«Ти мені винна, Таню, просто по факту. Я — геніальна голова. Розумієш?» — кожен раз так говорив Єгор, коли у нього з’являлася нова ідея, яка чомусь завжди провалювалася. Тільки один випадок допоміг все розставити на місця, коли всім керувала його дружина
Ці слова, кинуті Єгором з тією легкістю, з якою кидають зім’яту серветку, більше не палили Тетяну зсередини. 20 років спільного життя стали для неї своєрідною школою виживання, де головним предметом було розпізнавання відтінків чоловічого егоїзму. Вона навчилася безпомилково визначати той момент, коли його амбіції перетворювалися на звичайну неприкриту нахабність, замішану на споживацтві. Зараз був саме такий момент, піковий.
У свої 42 роки Тетяна була першокласним бухгалтером-аудитором, чиє ім’я у вузьких колах було синонімом надійності. У рамках своєї родини вона була незмінним рятівником, особистим кредитним відділом і цілодобовим кризовим менеджером для одного єдиного, але феноменально збиткового проєкту свого чоловіка.
Єгор, колишній менеджер з продажу з вічно палаючими очима та ідеями на мільйон, володів вражаючим талантом. Талантом знаходити винуватців у власних провалах. Брак підтримки, несприятлива ринкова кон’юнктура, ретроградний Меркурій. У його арсеналі були десятки пояснень, чому черговий геніальний план не спрацював. Хто завгодно, що завгодно, але тільки не він сам. Серія його невдалих стартапів — від розведення елітних кормових равликів у гаражі, що закінчилося нашестям слимаків на весь дачний кооператив, до курсів з квантового SMM, на які не записалася жодна людина — залишила в сімейному бюджеті значні діри. Діри, які Тетяна рік за роком мовчазно й старанно латала, відмовляючи собі у всьому — від нової сукні до елементарної відпустки.
Його нова ідея, маркетингове агентство з пафосною назвою «Потік», здавалося апогеєм цього театру абсурду. Відкрито воно було, звичайно, на її гроші, на ті самі, що вона кілька років відкладала на капітальний ремонт батьківської дачі. І, може бути, якщо дуже пощастить, на тижневу поїздку до моря, якого вона не бачила вже років десять. Єгор же розгулював по їхній невеликій двокімнатній квартирі, розправивши плеч. Він зневажливо морщився, коли жінка, пізно ввечері схилившись над рахунками, несміливо просила надати чеки за представницькі витрати, які чомусь завжди збігалися з рахунками зі спортбарів. Він творець, созидатель, не повинен був опускатися до таких приземлених дрібниць.
І ось, здавалося, зірки зійшлися, і його геніальність нарешті хтось розгледів. Великий інвестор, якийсь пан Сомов, власник солідної мережі будівельних компаній, зацікавився рекламною кампанією, яку Єгор накреслив на звороті меню під час одного зі своїх ділових обідів. Наближалися великі, справжні переговори. І хто ж, як не вірна, надійна Тетяна, мала перетворити ці каракулі на бездоганний, вивірений до останньої копійки бізнес-план?
Той день почався з густого аромату свіжозваренної кави і тривожного шелесту паперів. Тетяна, яка майже не спала всю ніч, сиділа за кухонним столом, який давно перетворився на філіал її аудиторської контори. Цифри, графіки, таблиці. Все це танцювало перед втомленими очима, але її натренований мозок вибудовував їх у ідеальні стройні лави, здатні переконати кого завгодно. Фінансові звіти, детальний кошторис, прогнози рентабельності, аналіз ризиків. Вона робила всю ту нудну, невидиму роботу, яка й відрізняє реальний бізнес від порожніх фантазій. Єгор удостоївся прокинутися лише опівдні. Він вийшов на кухню, потягуючись, позіхнув, заглянув їй через плече й похлопав по спині. «Ну що, Танюшо? Все готово для мого тріумфу?» Він не запитав, чи спала вона, не запропонував чашку кави. Він просто взяв зі столу ідеально зшиту теку з документами і вирушив на зустріч. Абсолютно впевнений, що угода — це вирішена справа. Впевнений, що це виключно його перемога.
Вечір приніс із собою густу в’язку тишу, яку Тетяна спочатку прийняла за передчуття. Вона приготувала його улюблену лазанью за складним рецептом, розставила тарілки, відкрила пляшку гарного напою, чекала, чекала дзвінка, захопленого повідомлення, тріумфального повернення чоловіка-переможця.
Він повернувся далеко за північ, галасливий, збуджений, пах якимось напоєм і успіхом. «Все в кишені, Сомов клюнув, рибка моя», — кинув він з порога, недбало шпурнувши піджак на крісло. «Аванс буде завтра-післязавтра. Я, мабуть, піду. Треба це діло як слід відзначити». «Ми відзначимо?» — з останньою надією запитала Тетяна, показуючи на накритий стіл. «Ну, як би тут таке діло… Мене хлопці покликали на корпоратив до Ілони. Пам’ятаєш Ілону, мою колишню? Вона тепер комерційний директор у величезній мережі. Потрібні зв’язки, розумієш, їх треба кувати, поки гаряче. А ти давай відпочивай, лягай. Тобі завтра знову з цифрами возитися. Свіжу голову треба». І він пішов легко, не обертаючись, залишивши її саму посеред кухні з накритим столом.
І в саме цю мить щось змінилося. Не було звичної задушливої образи, не було сліз. Приниження, яке вона стільки разів мовчки ковтала, ховаючи обличчя в подушку, тепер не з’явилося. Замість цього, вона відчула спокій. Жінка раптом побачила все своє життя як одну велику безжалісну бухгалтерську відомість. У графі «Дебет» — її молодість, її гроші, її сили, її безсонні ночі. А в графі «Кредит» — роззявлена оглушлива порожнеча, повний катастрофічний дисбаланс. І вона, як першокласний аудитор, раптом чітко зрозуміла, що такий дисбаланс необхідно терміново виправляти. Інакше — банкрутство. Повне, остаточне банкрутство особистості.
Ніч тягнулася повільно. Тетяна не спала. Вона сиділа на кухні, обіймаючи руками чашку з холодним чаєм, і дивилася в темне вікно, де відбивалася самотня жінка. У її голові, як заїла платівка, крутилися слова подруги Ірини, цинічного, але мудрого юриста. «Танюшечко, завжди, чуєш, завжди захищай свої активи. Чоловіки, навіть найулюбленіші — це змінні. А те, що твоє за документами — це константа. Оформляй усе на себе, мало що…» Тоді, пару років тому, вона лише відмахалася. «Це ж Єгор, кохання, ми ж родина. Яка дурниця, які документи?» Виявилося, не дурниця. Пророцтво.
Близько третьої ночі тишу квартири пронизав короткий різкий звук сповіщення на телефоні. Тетяна здригнулася, взяла смартфон. Повідомлення від банку. Зачислення на рахунок ТОВ «Потік». Сума — 5 млн грн. Відправник — Сомов П. А. Серце зупинилося, а потім закалатало рівно й могутньо. 5 мільйонів. Аванс за контрактом. Гроші прийшли. Вона відкрила банківський додаток і майже не дихаючи глянула на реквізити одержувача. Товариство з обмеженою відповідальністю «Потік». Генеральний директор і єдиний засновник — Коваленко Тетяна Сергіївна. Вона сама. Так колись було простіше і безпечніше. У Єгора висіли старі борги від минулих проєктів. І чисте юридичне обличчя на дружину здавалося ідеальним, геніальним рішенням. Його рішенням. Яка чудова, зла іронія долі. Юридично все було під її повним, незаперечним, абсолютним контролем. Усі ці роки вона вважала це дратівливою формальністю, не більше. А тепер ця формальність перетворилася на її головний, вирішальний козир.
До самого світанку вона працювала, але не з кошторисами та звітами. Вона відкрила ноутбук і, слідуючи чітким інструкціям, які колись на всяк випадок надсилала їй далекоглядна Ірина, почала діяти. Рішення єдиного засновника про внесення змін до штатного розкладу. Наказ про зміну посадових обов’язків ключових співробітників. Новий трудовий договір. На ранок, коли місто за вікном тільки почало забарвлюватися в сірі тони, ТОВ «Потік» юридично перетворилося. Генеральним директором і повноправним власником бізнесу, як і раніше, числилася вона. А в штаті з’явилася нова скромна одиниця. Консультант з креативних питань — Коваленко Єгор Ілліч. З дуже-дуже скромним окладом і без права фінансового підпису. Усі папери були бездоганні. Усе до останньої коми відповідало закону.
Єгор повернувся ближче до обіду, Він пах учорашнім веселощами і був задоволений собою. Він увірвався в квартиру, не перестаючи торохтіти телефоном, хвалячись комусь, як його носили на руках на вечірці, і як сама Ілона дивилася на нього з неприхованим захопленням. «Ну все, тримайся. Ми виходимо у вищу лігу. Зараз поїду в офіс, роздам усім цінні вказівки. Треба терміново наймати кращих дизайнерів, знімати новий лофт у центрі. Гроші ж прийшли, я в додатку бачив. Ти вже простежи там за оплатами». Він не помітив її дивного, спокійного, майже відстороненого погляду. Не помітив, що вона не метушиться, не підтакує, не радіє за нього. Він взагалі рідко щось помічав, крім відображення власної величі.
У невеликому орендованому офісі його чекав перший неприємний сюрприз. Його особиста картка-ключ зрадницько пищикала і відмовлялася відчиняти двері. Здивований, він натиснув дзвінок. Двері відчинила вродлива, але зовсім незнайома дівчина-адміністратор.
— Добрий день. Ви до кого? — ввічливо, але твердо запитала вона.
— Я? Я — Єгор Ілліч, власне кажучи, засновник і ідейний натхненник цього агентства, — зі здивуванням відповів він.
— Хвилинку, я уточню.
Дівчина зникла за дверима, залишивши його у повному збентеженні. Повернулася вона вже з Тетяною. Вона була в суворому темно-синьому брючному костюмі, якого Єгор ніколи на ній не бачив. Волосся зібране в акуратний пучок, на обличчі мінімум косметики і максимум ділової зосередженості. Спокійна, зібрана, абсолютно чужа.
— Єгоре, заходь. Нам треба дещо обговорити. Ти тепер у нас працюєш консультантом. Ось твій примірник трудового договору. Ознайомся, будь ласка.
Він нервово, здавлено засміявся.
— Таню, це що за жарт? Не смішно. Ти що видумала? У бізнес-леді вирішила пограти?
— Ніяких ігор. Усе за договором. Товариство з обмеженою відповідальністю «Потік» належить мені. Гроші інвестора на рахунках, до яких у тебе більше немає доступу. До речі, твою спробу оплатити з рахунку фірми учорашній банкет у ресторані на 40 тисяч гривень я, звичайно, заблокувала. Це не цільове використання коштів.
У цю саму мить на столі в Тетяни задзвонив телефон. Вона глянула на екран і спокійно відповіла:
— Так, Петре Андрійовичу, добрий день. Дуже рада вас чути. Так, це Тетяна Миколаївна, директор агентства. Звичайно, я в курсі всіх деталей проєкту. Кошторис готувала особисто. Так, безумовно. Давайте зустрінемося завтра о 11 і все детально обговоримо. Буду рада. До побачення.
Єгор дивився на неї, і фарба повільно сходила з його самовдоволеного обличчя, залишаючи після себе землясту мертвенну блідість. Він бачив перед собою не свою тиху, услужливу дружину, а холодного, розрахованого і незнайомого йому професіонала. Він спробував кричати, обурюватися, погрожувати, апелювати до двадцяти років шлюбу. Але кожне його слово, сповнене патетики і образу, розбивалося об її непробивний сталевий спокій. І одну фразу: «Усе зроблено строго за буквою закону, Єгоре. Усе за договором».
До нього повільно доходіло. Він своїми руками, своєю безмежною самовпевненістю і принизливою зневагою передав їй увесь контроль над своєю мрією.
Розв’язка була швидкою, тихою і для нього принизливою. Єгор в одну мить втратив усе: репутацію в очах інвестора, гроші і обличчя. Сомов, будучи людиною старої закалки і проникливим бізнесменом, оцінив ділову хватку і чесність Тетяни, коли вона подзвонила йому, стисло, без зайвих емоцій пояснила ситуацію і запропонувала варіанти подальшої співпраці. Він не тільки не розірвав контракт, але, вражений її професіоналізмом, запропонував їй новий, більш масштабний — на розробку комплексної рекламної стратегії для всього його девелоперського холдингу. Вже від її власного чистого імені.
Тетяна вийшла з шлюбу так само спокійно і методично, як проводила аудит. З речей, які вона акуратно запакувала в коробки і виставила за двері, були лише його старий ноутбук, набитий папками з назвами на кшталт «Геніальні ідеї, точно вистрілить», і одяг. Він ще довго дзвонив спільним знайомим, скаржачись на віроломство і жіночу підступність, але його збиті розповіді про зраду вже ніхто не слухав серйозно.
Минуло півроку. Яскраве сонячне світло заливало невеликий, але стильний і затишний офіс з панорамними вікнами в центрі міста. Тетяна пила ранковий лате, обговорюючи з двома молодими помічницями новий складний, але цікавий проєкт. У повітрі пахло кавою, свіжою поліграфією і можливостями. Вона більше не відчувала себе вичавленим лимоном, загнаним конем. Уперше за довгі, дуже довгі роки вона жила за своїми власними правилами, і на рахунках її компанії було цілком достатньо коштів не тільки на капітальний ремонт батьківської дачі, але й на ту саму довгоочікувану поїздку до моря на цілий місяць.
