— Толю, дивись, яка дівчина на фото! — Галина Петрівна тицяла сину під ніс телефон. — Очі — як волошки, а на фото — з пирогами! Оце пара для тебе! — Мамо, залиш мене в спокої, — бурчав Толик, не відриваючись від монітора. — Мені й так добре.
Галина Петрівна, жінка енергійна та гостра на язик, мала у житті лише одну велику печаль — свого сина Анатолія. Толику було сорок два, він працював системним адміністратором, обожнював комп’ютерні ігри та мамині налисники. Але була одна проблема: за останні десять років жодна жінка не переступила поріг їхньої квартири.
Толику вже перевалило за сорок два, він був чоловіком тихим, навіть дещо боязким. Працював він системним адміністратором у якійсь конторі, що для Галини Петрівни означало «цілими днями тицяє в кнопки». Анатолій обожнював комп’ютерні ігри, тишу і мамині налисники з сиром. Але за останні десять років жодна жінка не переступила поріг їхньої трикімнатної квартири, якщо не рахувати поштарку та контролера з міськгазу.
Галина Петрівна малювала у своїй уяві страшні картини: ось вона помирає, а бідний Толик залишається зовсім один, у непрасованій сорочці, з діркою на шкарпетці та порожньою каструлею на плиті.
Та Галина Петрівна не з тих, хто відступає. Вона вирішила діяти радикально. Таємно від сина вона створила йому профіль на популярному сайті знайомств. Фотографію вибрала найкращу — ту, де Толик у костюмі на весіллі племінника десять років тому (правда, довелося обрізати наречену).
Опис кандидата склала як для вакансії директора заводу: «Перспективний інженер-айтішник, шляхетний, без шкідливих звичок, власник житлоплощі. Шукає лагідну, хазяйновиту жінку для створення родинного затишку. Мама схвалить». І ось, через тиждень активної «риболовлі», на гачок клюнула вона — Світлана.
Світлана була не просто жінкою, вона була втіленням мрії будь-якої свекрухи. Коли Галина Петрівна вперше побачила її на побаченні (яке сама ж і призначила в місцевому парку, спостерігаючи за процесом із-за густого куща бузку), вона ледь не розплакалася від розчулення.
Дівчина з’явилася в скромній синій сукні нижче колін, волосся зібране в охайний пучок, жодного натяку на яскравий макіяж чи татуювання. Коли ж через кілька днів Світлану запросили на урочисту вечерю додому, вона перевершила всі очікування. Вона принесла не банальні квіти, а власноруч спечений рулет із маком, загорнутий у вишиту серветку.
— Ой, Галина Петрівно, вибачте, що я зі своїм, — сором’язливо опустивши очі, лепетала Світлана, поки Анатолій мовчки жував котлету. — Просто я з дитинства звикла, що все має бути натуральне, домашнє. Моя покійна бабуся казала, що шлях до серця чоловіка лежить через чесну працю біля печі.
Галина Петрівна була на сьомому небе. Вона вже бачила, як Світлана пере каструлі, як вони разом закривають огірки на зиму. Син Толик, на диво, не пручався. Він слухняно кивав, їв рулет і навіть почав регулярно виводити Світлану на вечірні прогулянки та в кіно. Сусідки біля під’їзду вже заздрили:
— Оце ж пощастило Гальці! — шепотілися вони. — Невістка — золото! І тиха, і роботяща, і Толика її слухає, як Бога. Не те що нинішні дівчата, у яких в голові тільки губи накачати та гроші тринькати!
Світлана стала частим гостем у квартирі. Вона допомагала Галині Петрівні мити вікна до Великодня, давала поради, які трави краще пити від тиску, і все частіше сумно зітхала про те, як їй важко жити в орендованій кімнатці з трьома галасливими студентками, коли душа прагне спокійного родинного вогнища.
Грім серед ясного неба грянув у суботу, коли Галина Петрівна повернулася з дачі на три години раніше через раптову зливу. Вона тихо відчинила вхідні двері, мріючи зробити сюрприз «молодятам» і пригостити їх свіжим кропом та редискою. Але щойно вона зайшла в коридор, до її вух долетів гучний регіт, який ніяк не пасував «тихій Світлані», і різкий запах дешевих цигарок.
— Слухай, Толян, ну я більше не можу, чесне слово! — голос Світлани тепер звучав грубо, з хрипотою, як у актриси погорілого театру, що перебрала з репетиціями. — Твій цей рулет із маком у кулінарії через дорогу вже закінчується, я останній забрала! А твоя мама скоро змусить мене твої шкарпетки штопати при ній для повноти образу! Ти мені за це не доплачував, любий!
Галина Петрівна застигла, відчуваючи, як редиска випадає з її рук. Вона обережно зазирнула в кухню. Там, за столом, сиділа Світлана — але це була інша людина. Вона була в коротких джинсових шортах, нога на ногу, з сигаретою в зубах, і саме зараз спритно рахувала купюри, які Толик виклав перед нею на скатертину.
— Потерпи ще тиждень, Лєно, — зітхнув Анатолій, потираючи лоб. — Я ж тобі заплатив за повний пакет послуг «ідеальна наречена». Ти ж бачиш, вона з мене живу шкіру знімала з цим одруженням, жити не давала. А так — бачить, що в мене нарешті хтось є, і заспокоїлася, перестала мені профілі в інтернеті створювати. Тільки не палися передчасно, вона в мене як детектив, скрізь свій ніс встромить.
Галина Петрівна відчула, як світ навколо неї захитався, а тиск підскочив до критичної позначки. Вона з криком влетіла в кухню, наче фурія.
— Толю… Що. це що за театр?! — прохрипіла мати, хапаючись за серце.
— Мамо… ну, знайомся офіційно. Це Олена. Вона професійна актриса масовок, — Анатолій опустив очі в підлогу. — Я її найняв, щоб ти нарешті від мене відчепилася і дала мені просто спокійно посидіти в моїх іграх. Вона не невістка, вона — мій куплений спокій за дві тисячі гривень на тиждень плюс витрати на кулінарію.
Сцена була страшною, на весь під’їзд. Галина Петрівна кричала про нечувану зраду, про те, що вона все життя йому віддала, серце своє на тарілці принесла, а рідний син купив їй «ляльку» з вулиці, щоб просто поглузувати. Олена-Світлана, зрозумівши, що контракт розірвано, миттєво втратила свою сором’язливість. Вона швидко згребла гроші в сумочку, перевдяглася у свої яскраві речі прямо при Галині Петрівні й пішла до дверей, кинувши на прощання злісну посмішку.
— Вибачте, мамусю, робота така! Акторська майстерність потребує жертв. Але рулет реально був з “Сільпо”, наступного разу самі перевіряйте чеки! — кинула вона і зникла за дверима.
Анатолій вперше за багато років не став виправдовуватися чи тікати в свою кімнату. Він встав і прямо подивився матері в очі.
— Мамо, ти хотіла бачити ідеальну картинку — ти її отримала. Ти хотіла жінку з рулетом — вона прийшла. Ти ніколи не питала, що хочу я. А я такий, який є. Я дорослий чоловік, і мені не потрібна маска для того, щоб ти мене любила. Якщо я колись захочу одружитися, я знайду жінку сам. І мені буде байдуже, чи вміє вона пекти пироги, головне — щоб вона мене не наймала для цирку. А поки що — видали той клятий профіль з сайту і залиш моє особисте життя в спокої.
Цілий місяць у квартирі панувала гробова тиша. Галина Петрівна більше не заходила в кімнату сина з телефоном, вона демонстративно плакала на кухні, видаляла додатки з телефона і клялася всім святим, що більше ніколи не втрутиться в долю цього «невдячного сина». Сусідкам вона розповіла, що Світлана виявилася «гулящою», і вона сама її вигнала, бо «Толик заслуговує на краще».
Але природа брала своє. Пройшло два місяці, і Галина Петрівна знову сиділа біля під’їзду, підозріло приглядаючись до дівчат, що проходили мимо.
— Ой, дівчата, — зітхнула вона, поправляючи окуляри. — Мій Толик такий перебірливий, ви б знали… Але я тут на пошті бачила доньку нової завідувачки. Така дівчинка — очі як озерця, і кажуть, диплом кухаря має! Треба буде якось їх випадково в черзі за посилками зіштовхнути… Може, цього разу обійдеться без актрис?
Материнське серце не перевиховати, але тепер Галина Петрівна принаймні знає, що все буде чесно.
