Кохання Марії та Дениса не померло раптово. Воно не зникло після одного гучного скандалу чи зради. Це було повільне руйнування, подібне до того, як вода роками точить граніт. Коли вони одружувалися сім років тому, здавалося, що весь світ належить їм. Денис — перспективний аналітик у великій компанії, Марія — талановита дизайнерка інтер’єрів, яка вміла бачити красу там, де інші бачили лише старі стіни.
Перші роки були схожі на мрію. Вони купили квартиру в новобудові — «сире» приміщення, яке Марія перетворила на витвір мистецтва. Вона місяцями підбирала відтінок сірого для вітальні, шукала вінтажні ручки для кухонних меблів у Парижі, вимірювала кожен сантиметр простору. Денис тоді лише посміхався, цілував її в потилицю і казав: «Роби, як знаєш, кохана. Я працюю, щоб у тебе було все найкраще».
Ця фраза, що колись здавалася виявом турботи, через роки стала першою цеглиною в стіні відчуження. «Я працюю» перетворилося на «Я плачу за все», а «Роби, як знаєш» стало «Це твої забаганки, а не мої потреби».
Справжня боротьба почалася в холодний вівторок листопада, коли Марія знайшла в поштовій скриньці виписку з банківського рахунку. Виявилося, що Денис уже кілька місяців відкладав значні суми на окремий рахунок, про який вона не знала.
— Це що, твій «план евакуації»? — запитала вона, кидаючи папірець на кухонний стіл, за яким він пив каву. Денис навіть не здригнувся. — Це мої бонуси, Маріє. Гроші, які я заробив понад норму, поки ти витрачала бюджет на італійську плитку в санвузол, яка коштує як невеликий острів. — «Я витрачала»? — голос Марії здригнувся. — Ти користуєшся цим душем щоранку! Ти спиш на цьому ліжку! Я створила цей дім! — Ти створила декорації, — відрізав він. — А я оплатив рахунки.
Це була іскра. Протягом наступної години вони згадали все: від невдалої відпустки в Португалії до того, чия мама більше втручалася в їхнє життя. Але найболючішим було те, що вони почали рахувати.
Коли вони офіційно подали на розлучення, ілюзія цивілізованого розриву зникла за три дні. Виявилося, що під маскою закоханих людей ховалися два жорстких бухгалтери.
Сварка за квартиру Центральною точкою конфлікту стала їхня двокімнатна квартира. — Ти не отримаєш половину, — заявив Денис у кабінеті адвоката. — Перший внесок був зроблений з продажу квартири моїх батьків. Це моє особисте майно, яке просто «змішалося» зі спільним. — Твій внесок був лише базою! — кричала Марія, ігноруючи зауваження адвоката. — Вартість квартири зросла вдвічі завдяки моєму ремонту та переплануванню. Я вклала туди кожен цент своїх гонорарів за три роки. Я жила на будівництві, поки ти їздив у відрядження!
Вони почали приносити до суду папки з документами: чеки на будівельні матеріали, договори з підрядниками, навіть скриншоти листувань у Viber, де обговорювався колір стін. Кожна дрібниця стала доказом.
Потім був автомобіль — білий кросовер. — Я забираю машину, — сказав Денис. — Кредит оформлений на мене, і плачу за нього я. — А те, що ми погасили половину кредиту з грошей, які подарували на моє тридцятиріччя? — запитала Марія. — Це теж «твої» гроші? — Твої гості з’їли в ресторані на ту саму суму, Маріє. Вважай, що ми просто вийшли «в нуль».
Цей цинізм вражав. Людина, яка раніше дарувала їй квіти без приводу, тепер вираховувала вартість обіду її батьків, щоб виправдати право на володіння залізом.
Найгіршими були сварки за речі, які не мали великої фінансової цінності, але мали величезну емоційну вагу. Одного вечора Денис прийшов забрати частину речей. Він почав знімати зі стін картини, які вони купували разом на вуличних ринках Європи.
— Постав на місце, — холодно сказала Марія. — Це подарунок мого брата. — Твій брат подарував нам раму. Полотно вибирали ми разом, і платив за нього я. — Ти забираєш картину, бо вона тобі подобається, чи щоб зробити мені боляче? — Я забираю те, що мені належить за законом.
Вони сварилися за набір ножів, за дорогий пилосос, навіть за книги. Марія з жахом спостерігала, як Денис вириває з полиці томик поезії, який він ніколи не читав, просто тому, що знав — вона його любить.
А потім дійшло до кота. Марсель, рудий мейн-кун, був їхньою «дитиною». — Марсель залишається зі мною, — твердо сказала Марія. — Ні, — посміхнувся Денис. — У паспорті кота вказано моє прізвище як власника. І ще — я купував йому корм преміумкласу останні два роки. У мене є всі транзакції в додатку банку. Ти не зможеш забезпечити йому такий самий рівень життя.
У цей момент Марія зрозуміла, що перед нею сидить чужа людина. Не той Денис, який грів її ноги своїми взимку, а холодний, розрахунковий механізм.
Судові засідання перетворилися на марафон принижень. Адвокат Дениса намагався довести, що Марія витрачала спільні кошти на «необґрунтовані потреби», надаючи виписки з її рахунків у косметологічних клініках. — Ваша честь, відповідачка витратила понад 150 тисяч гривень на процедури, які не є життєво необхідними, у той час як мій клієнт працював по 12 годин на добу, — зачитував юрист.
Марія у відповідь надала докази того, що Денис витрачав гроші на онлайн-казино та дорогі годинники, які він не показував у декларації про майно. Кожне засідання витягувало на світло нові подробиці. Друзі, які раніше були «спільними», розділилися на два табори. Хтось передавав Денису інформацію про те, з ким Марія ходить на каву, а хтось розповідав Марії про нову пасію Дениса, яка вже приміряє її ролі в його житті.
Через вісім місяців виснажливої боротьби рішення було винесено. Квартиру зобов’язали продати, а гроші поділити у пропорції 60/40 на користь Дениса, враховуючи його початковий внесок. Машину залишили йому, але він мав виплатити Марії грошову компенсацію. Кота суд залишив Марії, оскільки вона фактично здійснювала за ним догляд.
У день, коли вони востаннє зустрілися в порожній квартирі, щоб передати ключі новому власнику, не було ні криків, ні сліз. Була лише втома. Квартира виглядала як скелет. Марія зняла навіть ті самі вінтажні ручки з кухонних меблів — вона просто не могла залишити їх комусь іншому. Денис стояв біля вікна, де колись вони планували поставити дитяче ліжечко.
— Ми перемогли, так? — запитав він, не повертаючись. Його голос звучав сухо. — Ти отримав свої 60 відсотків, Денисе. Сподіваюся, вони зігріють тебе вночі. — А ти отримала кота. Рахунок 1:1.
Він повернувся, і вона побачила в його очах не зневагу, а порожнечу. Вони витратили тисячі доларів на адвокатів, тисячі годин на ненависть і зруйнували все те добре, що між ними було, лише заради того, щоб «виграти» папірці та залізо.
Марія вийшла з під’їзду з переноскою, у якій незадоволено мурчав Марсель. Вона сіла в таксі й не озирнулася. Через місяць вона дізналася, що Денис продав ту машину, за яку так боровся. Кажуть, він не міг у неї сідати, бо запах її парфумів, здавалося, в’ївся в оббивку назавжди.
Вона ж, живучи в орендованій квартирі, зрозуміла одну важливу річ: майно можна розділити, але неможливо розділити відповідальність за те, як ви знищували одне одного. Справжній поділ майна відбувається не в суді, а в голові, коли ти нарешті перестаєш рахувати, хто кому скільки винен, і починаєш просто дихати.
Історія Марії та Дениса — це не про гроші. Це про те, як легко ми перетворюємо тих, кого любили, на ворогів, коли почуття безпеки зникає. Вони навчилися ділити метри та гривні, але так і не навчилися ділити біль.
Автор: Наталія
