командуєш.
Минуло кілька днів. Конфлікт ніби вщух, але напруга в повітрі висіла така, що можна було різати ножем. Оксана помітила, що кури почали «погано нестися». Раніше збирали по п’ятнадцять яєць на день, а тепер — заледве три-чотири.
«Може, тхір завівся?» — подумала вона.
По обіді, коли Олексій був у полі, а свекруха пішла до сусідки «на язики», Оксана зайшла в літню кухню за відром. Її погляд упав на куток за старим диваном, де лежав порожній мішок з-під комбікорму. Мішок дивно піднімався.
Вона підійшла, відкинула тканину і оніміла. Там стояло велике пластикове відерце, вщерть наповнене свіжими, чистими яйцями.
— Ах ось воно що… — прошепотіла Оксана.
Вона мовчки взяла відерце, занесла до хати і висипала половину на велику сковорідку. На кухні запахло шкварками та смаженими яйцями. Саме в цей момент грюкнули вхідні двері — повернулася Валентина Миколаївна.
Вона забігла на кухню, її очі забігали по столу, і коли вона побачила гору смажених яєць, її обличчя вкрилося червоними плямами.
— Ти що робиш?! — заверещала вона так, що аж шибки задзвеніли. — Ти навіщо продукт переводиш?!
— Дітей годую, — спокійно відповіла Оксана, хоча руки в неї тремтіли. — І себе. Ми курей купували, ми корми купуємо, ми за ними гній чистимо. Маю право з’їсти яйце на власній кухні?
— Це Альонці! — свекруха мало не кинулася до сковорідки. — Я їх тиждень збирала, кожне протирала! Вона чекає на дитину, їй домашнє треба! Ви могли й картоплею перебитися, не повмирали б!
— Ваша Альонка вже третій рік «вагітна» чимось новим, аби тільки не працювати! — Оксана зірвалася на крик. — Ми що, кріпаки її? Чому я маю ховатися у власному домі, щоб з’їсти те, на що заробила?
В цей момент на поріг ступив Олексій. Втомлений, із темними колами під очима, він зупинився, переводячи погляд з дружини на матір.
— Що за ґвалт на все село? — глухо спитав він.
— Олексію, синку! — свекруха миттєво змінила тон на плаксивий. — Подивись, яку ти змію в хату впустив! Вона мені за кожне яйце дорікає! Я для сестри твоєї склала, щоб дитинка в місті вітамін мала, а вона… вона все поїла на зло мені!
Оксана подивилася на чоловіка з надією. Вона чекала, що він скаже: «Мамо, досить грабувати нашу сім’ю».
Чекала, що він згадає, як вона минулого тижня плакала, бо не було за що купити дітям взуття, поки Альона хизувалася новими нігтями в Інстаграмі.
Олексій мовчав довгу хвилину. Потім важко зітхнув і кинув кепку на стіл.
— Оксано, ну нащо ти починаєш? — тихо сказав він. — Це ж мама. І Альона — моя рідна сестра. Що, нам яєць шкода? Припни язика, не роби з мухи слона. Мама в своєму домі господарка.
Оксана відчула, ніби її вдарили під дих. Не свекруха, а він. Її Олексій, заради якого вона тягнула це господарство.
— В її домі? — перепитала вона шепотом. — Олексію, ми в цьому домі вікна змінили. Ми тут підлогу перестелили. Ми тут паркан поставили. Ми платимо за газ, на якому вона цілодобово варить варення для Альони. Ти знаєш, скільки банок вона вчора передала бусом у місто? П’ятдесят! Наших банок, з нашими продуктами!
— Це все мамине, — вперто повторив Олексій, уникаючи її погляду. — Вона життя поклала на цю землю.
— Тоді і живи тут зі своєю мамою! — крикнула Оксана, зриваючи фартух. — А я на «пані» більше не працюватиму!
Вона вибігла з хати, але свекруха вискочила слідом на подвір’я, відчуваючи підтримку сина.
— Іди, іди! — кричала Валентина Миколаївна. — Твого тут нічого немає! І діти мої будуть, і хата моя! А ти як прийшла з одним вузликом, так і підеш!
Оксана зупинилася біля хвіртки. Вона розвернулася і спокійним, холодним голосом сказала:
— Добре. Я піду. Але завтра я заберу все, що купила за свої гроші. Я заберу холодильник, який ми брали в кредит на моє ім’я. Я заберу пральну машину. Я заберу телевізор. А ти, Олексію, залишайся. Будеш і далі після зміни на полі скубти кури для сестри, поки мама тобі вказуватиме, скільки яєць тобі дозволено з’їсти.
Олексій вибіг за нею, намагаючись схопити за руку.
— Оксано, ну куди ти? Ну не гарячкуй! Мама просто стара людина…
— Вона не стара, Олексію. Вона хитра. Вона зробила з мене наймичку, а з тебе — безхребетного синочка. Ти бачиш, як я втомлююся? Ти бачиш, що в мене руки від землі не відмиваються? Тобі не шкода мене? Ти хоч раз сказав сестрі: «Альона, приїдь, допоможи Оксані хоч підлогу помити»? Ні разу!
Оксана пішла до своєї матері в сусідній район. Всю ніч вона не спала, слухаючи, як гавкають собаки вдалині. Вона згадувала, як вони з Олексієм мріяли про свій садок, про те, як розширять господарство. Але вона не врахувала, що в цьому господарстві завжди буде «третій зайвий», який споживає більше, ніж виробляє.
На ранок до воріт під’їхав старенький трактор Олексія. Він вийшов з кабіни — ще більш похмурий, ніж учора.
— В мами тиск підскочив, — сказав він замість привітання. — Каже, що ти її до інфаркту доведеш.
— А ти приїхав мені про її тиск розказати? — спитала Оксана. — Чи, може, про мій стан спитаєш?
Олексій сів на лавку і закрив обличчя руками.
— Вона вранці знову збирала сумку Альоні. Поки я вмивався, бачив, як вона останнє масло з холодильника в банку пхає. Я сказав їй: «Мамо, досить». А вона мені: «Ти що, теж проти матері пішов?». Знаєш, Оксано… мені вперше стало гидко.
Оксана мовчала. Вона чекала, що буде далі.
— Я не хочу жити в сварках, — продовжив Олексій. — Але я зрозумів, що в тій хаті я ніколи не буду чоловіком, поки мама там керує кожним яйцем.
Вони повернулися. Але Оксана поставила жорсткі умови.
Роздільний бюджет: Гроші, які Оксана заробляє в магазині, більше не йдуть на спільні корми для господарства, яким розпоряджається свекруха.
Замки на коморі: Все, що Оксана закриває на зиму, тепер зберігається в окремому погребі, ключ від якого тільки в неї.
Плата за «гостинці»: Олексій особисто зателефонував Альоні і сказав: «Хочеш курей — привозь мішок зерна.
Хочеш картоплі — приїжджай на вихідні з сапкою. Без допомоги багажник більше не відкриється».
Звісно, був грандіозний скандал. Валентина Миколаївна тиждень не розмовляла з невісткою, ходила селом і розповідала, яку «змію» вони пригріли. Альона плакала в слухавку, що в неї «немає грошей на зерно», на що Олексій вперше в житті відповів: «Тоді їж магазинне».
Минув рік. Життя в селі не стало легшим фізично, але дихати Оксані стало вільніше. Альона тепер приїжджає рідко — без безкоштовних продуктів село стало для неї «нудним і брудним». Свекруха все ще намагається щось нишком винести з хати, але тепер вона знає: Оксана мовчати не буде.
А найголовніше — Олексій зрозумів, що його сім’я — це дружина і діти, а не мамине бажання бути «доброю» за чужий рахунок. Тепер, коли він приходить з поля, на столі завжди є смажені яйця. І ніхто не питає, чи має він на них право.
Автор: Наталія
