Кілька місяців тому не стало Ольгиної бабусі. Від неї залишилося багато речей, але сили розібрати їх Ольга знайшла тільки зараз.
У неділю вона приїхала в квартиру бабусі і почала розкладати речі. Розібравши речі в шафі, дівчина перейшла в комору. В самому низу під полицями з соліннями вона знайшла невелику скриньку.
Ольга з цікавістю відкрила її і виявила там дитячі речі. Джерело.
Маленька сукня на дівчинку років двох, білі гольфики і резинка для волосся з ягідками. На самому дні лежав згорнутий аркуш паперу.
Дівчина розгорнула його, стала читати. Прочитавши, повільно присіла на стілець, намагаючись зібратися з думками.
«Олечко, улюблена моя онучко, я не могла забрати з собою цю таємницю. Ти обов’язково повинна знати. Твоя мама насправді тобі прийомна. Багато років тому вона вкрала тебе у твоєї рідної мами.
Зробила документи, сказавши при цьому, що втратила твоє свідоцтво. Твоя рідна мама живе в Алчевську, її звуть Терещенко Олена Володимирівна. Пробач мене, що я стільки років приховувала це від тебе. Я люблю тебе. Твоя бабуся».
Ольга так і сиділа з листком в руках, не розуміючи, що їй робити далі, поки не задзвонив телефон.
– Оль, ти де? — запитав її чоловік Артур.
– У бабусі, — неживим голосом відповіла Ольга.
– Що з тобою? – занепокоївся чоловік.
– Артуре, забери мене, — попросила Ольга жалібним голосом.
– Буду за п’ять хвилин, — сказав чоловік і відключився.
Уже вдома Артур взяв у Ольги лист, який вона забрала з собою і прочитав його.
– Артуре, що мені робити? — запитала Ольга зі сльозами на очах, — як мені тепер бути з мамою?
– Я думаю тобі треба з’їздити до рідної матері і поговорити з нею, — сказав Артур задумливо.
– Що я їй скажу, вона втратила маленьку дівчинку, а приїде до неї тридцятирічна тітка, — сказала Ольга і заплакала, — як тепер я буду дивитися в очі мамі, якщо знаю, що вона мене вкрала.
– Все налагодиться, не думай зараз про це, — обняв Ольгу чоловік.
Через місяць Ольга з Артуром поїхала в місто, де жила її рідна мати. Вони прийшли у двір, але Ольга не змогла відразу зателефонувати в домофон, вона злякалася і розгубилася. Сіла на лавочку, обхопила голову руками і задумалась.
Повз постійно проходили люди, раптом один хлопець повернувся назад і став уважно придивлятися до Ольги.
– Дівчино, вибачте, а ви хто? — задав він дивне запитання.
– Що вам треба, ви самі то хто? — пішов у наступ Артур.
– Ця дівчина як дві краплі води схожа на мою маму, тільки молодша, — відповів хлопець.
Ольга підняла голову і подивилася на нього.
– Вашу маму звати Олена Володимирівна? — запитала Ольга.
– Так, — з подивом відповів хлопець, — ви наша родичка?
– Так, — кивнула Ольга бліднучи, — ви можете проводити мене до вашої мами.
– Звичайно, ходімо, — запросив хлопець і пішов до під’їзду.
Двері відчинила жінка дійсно дуже схожа на Ольгу. Вона подивилася на дівчину, похитала головою і сіла на пуф.
– Цього не може бути, — промовила вона, — не може бути.
– Мамо, чого не може бути, — запитав її хлопець, який проводив Ольгу.
– Я думала ніколи не знайду її, а вона сама знайшла мене, — сказала жінка, закриваючи обличчя руками, — моя дочка сама знайшла мене, я ж думала тебе в жuвuх немає!
– Дочка? — в повному шoці запитав хлопець.
– Так, це твоя сестра, моя дочка, — відповіла жінка, — її вкрали дуже давно, пошуки результату не дали, я думала ніколи більше її не побачу.
Жінка встала і Ольга зробила крок їй назустріч. Мати і дочка обнялися і так застигли на кілька хвилин.
Минув час, Ольга пробачила свою прийомну матір і стала часто відвідувати рідну маму. Вона навіть переробила документи і взяла подвійне ім’я, другим ім’ям стало те, яке їй дала мама при народженні.
