“Ти давай, дорогенька, забирайся”: Коли я дізналася що чекаю дитину, виявилaся не потрібна навіть матері

-Ти давай, дорога моя, речі збирай і забирайся.

-Мамо, куди я піду з дитиною?

-Іди туди, де нагуляла. Я не збираюся вас годувати і поїти. Та й Петро проти, щоб ти з нами жила.

Я стояла зіщулившись і не знала, що робити. Рік я зустрічалася з хлопцем – ми стали жити разом, потім зaвaгiтніла, а він виявився не готовий до дітей і просто виставив мене зi своєї квартири.

Коли я повернулася додому, то виявилося, що і матері я не потрібна. Нещодавно пoмeр мій батько, але мама сумувати довго не стала. Вона привела собе чоловіка і ніби я і рада за маму, але виявилося, що її Петро проти, щоб я з ними жила. Мама встала на його бік.

І ось до пoлoгів залишилося всього кілька місяців, а я не знала, де мені жити, як виховувати дитину. Працювала я неофіційно, тому які-небудь виплати мені не світили.

На тлі всіх переживань я потрапила на збереження, чому була дуже рада. Там хоча б годували, можна було нормально поспати, помитися. Коли мені ставало краще, я все одно робила вигляд, що у мене дика слабкість, нудота та головний біль. Мені потрібно було протягнути до пoлoгiв, щоб мене не виписали. Від дитини я вирішила відмовитися.

Але моє ставлення змінилося, коли після пoлoгів вперше побачила мого хлопчика. Такий чудовий. Такий рідний! Тоді зрозуміла, що не можу його кинути.

Дні, що залишилися до виписки я зателефонувала усім своїм друзям. Я просилася пожити ненадовго до них з дитиною поки не вирішила б питання з житлом. І от, всі ті, кого я вважала друзями виявилися просто пустими. Для нас місця не знайшлося.

Коли я вже зовсім втратила надію, пролунав дзвінок. Ця була Віка – моя колега на минулій роботі. Ми з нею ніколи особливо не спілкувалися, тому я навіть їй не дзвонила. Вона боязко сказала, що чула про мою проблему і запропонувала допомогти.

Я звичайно дуже здивувалася, наскільки я пам’ятала, що вона жила в дуже обмежених умовах і їх жило багато людей в одній квартирі, але я з радістю погодилася.

Виявилося, що Віка жила в однокімнатній квартирі з сестрою і батьками. Батьки минулого року зaгuнули і вони залишилися вдвох. Забирала нас з пoлoгoвого будинку Віка з сестрою.

Жити звичайно було важко. Дуже тісно, ​​та й син постійно плакав і часом не давай спати дівчаткам ночами, але подруги трималися. Я ж стала їм залишати сина, коли вихідні випадали на будні і розпочала активні дії. Я вирішила відсудити у мами частину квартири. Частка була на мені та й частку батька ми повинні були успадковувати на двох.

Також я подавала позов на встановлення батьківства і аліменти. Той був на мене дуже злий. Незабаром про цю історію дізналися і його батьки, але мене вразила їхня реакція. Вони не заступилися за сина, вони підтримали мене.

Читайте також: “У бусi, який вiз наших заробiтчан до Польщi, на швидкостi вiдлетiло колесо. Усi 12 пасажирiв загuнyли. Крім мене, я тоді отримав знак”

А далі було важкі часи. З мамою ми все таки вирішили питання. Вона мені віддала мою частку грошима, батьки мого колишнього хлопця додали грошей на придбання нормального житла, а не комуналки. Зараз я отримую аліменти, вони постійно допомагають з онуком і грошима і просто увагою.

Я їм дуже вдячна. Їхній син з нами не спілкується. Мама моя теж викреслила мене з життя. Зараз звичайно все добре, але все це тривало дуже довго. І весь цей час Віка з сестрою дбали про нас і забезпечували. Ось такі бувають справжні друзі.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram