— Це все Улянка, брата накрутила. Гадюка, — скаржилася Наталія в розмові з подругами.
Що відчуває людина, яка вперше переступає поріг справді свого житла? Свого. Навіть якщо виплачувати за нього банку належить ще півтора-два десятки років. Без сумніву — радість і тверду впевненість: тепер-то життя налагодиться. Саме так розмірковувала Уляна, заходячи у власну трикімнатну квартиру. У цю мить перед очима промелькнули роки, що вони з Петром йшли до цього дня. 7 років життя у гуртожитках та орендованих квартирах. Існування в режимі «речі на підхваті». Постійна готовність за лічені дні зібрати багаж і вирушити в невідомість. Усе це залишилося позаду.
На старті подружнього життя молоді планували назбирати на перший внесок за 5 років, і їхні доходи дозволяли це зробити. Однак їхнім задумам завадила Сонечка, донька, яка вирішила з’явитися на світ раніше, ніж батьки заведуть власне житло. Втім, фортуна частково була до них прихильна. Останні 2 роки родина знімала невелику кімнату в двокімнатній квартирі, де мешкала й господиня. Ця жінка погодилася приглядати за дворічною Сонею, дозволивши Уляні повернутися на роботу. Так, за послуги няньки доводилося доплачувати, але важливим виявилося інше. Уляна вийшла на роботу якраз у період оновлення корпоративних програм. Завдяки цьому вона пройшла навчання нарівні з колегами й зберегла професійну форму.
І ось Уляна, Петро й Сонечка переступають поріг власного житла. Спочатку все складалося чудово. Звичайно, належало ще багато справ: придбання меблів, облаштування й безліч інших клопотів. Але це були радісні клопоти. Коли вони завершилися, жінка з полегшенням видихнула. Однак ідилія тривала недовго.
Раптом виявилося, що поява в пари трикімнатної квартири пробудило нездорову цікавість з боку родичів з обох боків. Батьків, які заглянули дізнатися, як влаштувалася молода родина, подружжя прийняли радісно. Спочатку тиждень гостювала мама Петра, потім на 4 дні приїхали батьки Уляни. Потім посипалися дзвінки від інших родичів. Але Петро й Уляна заздалегідь домовилися: їхня квартира не перетвориться на ночівлю. Вони ввічливо, але непохитно відмовляли, пропонуючи натомість допомогу з бронюванням готелю.
— Як же так? — обурювалася двоюрідна тітка Уляни. — Навіщо нам витрачатися на готель, якщо в місті є рідня?
— Тітко Людо, а з якою метою ви в місто направляєтеся? — поцікавилася Уляна.
— Та як же хочеться по магазинах пройтися, відпочити, розвіятися. Я щороку так виїжджаю, — відповіла та.
— А де ви перед тим залишалися? — поцікавилася Уляна.
— У Ніни, у моєї сестри, — відповіла тітка.
— Тоді чому нині вирішили до нас завітати? — не вгамовувалася жінка.
— Торік ми з нею посварилися. Ніна раптом жадібною зробилася. Вимагала, щоб ми самі продукти купували, та самі їжу готували. А ми-то до неї по-людськи в гості приїхали, — пояснила тітонька.
— Знаєте, тітко Людо, ми теж не вирізняємося особливою щедрістю й обидва зайняті з ранку до вечора. І я, і Петро. Навіть у Сонечки графік свій є. Тож, вибачте, приділяти вам увагу ми не зможемо. Або налагоджуйте стосунки з сестрою, або обирайте готель. Можу порекомендувати пару бюджетних варіантів.
Подібні бесіди з родичами з обох боків помітно зменшили бажаючих пожити у квартирі молодої родини. Звичайно, їх засуджували й обговорювали. Однак Петро й Уляна твердо вирішили: вони готові це пережити. Але лихо нагрянуло несподівано.
У двадцятих числах грудня, буквально напередодні Нового року, Петру подзвонила мама.
— Синочку, допоможи. Все у нас на перекіс пішло.
— Мамо, що сталося? — запитав чоловік.
— Ти ж у курсі, що Наталія з Віктором посварилися, і вже 3 місяці Наташа в нас мешкає. Так от, більше немає сил терпіти.
Наталія доводилася Петру старшою сестрою. Вона давно перебувала в шлюбі з незворушним Віктором, який працював у майстерні з ремонту та обслуговування офісної техніки. З ним не могли посваритися навіть найсварливіші клієнти — настільки він зберігав холоднокровність у будь-якій ситуації. Що ж трапилося між подружжям? Якщо вірити словам сестри, Віктор виставив її за двері.
— Петю, ти ж знаєш мій характер. Я терплю, поки вистачає сил, — продовжувала виливати душу мати. — Але зараз і моє терпіння лопнуло. Наталія вже 3 місяці без роботи. Хлопці її весь дім догори ногами перевернули. Я не встигаю ні прибирати, ні готувати, а вона й пальцем не поворухне.
— Мамо, а чого ти від мене чекаєш? — спитав Петро.
— У вас же є вільна кімната. Нехай поживуть у вас, поки Наталія роботу в місті не знайде й квартиру не зніме. А в мене вже сил ніяких не лишилося. Тиск кожен вечір скаче.
Хлопці — це діти Наталії й Віктора. Племінники Петра. Денискові виповнилося 11, а Володі — вісім років. Петро подумки уявив, у що перетвориться їхня охайна затишна квартира, якщо в ній поселяться ці двоє невгамовних розбійників. Справжні стихійні лиха в людському обличчі. Картина вимальовувалася відверто лякаюча. І це ще не все. На додачу до всього сама Наталія, чий характер мало чим поступався темпераменту матері, адже обидві славилися здатністю роздути конфлікт із нічого. І мати, і Наталія могли знайти будь-який привід, щоб причепитися навіть до якоїсь дрібниці. Як їм взагалі вдалося вжитися 3 місяці в скромній двокімнатній квартирі — залишалося таємницею. Найбільше Петра непокоїло: як зараз батькові в такій обстановці?
У підсумку Петро відмовив матері, але та не здавалася. Цілий тиждень вона дзвонила синові, виливаючи душу, скаржачись на Наталю, на онуків, які, за її словами, образилися на Віктора, який виставив дружину за поріг. Петро вже вибився з сил, намагаючись їй пояснити:
— Мамо, у нас іпотека. Ти хочеш, щоб ми взвалили на себе трьох осіб? Якщо Наталя не змогла знайти роботу вдома, то тут їй точно робити нічого. Куди її візьмуть, якщо вона жодного дня не працювала? Хіба що підлогу мити. Але для такої роботи їхати в інше місто не треба. І у вас її можна знайти. Нехай помириться з Віктором і повернеться додому.
— Та як же вона повернеться? Віктор цілий список вимог висунув, — заперечила мати.
— Яких ще вимог? — поцікавився Петро.
— По-перше, він наполягає, щоб вона влаштувалася на роботу. Каже, його зарплати не вистачає на всі її бажання.
— А що за бажання, Петю? Усього-то раз на тиждень з подругами в кав’ярні посидіти, побалакати, та обновки замовити. Вона ж ще молода, хоче стильно вдягатися. А коли з картки Віктора 15 тисяч за послуги салону краси списалися, він і вказав їй на двері. І знаєш, що найстрашніше? Не кричав, не лаявся, просто відчинив двері й сказав: «Іди, повернешся, коли самі 15 тисяч заробиш».
— Мамо, так він має рацію. Наталя по кав’ярнях і салонах ходить, а вдома, напевно, безлад, — зауважив Петро.
— Ось і друге, до чого Віктор причепився. Хочу, каже, повертатися з роботи в чисту квартиру, щоб вечеря була готова. Набридло мені магазинні пельмені варити, та одяг самому прати. Теж вважаєш, що він теж правий? — запитала мати.
— Так, звичайно, правий, — відповів Петя.
— А чому тоді ти сам на кухні крутився, коли ми до вас у гості приходили, і одяг сам собі прасував? Виходить, твоя Улянка не зобов’язана цим займатися, а Наталія зобов’язана? — запитала мати.
— Мамо, моя дружина працює з 9 до 19, тому ми все по домівку робимо спільно: хто вільний, той і бере на себе справи. Загалом, ми не можемо прийняти Наталю. Вона ж не з метою працевлаштуватися сюди рветься, а шукає, на чию шию можна вгоромиджитися. Вибач, але так не вийде.
Мати затаїла на Петра образу, а сестра, у свою чергу, рознесла по подругах історію про те, що брат після одруження повністю потрапив під вплив дружини.
— Ви тільки уявіть, у нього вільна кімната є, а він відмовився нас прихистити. Це все Улянка його накрутила. Гадюка! — обурювалася вона за столиком у кав’ярні в колі приятельок.
Ультиматум чоловіка Наталія відкинула, ініціювала процес розлучення й оселилася в батьківській квартирі. Як складалися її стосунки з матір’ю, Петро не знав. Однак, судячи з того, що батько через місяць перебрався на дачу, взявшись за ремонт старої печі в будиночку, мирній атмосфері в домі явно не спостерігалося.
