— Живіть окремо, поки в новій квартирі ремонт триває, — заявила Ользі мати. — Чоловіка твого батько однаково до нас не пустить. А що? Хороша ідея! Костя твій татові настрій псувати не буде, внучок наш улюблений завжди буде поряд. А те, що бачитиметеся рідко… То потерпиш! Не назавжди ж розлучаєтеся.
Оля дивилася на батьків і чекала. Зараз тільки на них була надія. Батько суворо зиркнув на доньку й буркнув:
— Це — твій чоловік. От і живи з ним, а нам такого щастя не треба. Тебе ж заздалегідь попереджали, казали, щоб не вплутувалася в цю кабалу!
Оля безпорадно глянула на матір.
— Я, Олю, нічого не вирішую. Як батько скаже, так і буде… — Лілія Олексіївна опустила очі.
— Усе з вами ясно, — Оля швидко допила чай і почала збиратися, — дуже дякую вам, дорогі родичі!
Такої зради від батьків Ольга ніяк не очікувала. А ще місяць тому всі дружно раділи їхньому рішенню поміняти квартиру.
Ольга та Костянтин жили в маленькій однокімнатній. Це була їхня перша квартира, і молоді намагалися зробити її максимально зручною для життя. Закуповували компактні меблі, клеїли світлі шпалери, замість важких портьєр вікна прикрасила невагома органза. Для двох квартирки цілком вистачало, але поява спадкоємця змусила задуматися про розширення метражу.
Міняти затишне гніздечко не хотілося, а іпотека не могла похвалитися низькими відсотками, проте малюкові потрібен був простір, та й Костя не відпочивав ночами. Крихітний Олежко періодично кричав і крехтів, вимагаючи їжі, уваги й ласки, не зважаючи на час доби. Свою роль відіграло й просування чоловіка кар’єрними сходами — від рядового менеджера він швидко дістався до начальника відділу. А це і підвищений оклад, і солідні річні бонуси.
Загалом, усе склалося одне до одного. І симпатична квартира знайшлася майже одразу. Дорогувато виходило, але зате в новому житловому комплексі з власним дитячим садочком і гарною школою за кроковою доступністю. Затишні квартири, впорядковані вуличні майданчики, молоді сусіди, продумана інфраструктура — це був будинок мрії.
Відмовитися від нового житла було практично неможливо. Молоді ретельно прорахували всі доходи й витрати, прикинули всі можливості. Виходило, що з іпотекою вони впораються, особливо якщо продати наявну квартиру. Врахували навіть те, що Ольга ще рік буде в декретній відпустці. От тільки потягнути ремонт і кредит сім’я не змогла б. А жебракувати гроші в батьків не хотілося.
— Нічого, я в тебе хлопець рукастий. Ти на підхопленні будеш. Тож ремонт зробимо власними силами, — казав дружині Костя. — Тим більше, що стіни й підлога досить рівні. Нам доведеться тільки ламінат постелити, шпалери поклеїти й стелю натягнути. Спра в-то! Шкода тільки, що працювати ми зможемо тільки у вихідні. Але зате бабусі по черзі з Олежком зможуть посидіти. А ми з тобою за пару-трійку місяців усе зробимо й зможемо переїхати.
Батьки з захватом сприйняли ідею про майбутнє перевлаштування, обіцяли будь-яку допомогу, але в межах розумного. Батьки подружжя до ідеї розширитися поставилися спокійно, а от матері несподівано сполошилися:
— Костику, може, не варто однокімнатну продавати? Нехай залишиться як «резерв». А якщо щось не вийде? А якщо ви платежі не потягнете? Костику, ти ж знаєш, що грошей у нас із батьком особливо немає, ми за вас платити не зможемо.
— Мамо, не треба паніки, — сміявся Костя. — Усе буде нормально. Ми все прорахували. Якщо однушку не виставляти на продаж, то й грошей на початковий внесок узяти буде ніде. А платити за нас не треба, ми самі впораємося!
Мати Ольги теж непокоїлася з цього приводу:
— Олю, подумай, будь ласка, ще раз! Якщо ви не впевнені у своїх силах, то не треба й починати цей переїзд. Ти ж розумієш, що якщо ви втратите єдине житло, сюди переїхати не вийде. Батько чоловіка твого й на поріг не пустить! Він же його терпіти не може…
Це було правдою. Неприязнь між чоловіком і батьком Ольги з’явилася після спільного походу з ночівлею, коли молодий зять розкритикував старий намет тестя, без його відома й дозволу взяв у прокат яскраве й зручне спортивне приладдя, примудрився майже миттєво розпалити багаття й приготувати найсмачніший шашлик у власноруч приготованому маринаді. При цьому сам Костя навіть не звернув уваги на ці дрібниці, але Борис Петрович затаїв образу, яка парадоксальним чином збільшувалася в міру покращення добробуту молодої сім’ї.
Чоловік постійно чіплявся до зятя, однак молодий чоловік не звертав уваги на ці зауваження. Бориса Петровича це ще більше злило. Зрештою, він практично зненавидів Костю, а Ользі постійно виговорював за «неправильний» вибір чоловіка.
— Іч, який розумний! Чого він взагалі лізе туди, куди його не просять? Я нібито його цінної думки не питав!
Ольга, щиро не розуміючи причин такої поведінки батька, намагалася згладити гострі кути:
— Тату, зайшла розмова про сантехніку. Костя просто висловив свою думку. Дійсно, ванна тієї фірми, яку ти обрав, не вирізняється гарною якістю. Три роки тому ми заощадити теж хотіли й купили таку, а через півтора року довелося міняти — емаль повністю злізла. Хотіли заново покрити, майстра викликали, а він відмовив. Каже, щороку косметичний ремонт доведеться проводити, на нове покриття витрачатися. Простіше купити якіснішу й зносостійкішу модель. Костя ж хотів як краще. Навіщо вам зайві витрати?
— А це не його діло, — злився батько. — Я з тобою розмовляв, а не з ним! Я взагалі, Олю, тебе скільки разів просив у гості до нас приходити одній, без чоловіка? Костя твій мене дратує, його вічно зверхній вираз обличчя до божевілля мене доводить! Ну невже складно хоча б раз піти батькові на поступки й зробити так, як він просить?!
Насправді Ольга багато разів намагалася примирити батька зі своїм чоловіком. Вона в присутності батьків Костика хвалила, розповідала їм про успіхи зятя. Але Борис Петрович тільки кривився: що б Костя не зробив, для тестя він завжди залишався нікчемою. І Олю цей факт дуже засмучував.
Щоб справа не дійшла до скандалу, молоді стали ходити в гості набагато рідше. Оля мамі часто телефонувала й ділилася з нею новинами телефоном. Здебільшого, всі розмови були про майбутній переїзд:
— Мамо, коли ми продамо нашу квартиру, ми зможемо закрити більшу частину іпотеки. Ніяк не виходить однушку залишити. Років тридцять доведеться працювати тільки на відсотки. А жити нормально вже зараз хочеться.
— Я не знаю, Олю, — зітхала Лілія Олексіївна. — Мені здається, ви в якусь авантюру вплутуєтеся! Я не розумію, чому не можна за собою квартиру зберегти? Нехай вона Олежкові дістанеться. Він рано чи пізно підросте, захоче створити свою сім’ю, він — чоловік, він кудись має дружину привести. Мені б не хотілося, щоб мого внука примаком називали! Олю, невже ви без цього продажу не впораєтеся? Нехай Костя варіанти якогось додаткового заробітку розгляне. У нього, як у голови сімейства, за це має боліти голова. Я, наприклад, проти продажу однокімнатної квартири!
— Та чому, мамо, — дивувалася Ольга. — Невже ти не розумієш, що дві квартири ми з Костею просто не потягнемо? Говорити про забезпечення сина окремим житлом ще рано, він зовсім маленький. Мамо, якщо ми не продамо квартиру, то доведеться не тільки гроші десь на початковий внесок брати, а й кредит на кілька років довше платити, ніж ми плануємо. За нашими з Костею підрахунками, при продажу однокімнатної ми через вісім, максимум десять років повністю погасимо всі борги.
— Олю, ти зовсім не дбаєш про майбутнє, — дратувалася Лілія Олексіївна. — Ми ж з тобою вже багато разів це обговорювали! От станеться щось із твоїм Костею, не дай Боже, втратить він роботу і платити вам за квартиру буде нічим! Банк її забере за борги, і куди ви підете? Я взагалі не розумію, що за складності! Розумні люди, навпаки, нерухомість зберегти намагаються. Он Лідка, дочка Марії Тимофіївни, взяла в іпотеку двокімнатну квартиру, зробила там швиденько ремонт і здала. Тепер ті гроші, що виплачують квартиранти, йдуть у рахунок погашення боргу банку.
Ольга скривилася.
— Мамо, ти останніх новин не знаєш. Лідка про цю свою аферу вже давно пошкодувала! Вона нещодавно мені телефонувала, питала, чи знаю я толкового юриста. Квартиранти на неї до суду подавати зібралися.
— Навіщо? — здивувалася Лілія Олексіївна.
— Хтось цим двом вельми недалеким людям підказав, що раз вони виплачують чужу іпотеку, то мають право якщо не на всю квартиру, то хоча б на її частину. Лідку квартиранти вже до нервового зриву довели: з’їжджати відмовляються, двері не відчиняють, замки поміняли. Пару разів вона приходила туди з дільничним, а квартиранти знущалися з неї. Сказала, що замки мінятиме й силою цих нахаб виселятиме. Мамо, ти почитай новини, зараз ушляхетнені мешканці навіть продати квартиру, яку винаймають, примудряються! Навіщо мені це потрібно? Знову ж таки, ми питання про здачу однокімнатної з Костею розглядали. Якби хтось добре знайомий попросився б пожити, то із задоволенням би пустили. Дійсно було б легше, квартира б не простоювала й приносила додатковий дохід. Так можна було б достроково іпотеку гасити. Але таких знайомих немає, а кому попало я здавати не хочу. Я не можу так ризикувати, мамо. Якщо з цією квартирою щось трапиться, ми взагалі без нічого залишимося!
— Я не знаю, Олю, — зітхала Лілія Олексіївна. — Я просто переживаю. Передчуття в мене якесь погане. Здається мені, що не вигорить у вас із цією іпотекою, і залишитеся ви тоді на вулиці. Костю батько й на поріг не пустить, ти ж знаєш, який у нього характер!
Ольга воліла про погане не думати. Вона була впевнена, що все буде добре.
Оля й Костя виставили свою квартиру на продаж. Народ активно цікавився, приходив дивитися. «Потенційні» покупці трьохвонили і вдень, і вночі, домовлялися про перегляд, але або не приходили, або брали час на роздуми.
— Знаєте, непогана квартирка, — казали багато хто. — Досить затишна. Ми подумаємо й вам передзвонимо.
Оля й Костя зажурилися. Дійсно серйозно налаштованих клієнтів за кілька тижнів так і не з’явилося. Єдине, чого досягли продавці — додаткових клопотів. Клієнти приходили в різний час, часом і в «тиху годину», тому Олег прокидався від шуму й після цього довго не міг заспокоїтися.
Оля вже збиралася знімати оголошення з одного відомого ресурсу, як квартирою зацікавилася така ж молода сім’я. Їм сподобалося і розташування, і стан житла. Ціна, щоправда, для них була зависокою, до того ж вони хотіли переїхати відразу ж після придбання житла:
— Орендовану квартиру потрібно звільнити до кінця місяця, — пояснили вони. — Усі гроші, що в нас є, будуть вкладені в купівлю цієї квартири. Якщо, звичайно, ви погодитеся зробити нам знижку…
Оля й Костя були згодні на такі умови. Тільки от як самим бути? Іпотечна квартира була зовсім непридатна для життя, вимагалося пару-трійку місяців, щоб привести її до ладу. Де жити цей час?
Оля, перш ніж дати згоду покупцям, обговорила це питання з чоловіком. Винаймати квартиру молодій сім’ї було не під силу. У цьому випадку їм довелося б забути про запланований ремонт, та й платіж з іпотеки довелося б скоротити до мінімуму.
Можна було б оселитися в когось із батьків. Але свекруха сильно недолюблювала Ольгу, вважаючи, що її синочок був достойний кращого, ніж дружина зі звичайної сім’ї й із невеликим заробітком. При цьому Марина Василівна не приховувала своїх почуттів та емоцій, при кожній зручній і незручній нагоді чіпляючись до невістки. І прибирати та не вміє, і картоплю смажить неправильно, і пере бідно. У розмовах за «зачиненими дверима», свекруха голосно підбирала для Ольги найнеприємніші епітети.
Одного разу, відразу після народження сина, Ольга чула, як мати чоловіка назвала її нахлібницею. Справа була на дні народження свекрухи. Марина Василівна з подружками пішла на кухню мити посуд, попередньо попросивши невістку зібрати й принести брудні тарілки. І ось коли дівчина вже виходила з кухні, до неї долинула розмова:
— Красива в тебе невістка! І вагітність її не зіпсувала.
— Красива, але краще б розумна була. А так толку від неї жодного. До декрету в садочку працювала, копійки отримувала, а зараз і зовсім на шию Костикові сіла. Син цілими днями впахує, щоб її з дитиною прогодувати. То вона його вечорами гуляти з малим змушує, скиглить, що вона за день втомилася. Від чого там можна втомитися? Костик їй і пралку купив, і мікрохвильовку, і мультиварку, і навіть робота для миття підлог і вікон. А ця, прости Господи, губи дує. От через пару років її краса пропаде, доведеться Кості з драною мавпою жити. Він же людина порядна, жінку з сином не кине. Хоча ще невідомо, чия це дитина. У нашому роду таких крикунів зроду не було. Може, Ольга його нагуляла!
— Та що ти? А на вигляд така порядна.
— От тільки на вигляд! А що в неї на думці, ніхто не знає. Як би вона потім Костю з квартирою не обдурила. Сама-то — голь перекатна, а ділити метри вимагатиме порівну.
Того разу Оля послалася на головний біль і швидко пішла. Уже прощаючись, вона помітила задоволений блиск в очах тітки. Вона навіть не намагалася його сховати. Наостанок жінка ще раз вколола невістку:
— Що ж ти, навіть тортика не поїси? Хоча тобі треба фігуру берегти. Це ж твоє надбання. Хотілося б вірити, що не єдине.
Були й інші випадки, і завжди свекруха попередньо переконувалася, що дівчина перебуває в зоні чутності, а син чимось зайнятий і не прислухатиметься.
Становище рятував свекор — він одразу полюбив Ольгу й душі не чаяв в онукові.
Костик же пару разів після відвідування рідного дому заставав дружину в сльозах.
— Та не звертай ти уваги. Ти в мене найкраща, а мама все життя вважала, що я одружуся на дочці Рокфеллера або, на крайній випадок, Чубайса. Але на їхньому шляху до спільного щастя стала ти. Зачекай трохи, мама точно зрозуміє, яка ти чудова жінка, і як мені пощастило.
— Тобі легко казати, а от навіщо треба було при всіх робити зауваження через макіяж, одяг, зачіску? Так, мені подобаються яскраві кольори. Але так я ж іще молода. От доживу до її літ, теж як бліда міль буду виглядати.
— Ти в мене й у старості будеш яскравою красунею!
— «Прости Господи» я буду престарілою! Принаймні, я сама чула, як вона Ігорю Михайловичу казала, що я тебе на собі силою оженила. Хвостом і вужом… навколо виляла, от ти й не витримав. Оженився на обідранці.
— Ти в мене найкраща у світі! Тож плюнь, розітри й забудь.
Жити під одним дахом зі свекрухою було зовсім невідповідним варіантом. До того ж, у двушці їм було б не дуже зручно.
Костя, до речі, про те, що його всіма фібрами своєї душі ненавидить тесть, навіть і не підозрював. Оля, щоб чоловіка не засмучувати, нічого йому про це не говорила. На думку чоловіка Ольги, найраціональнішим і правильним варіантом був переїзд у квартиру її батьків. Навіть аргументи чоловік навів начебто правильні:
— Олю, от дивись: у моїх — двушка, у твоїх — трьошка. Ти сама кажеш, що з моєю мамою тобі вжитися буде неможливо. Я це розумію, тому до своїх тебе й не запрошую. У трикімнатній квартирі твоїх батьків дві кімнати пустують, іноді в третю, найменшу, я можу ходити ночувати, якщо Олежко сильно лютуватиме. Кругом самі плюси! Ну, поживемо ми там пару-трійку місяців, швиденько зробимо ремонт і переїдемо до себе. Якщо зараз, Олю, відмовимося від пропозиції потенційних покупців, то ми цю однушку ще роки два-три продаватимемо. За довгий час, що висить оголошення на сайті, тільки ці погодилися виходити на угоду. Всі інші просто приходили, дивилися й ішли.
Ольга не знала, як їй вчинити. Сказати чоловікові правду? Навіщо провокувати скандал? Костя обов’язково захоче дізнатися у свого тестя, чим він так йому не догодив, а тато, своєю чергою, наговорить йому гидоти й висловить усе, що про свого непутящого зятя думає. Скандал тоді буде грандіозний. Після такого на якесь покращення стосунків можна навіть і не розраховувати. Оля пообіцяла чоловікові з’їздити до матері з батьком і поговорити з ними.
Жінка спеціально підгадала час, коли обоє батьків будуть вдома. Ходити навколо та навпростець не стала, одразу перейшла до справи:
— Дивись, тату. Костя йде рано вранці, приходить пізно ввечері. Ти, до речі, теж цілий день працюєш. Вечеряти ми можемо окремо, а у вихідні будемо йти робити ремонт. Ви навіть зустрічатися не будете!
— Ні! — відрізав Борис Петрович. — Я тобі ще тоді сказав, що муженька твого в моєму домі не буде! Це — моя квартира, і я буду вирішувати, хто в ній житиме. Ви з матір’ю, звичайно, можете приводити сюди кого завгодно. Але в цьому випадку я переїду в орендовану квартиру.
— Тату, що ти як маленька дитина? Костя — чудовий хлопець, ви з ним обов’язково поладнаєте, — простогнала Оля.
— Твій «чудовий хлопець» сміє мені, дорослій людині, зауваження робити! Іч, у спортивному спорядженні він краще за мене розбирається, намет йому мій не подобається. Хамло!
— Тату, годі! Ти до кінця життя ту вилазку на природу мені пригадуватимеш?
— Я своє слово сказав: або він, або я.
Ольга з надією подивилася на матір. Та похитала головою:
— Нам через твого чоловіка доведеться весь побут міняти. У халаті не походиш, і білизну у ванній не розвісиш.
— А якби ми після весілля квартиру не купили? Ми б так і жили тут, усі разом, із білизною та халатами!
— А на біса мені зять, який не може забезпечити мою єдину доньку власним житлом? І згадай, ми теж давали гроші на вашу квартиру. Безоплатно! Тож маємо право ходити так, як нам заманеться. І не вчи батьків.
Конструктивної розмови не вийшло. Оля йшла додому, не знаючи, як розповісти Кості про відмову. Задзвонив телефон — дзвонила мама:
— Олечко, ти на батька не ображайся. Він у нас людина вперта. Але я домовилася, що ви з Олежком у нас поживете. А Костя до своїх батьків переїде. Рішення прямо ідеальне: ми тебе прогодуємо, з синочком підтримаємо. Чоловіка твого його батьки будуть утримувати. От у вас і економія на продуктах вийде. Ці гроші можна буде в кредит вкласти. А ви у вихідні однаково будете зустрічатися. Там і поговорити зможете. Погодься, що це найкращий спосіб пережити ваш ремонт!
Оля навіть не змогла знайти відповідних слів. У деяких дітей є недільний тато, а в неї буде недільний чоловік. Ось тоді їхній шлюб точно розвалиться! Чому свекруха буде несказанно рада.
— Ні вже, — нарешті сказала вона. — Ми тоді краще кімнату винаймемо. Якось переб’ємося пару місяців.
— І ти думаєш, вас із малюком хтось пустить? Та ще на такий короткий термін. Погоджуйся на нашу пропозицію і хоч завтра переїжджай!
Оля натиснула кнопку відбою. Що робити вона не знала, але казати чоловікові, що її батьки відмовили в проживанні, не хотіла.
У крихітній кімнаті в гуртожитку Костя й Оля прожили майже пів року. Було важко, але подружжя труднощі подолало — ремонт зробило і у свою квартиру переїхало. Із батьками Ольга зараз спілкується прохолодно, матері й батькові вона їхнього вчинку досі не пробачила.
