Катя з Олегом зустрічалися два роки. Мама дівчини почала хвилюватися, що донька марнує час із ним, і до весілля справа так і не дійде. Сам Олег казав, що поспішати нікуди, встигнуть, їм і так добре разом…
Минуло літо, з дерев опало листя, вкривши тротуари золотим килимом, почалися дощі. І в один із вогких, жовтневих днів Олег раптом незграбно зробив Каті пропозицію й подарував скромну каблучку.
Вона обвила його шию руками й прошепотіла на вухо: «Так», а потім наділа каблучку на палець і радісно вигукнула: «Так!», піднімаючи руки вгору й підстрибуючи від щастя на місці.
Наступного дня вони пішли в РАЦС і подали заяву. Весілля призначили на середину грудня. Каті хотілося весілля влітку, щоб усі бачили, яка вона красива у білій сукні. Але сперечатися з Олегом не стала. Раптом відкладе до наступного літа, а потім і передумає. А вона його любить і важко переживатиме розставання.
У день весілля була справжня хуртовина. Вітер розтріпав ретельно укладену зачіску нареченої. Повітряний поділ білої сукні надувався дзвоном, і здавалося, що черговий порив підхопить щасливу наречену й віднесе далеко-далеко. На ґанку Олег підхопив свою дружину й на руках доніс до машини. І ні хуртовина, ні розтріпана зачіска не могли зіпсувати радості закоханих.
Спершу Катя купалася в любові й щасті. Здавалося, так буде завжди. Невеликі непорозуміння між молодими траплялися, але вночі вони швидко мирилися й любили одне одного ще сильніше.
Через рік у щасливій молодій сім’ї з’явився Дениско. Хлопчик ріс спокійним і кмітливим, на радість мамі й татові. Олег, як більшість чоловіків, мало допомагав Каті поратися з сином, не хотів брати малюка на руки, а якщо й брав, то Дениско починав плакати, і Катя швидко його забирала.
— Ти вже якось сама з ним, у тебе краще виходить. От виросте — тоді й у футбол із ним гратиму. А я краще зароблятиму для вас, — казав чоловік, але його зарплати ледь вистачало на трьох.
Денис підріс, пішов у садок, Катя вийшла на роботу. Але грошей не стало більше. Почалися претензії, подружжя сварилося, докоряючи одне одному у зайвих витратах. Миритися так легко, як раніше, у них не виходило.
— Все, не можу більше. Працюєш-працюєш, а тобі грошей все мало. Куди ти їх діваєш? — роздратовано запитав одного разу Олег.
— Нікуди не діваю, — різко відповіла Катя. — Все йде на продукти. Дивись, як ти змінився, трохи набрав вагу.
— Я тобі не подобаюся? Ти теж, знаєш, змінилася. Я одружився з гарним метеликом, а тепер гусінь бачу перед собою.
Слово за слово вони посварилися. Катя, стираючи сльози з вій, пішла забирати Дениска з садочка. На зворотному шляху, слухаючи лепет сина, раптом зрозуміла, що не може втратити Олега. Зараз прийде додому, обійме його, поцілує й попросить пробачення. І Олег, як раніше, відповість на поцілунок, і все стане як раніше. Милі, як відомо, сваряться — тільки потішаються. Настрій піднявся, і Катя прискорила крок.
Але квартира зустріла їх тишею й темрявою. З вішалки зникла куртка чоловіка, немає й черевиків. «Остигне, повернеться», — вирішила Катя й взялася смажити картоплю з салом, як обожнював Олег.
Але Олег так і не прийшов додому, на дзвінки не відповідав. Вранці Катя, втомлена безсонням і поганими думками, відвела Дениска в садок і поїхала на роботу. Ледве дочекалася обідньої перерви, відпросилася, пославшись на погане самопочуття, але поїхала не додому, а до Олега на роботу.
Катя підійшла до його кабінету і, повторюючи про себе заздалегідь приготовані слова, відчинила двері. Чоловік стояв до неї спиною й обнімався з жінкою. На темному піджаку його спини були руки з яскравим манікюром, нагадуючи розпущені кленові листки.
Жінка раптом відкрила очі й побачила Катю, але не відійшла від Олега, не прибрала рук із його спини, а навпаки, міцніше обняла.
Катя вибігла з офісу, наче ошпарена. Йшла, не розбираючи дороги, натикаючись на перехожих, нічого не бачачи перед собою від сліз, що застилали очі. Ноги самі привели її до дому матері.
— Мамо, чому він так зі мною? Невже всі чоловіки такі? — запитала Катя крізь сльози.
— Які такі? — перепитала мама.
— Зраджують. Напевно, у них це давно, а я не помічала. Не може ж ось так, раптом?
— Не знаю, доню. Коли любиш, увесь світ зосереджений в одному чоловіку. Тому нам здається, якщо зраджує він, то й увесь світ, всі чоловіки — зрадники, — зітхнувши, сказала мама. — Нічого, повернеться.
— А якщо ні? — тихим голосом запитала Катя.
— З часом емоції вщухнуть. У тебе є син. Думай про нього. А не повернеться — можливо, це й на краще. Ти ще молода, зустрінеш своє щастя.
— Ти ж не зустріла, — обурилася Катя.
— Звідки ти знаєш? Просто подумала, що з іншим усе знову може повторитися. Та й ти вже доросла, я тебе оберігала. А в тебе син, йому батько потрібен…
Трохи заспокоївшись у матері, Катя поїхала у садок за Дениском.
— Мамо, пограємо? — попросив син вдома.
— Дай мені спокій, — різко відмахнулася від нього Катя.
— Не люблю, коли ти так кажеш, — тремтячим голосом промовив син і більше не підходив до мами.
Олег прийшов додому, коли Катя вкладала Дениска спати. Він дістав валізу і став збирати свої речі.
— Куди зібрався? — запитала жінка, хоча здогадалася.
— Йду від тебе. Все, не можу більше. Втомився від сварок, тісної квартири і тебе. — Олег збирався, не дивився їй у очі.
— А ми як же?
— Ти хотіла весілля, дитину? Ось і живи з ним. — Чоловік застібнув на валізі блискавку, оглянув кімнату поглядом, затримавшись на широко розплющених очах сина, і швидко вийшов у передпокій. Вхідні двері грюкнули.
Катя сіла на диван і заплакала. Хтось торкнувся її за плече, вона різко підняла голову, сподіваючись, що це повернувся Олег. Але поруч стояв син у піжамі.
— Мамо, не плач, я ніколи не піду від тебе, як тато, — сказав Денис, гладячи її по плечу.
Катя обійняла сина і заплакала ще сильніше. Потім поклала його спати, а сама залишилася поруч.
Олег так і не повернувся. Подав на розлучення.
Як би важко не було, життя поступово налагоджувалося. Коли Денис пішов у перший клас, Катя познайомилася з Миколою. Він був значно молодший за неї, можливо, тому вони швидко знайшли спільну мову з Денисом.
Не раз Микола пропонував Каті одружитися, але вона не поспішала погоджуватися. Він захоче власну дитину, а вона думала, що Денис буде ревнувати. Та й різниця у віці хвилювала. «Рано чи пізно зустріне молодшу, а я залишуся сама з дітьми», — думала жінка.
Одного разу Катя прибирала квартиру, відправивши Миколу гуляти з Дениском. Раптом двері різко відчинилися, і чоловік заніс його додому на руках. Хлопчик невдало з’їхав з гірки й не міг стати на ногу.
Катя розуміла, що Микола не винен. Денис стільки разів падав поруч із нею. Але почуття, що якби Денис був його рідним сином, цього не трапилося б, не залишало її.
Незабаром їхні стосунки самі по собі згасли.
— Мамо, не переживай. Я тебе ніколи не залишу, — знову тоді сказав син.
Більше Катя нікого не приводила додому, а сина з кимось не знайомила. Денис ріс і поступово став привабливим підлітком, а потім юнаком, зовсім непомітно дорослішав. Катя пишалася сином, але й хвилювалася. Дівчата до нього приглядалися, і скоро він мав одружитися. Тоді жінка думала, що залишиться зовсім сама.
— Така доля матері. Виростила — відпусти. Я ж живу сама. Звикнеш і ти. Онуки підростуть, сумувати буде неколи, — заспокоювала її мудра мама.
«Справді, що я тільки про себе думаю? Мама у віці, їй теж потрібна допомога. Переїду до неї, а Денис нехай живе у цій квартирі з дружиною», — вирішила Катя.
Але мама захворіла і відійшла у вічність через рік, встигнувши оформити дарчу на свою квартиру на онука.
І тут несподівано прийшов колишній чоловік. Він скаржився, що коли був здоровим, жінки його любила, а як захворів — став нікому не потрібен. Обережно поцікавився, як поживає колишня теща. Дізнавшись, що її немає, він почав сварити долю, мовляв, зіграла з ним жарт, що він втратив дружину й сина. І тільки одну Катю він у своєму житті любив. Загалом, викликав у неї емоції, щоб прийняла назад.
— Мамо, хто у нас? — спитав з порога Денис, побачивши у передпокої велику спортивну сумку.
Він швидко скинув куртку, кросівки і зайшов на кухню. Назустріч йому піднявся чоловік.
— Здрастуй, синочку. Який ти виріс, — із повагою сказав він.
Усмішка зникла з обличчя Дениса.
— Який я вам синочок? — різко спитав він.
— Денис, — промовила мати від вікна, де стояла, тереблячи в руках рушник.
— Пробач, мамо, але я його не знаю, не пам’ятаю. Спочатку чекав, що ти прийдеш у садок, потім на свята, чекав подарунка. Але ти жодного разу не прийшов, не спитав: «Як ти живеш, синочку? Як ростеш? Як справи в школі?..» Я чекав, тільки виду мамі не показував. — Денис говорив, а батько все нижче опускав голову.
Через коротку паузу він продовжив:
— А ти де був? З молодою коханкою розважався? Потім була інша, третя…
— Денис, звідки ти…
— Я його знайшов. Хотів подивитися на нього, дізнатися, чому він нас залишив. Тебе розлюбив, гаразд. Але в чому моя вина? — Денис перевів погляд з матері на Олега. — Чому мене залишив? Навіщо зараз прийшов? Ще одна жінка виставила на вулицю? Згадав про дружину й сина? А може, дізнався про квартиру, залишену мені бабусею? Придумав, що хворієш? Я коли маленький був, теж хворів, але ти жодного разу не прийшов, не провідав мене.
— Денисе, перестань! Так не можна, він же твій батько, — сердито сказала Катерина.
— Ні. Батьком була ти, і мамою теж.
— Це ти його так виховала? Налаштувала проти мене, наговорила всього? — звернувся Олег до Катерини, махнувши головою в бік Дениса. — Я, між іншим, брав участь у твоєму житті, аліменти платив. — Голос Олега несподівано зміцнів, він суворо дивився на Дениса.
— Чого ж сам не виховував? — Катя відвернулася до вікна.
— Гаразд, я все зрозумів. — Олег плеснув долонями й встав. — Не раді мені тут. Вибачте, що потурбував. — Він стояв, сподіваючись, що його зупинять, але ні Денис, ні Катя не сказали, ні слова.
Денис відійшов убік, даючи пройти батькові. Олег вийшов у передпокій і став повільно одягатися, голосно зітхаючи.
— Мамо, не треба, — Денис перегородив дорогу Каті, яка хотіла вийти й провести колишнього чоловіка. — Нехай іде.
Грюкнули вхідні двері.
Після закінчення інституту Денис поїхав працювати до Києва. Катя відмовилася їхати з ним, і важко переживала розлуку з єдиним сином.
— Ти ось-ось одружишся, я тільки заважатиму вам. Не вмовляй, я впораюся, я ще не у віці, — говорила вона собі.
Таку долю переживають усі матері — одного дня відпустити дітей і залишитися на самоті. Проте Денис приїжджав майже кожні вихідні.
— Мамо, мені треба з тобою поговорити, — одного з таких приїздів сказав він.
— Якщо знову будеш вмовляти поїхати до тебе, не варто, я не поїду.
— Я одружуюся, — сказав син.
— Правда? — зраділа і розгубилася Катя. Таку новину вона чекала, і все одно була до неї не готова. — Хто твоя наречена? Ви разом працюєте?
— Хороша дівчина. Сподіваюся, вона тобі сподобається. Весілля буде через місяць. Це ще не все.
— Вона чекає дитину? — припустила Катя.
— Ні. Дітей ми плануємо, але не зараз. Я не про це хочу сказати. Бабусина квартира ж моя?
— Так, звичайно. Ти хочеш жити в ній з дружиною?
— Ні. Я хочу її продати.
— Як? — обурилася Катя.
— Не перебивай. У сусідньому будинку, де я живу, продається недорога однокімнатна квартира. Я вніс завдаток і хочу купити її для тебе. Але всієї суми у мене ще немає. Ти будеш жити поруч зі мною, але не заважати.
— Як же це…
— А цю квартиру можна здавати. Якщо захочеш, ти завжди зможеш повернутися сюди.
— Денис… — на очах Катерини виступили сльози.
— Не плач, мамо. Немає причин для сліз. Я ж обіцяв, що не залишу тебе.
Все відбулося швидко, як уві сні. І ось Катерина з сином їдуть до Києва. Район виявився не таким шумним, як центр столиці. Денис відчинив двері квартири й пропустив матір уперед. Вона оглядала кімнату, велику кухню, притискала руки до серця й ахала.
— А мій дім поруч. Відпочинь, підемо до мене, я познайомлю тебе з майбутньою дружиною. З роботою теж проблем не буде. Тут поряд є поліклініка, там завжди потрібні люди. Тобі не подобається?
— Що ти, синочку. Я й не мріяла про таке, — голос Катерини сів від хвилювання. — Зазвичай діти забувають батьків, а ти… За що мені таке щастя?
— Ти заслужила, мамо.
— Чим? Я нічого такого не робила…
— Ти виростила мене. Що ще потрібно?
— Ти справжній чоловік. Твоїй нареченій пощастило.
— Живи біля нас, мамо. Тобі ще онуків ростити.
