Цей сон Олесі снився вже 22 роки. Дівчина довго не могла його збагнути.

Цей сон снився Олесі вже 22 роки, в якому вона зустрічала синьооку дівчинку, яка кладе їй щось у долоні й швидко зникає. Дівчина довго не могла його збагнути.

Із майбутнім чоловіком Олеся познайомилася в училищі. Доля звела їх вдруге в іншому місті, куди обоє поїхали на роботу. Довго не думали — одружились, отримали кімнатку в гуртожитку. Їх маленька оселя сяяли любов’ю. А коли Олеся дізналася, що носить під серцем дитину, хотілося співати на весь світ про своє щастя. Олег зустрічав дружину з роботи, готував їсти, перебрав на себе чи не всю домашню роботу.

Пологи припадали на весну. Лікарі обіцяли, що Олеся народить до Великодня. Але жінка потрапила до лікарні раніше, бо сталося непоправне. Таке трапляється — плід просто завмер…

Разом із серцем дитини зупинилось усе навколо. Олеся не захотіла виходити на роботу. Залишалась удома і мовчки тужила на самоті. Аж через рік почала поволі повертатися до життя. Як і раніше, поринула у вир побуту. А чоловік, як завше, був опорою. Здавалося, все добре, але Олеся не могла завагітніти вдруге. Згодом лікарі констатували безпліддя. Єдиним виходом для пари залишалось усиновлення. І жінка бавила себе думкою, що чужих дітей не буває.

Маленька Світлана стала подорожником, який залікував усі рани подружжя. Час минав, материнство поглинуло жінку з головою. За втіхою від донечки вона перестала помічати, що в їхньому домі все частіше не вистачає батька. А ще йому зарплату на роботі то затримували, то не виплачували. Пізніше Олеся довідалася, що вже четвертий місяць Олег без роботи — його звільнили. А долю чоловіка та його сім’ю руйнувала пристрасть до азартних ігор. І в результаті – борги. Незадовго Олег поїхав на заробітки. Жінка бачила, як руйнується на очах казковий будиночок її щастя, та надія на його порятунок іще мерехтіла.

Читайте також: Жіноча сповідь чи крик душі… «Якби я знала, що цей жах буде переслідувати все життя… то ніколи б не наважилась на такий крок…»

Згасла вона тоді, як Олег перестав телефонувати й писати. Гроші також не надсилав, а відсотки за борги зростали… Через рік чоловікової мовчанки Олеся продала кімнатку в гуртожитку, віддала борги, переїхала до матері, де в одній кімнатці тулилося п’ятеро осіб. Щоденні дорікання батьків виїдали жінку зсередини. Та ще й дитина почала хворіти. Мізерної зарплатні не вистачало на харчі — не те що на лікування донечки.

Невдовзі ще один ніж долі вдарив у спину: зліг батько. Від безвиході мати поїхала до Італії, а Олеся розривалася між роботою, домом і лікарнею.

Допоміг жінці випадок. В аптечній черзі вона познайомилася із Романом. Розговорилися, потім зустрілись, а за чотири місяці жінка з дочкою вже мешкали в новій квартирі. Батько таки відійшов у вічність, тому в його квартирі жінку вже нічого не тримало.

Коли доля нарешті перестала випробовувати Олесю, жінка зрозуміла, що не змогла би пережити цих випробувань, якби не було заради чого жити, а та дівчинка яка приходить до неї мало не що ночі – це ангел, який приносить в долонях надію…