— Ти серйозно? — Карина витріщилася на співмешканця. — Тобто, ти купуєш двушку і оформлюєш її на себе, а я… що? Ти мені пропонуєш купити собі кімнатку в комуналці?
Марк навіть не підняв погляду від екрана ноутбука. Він повільно прогорнув сторінку з плануваннями, затримався на варіанті з панорамною лоджією і тільки тоді повернув голову до дружини.
— Карино, чому ти завжди все перевертаєш? Чому одразу в комуналці? На твої заощадження цілком можна взяти студію в новобудові десь на околиці. Так, це не центр, але це буде твоє особисте житло!
Карина нервово розсміялася.
— Марку, ми живемо разом п’ять років. Ми п’ять років відкладали «на наше спільне майбутнє». Я економила на всьому, я не поїхала з дівчатами в Туреччину, я носила одні й ті ж чобітки три осені! А тепер виявляється, що «наше» майбутнє — це твоя двокімнатна квартира, а моє — бетонна коробка за кільцевою дорогою, на яку мені ще й кредит доведеться брати?
— Зачекай, — Марк нарешті закрив ноутбук. — Давай розмірковувати по-дорослому. Мої гроші — це гроші, які я заробив. Твої — це те, що залишилося в тебе. Це чесно. Кожен вкладає стільки, скільки в нього є. У мене є на повноцінну квартиру. У тебе — на кімнату чи маленьку студію. У чому проблема? Ми будемо жити в моїй, а твою — здавати. Це ж додатковий дохід у сім’ю.
— А в нас що, сім’я є, Марку?
— Перестань драматизувати! Ти моя дружина, хоч і не за законом, ніхто тебе виганяти не збирається. Після купівлі нерухомості зареєструємо наші стосунки. Просто юридично… так правильніше. Мало що в житті буває!
— Мало що… — вона повторила його слова. — Тобто ти вже зараз плануєш мене виставляти за двері?
— Я прикидаю, як убезпечити свої вкладення, — відрізав він. — І тобі раджу зайнятися тим самим. Подивись варіанти. Якщо не вистачає — візьми невелику іпотеку, я допоможу… Порадою.
Карина вдруге спантеличилася. З ким вона п’ять років живе?!
Коли вони познайомилися, Марк працював асистентом у рекламному агентстві, а вона працювала дизайнеркою. Вони разом винаймали крихітну однокімнатну квартиру з краном, що протікав. Тоді в них усе було спільне: одна пачка макаронів на двох, одна парасолька. І мрії в них до недавнього часу були начебто спільні.
А потім Марк пішов у гору — став спочатку керівником відділу, почав заробляти хороші гроші. Вона теж працювала, але її зарплата в невеликому видавництві завжди була скромнішою. Зате саме вона створювала той самий «тил», про який так люблять говорити в книжках. Вона стежила, щоб вдома завжди була гаряча їжа, щоб його сорочки були ідеально випрасувані. Вона не спала ночами, коли він хворів, вона заради нього була готова на все. А він не оцінив.
Вранці за сніданком Марк поводився так, ніби тієї розмови не було.
— Слухай, я сьогодні після роботи поїду дивитися об’єкт, — сказав він, намазуючи масло на тост. — Там чудовий забудовник. Хочеш зі мною? Чисто планування глянути.
— Навіщо? — тихо запитала Карина. — Щоб я обрала, в якому кутку твоєї квартири мені буде зручніше почуватися ніким?
Марк зітхнув і відклав ножа.
— Карино, ну ти знову? Ми ж усе обговорили. Це раціональний підхід, зараз усі так роблять. Ніхто не хоче залишитися ні з чим після десяти років шлюбу.
— І тому ти вирішив, що ні з чим маю залишитися саме я? Ти ж знаєш, скільки в мене на рахунку. Там двісті тисяч гривень. Марку, на ці гроші в цьому місті не можна купити навіть пристойний гараж!
— Ну, візьмеш кредит. Я зрештою можу позичити тобі на перший внесок. Під невеликий відсоток, звісно, щоб у тебе була мотивація віддавати.
Карина повільно поставила кухоль.
— Під відсоток? Майже чоловік дає майже дружині гроші на кімнату в комуналці під відсоток?!
— А що тут такого? — Марк щиро здивувався. — Гроші мають працювати. Якщо я просто дам їх тобі, вони перестануть приносити дохід мені. Карино, це ж елементарна економіка.
— Знаєш, що мені заважає? — вона встала з-за столу. — Мені заважає те, що я п’ять років вважала нас одним цілим. А виявилося, що я тут нібито прислуга.
— Не кажи дурниць, — кинув співмешканець, схоплюючись. — Увечері буду пізно. Подумай над моїми словами. Це твій шанс стати незалежною.
На роботі Карина з усіх сил намагалася тримати обличчя, але колега одразу помітила її стан.
— Карино, на тобі лиця немає. Сталося щось? З Марком посварилися?
Карина коротко окреслила ситуацію. Вона очікувала, що Юля обуриться, але та лише знизала плечима.
— Слухай, ну він у чомусь правий. Мій колишній при розлученні відсудив у мене половину батьківської квартири, тому що ми її «оновили» на спільні гроші. Тепер я навчена. Але… — Юля зам’ялася. — Марк, звісно, загнув. Ви ж начебто дітей хотіли?
— Хотіли, — гірко всміхнулася Карина. — Тільки тепер я думаю: а за оренду дитячого ліжечка він мені теж рахунок виставить? Чи скаже, що памперси — це мої особисті витрати, тому що дитина спільна?
— М-да, — протягла Юля. — Звучить не дуже. Ти що думаєш робити?
— Не знаю. Поки просто не знаю.
Весь день Карина прокручувала в голові їхнє життя. Згадувала, як Марк радів першій великій премії, як вони відзначали її в недорогому кафе. Він тоді сказав: — Це наш спільний успіх, Каришо. Без тебе я б не впорався. Брехав, виходить…
Коли вона повернулася додому, Марка ще не було. Вона пройшла їхньою орендованою квартирою. Кожна дрібничка тут була куплена на її гроші або обрана нею: плед на дивані, подушки з котами, штори, які вона підшивала вручну. Якщо завтра вони з’їдуть, він забере свій дорогий комп’ютер і кавоварку. А вона? Вона забере плед і подушки.
Жінка відкрила ноутбук і ввела в пошуку: «Купити кімнату». Результати були передбачувані. Дерев’яні будинки на околиці області, кімнати в гуртожитках, частки в квартирах з не дуже тихими сусідами.
Співмешканець повернувся, коли вона переглядала варіанти. Він радів.
— Каришо, ти не уявляєш, який там краєвид! Шістнадцятий поверх. Я все вирішив: завтра їду вносити завдаток. Там, до речі, поруч є старий фонд. Я подивився по карті, там продається кімната в колишньому гуртожитку. Десять метрів, зате стелі високі. Якщо вкладеш свої гроші і візьмеш у борг у мене ще трохи, якраз вистачить. Ну що, поїдемо завтра дивитися твою майбутню нерухомість?
Карина закрила сайт і повернулася до нього.
— Марку, а де я буду жити, коли ти купиш свою квартиру?
— Ну що за питання? Зі мною, звісно. Ми ж вважай чоловік і дружина.
— А якщо ми посваримося? Якщо ти вирішиш, що я тобі набридла? Куди я піду? В цю десятиметрову квартиру?
— Ну… — Марк завагався, але швидко знайшовся. — Значить, у тебе буде стимул не сваритися зі мною. Ну хіба погано?
Карина одразу зрозуміла: це кінець.
— Зрозуміло. Дуже раціонально, Марку, ти міркуєш. Прямо по-дорослому.
— Знову ти за своє! — він роздратовано махнув рукою. — Я намагаюся забезпечити нам стабільність.
— Ні, Марку. Ти забезпечуєш стабільність собі. А зі мною тобі просто зручно.
Карина розвернулася і пішла в спальню.
— Ти куди? — крикнув він услід. — Ми ще не обговорили твою кімнату!
— Я подумаю, Марку, — кинула вона. — Мені взагалі багато потрібно серйозно обміркувати.
Наступні кілька днів минули як у тумані. Марк возився з документами, телефонував до банків, обговорював страховку — він був абсолютно щасливий. Здавалося, він навіть не помічав, що Карина майже перестала з ним розмовляти. Навпаки, його все влаштовувало, “дружина” не сперечалася, не плакала і йому не заважала. У суботу вранці Марк оголосив:
— Все, їдемо в офіс забудовника. Карино, ти зібралася? Я і ту кімнату домовився подивитися, рієлтор чекатиме опівдні.
Карина вийшла в коридор уже повністю зібрана.
— Я нікуди не їду, Марку.
— В сенсі? — він завмер із ключами в руці. — Ми ж домовилися. Треба кувати залізо, поки гаряче.
— Я передумала купувати кімнату, — спокійно сказала вона. — І квартиру з тобою я теж більше не ділю. Навіть у якості гості.
Марк нахмурився.
— Так, я не зрозумів. Ти вирішила все-таки вкластися в мою? Ну, це правильне рішення, хоча з частками буде складніше возитися, але…
— Ні, Марку. Я не вкладатимуся в твою квартиру. І жити в ній я теж не буду.
Марк нервово розсміявся.
— Карино, це не смішно. Через якусь квартиру? Через те, що я запропонував тобі стати власницею житла? Ти з глузду з’їхала?
— Ні, Марку. Я як схаменулася. Знаєш, я всі ці дні думала про твою фразу про «дисципліну стосунків». І зрозуміла, що ти правий. Стосунки дійсно мають бути чесними. А чесність у твоєму розумінні — це коли одна людина має право на все, а інша — тільки на те, що їй милостиво дозволять.
— Та я ж для нас стараюся! — він зірвався на крик. — Я хочу, щоб у мене була база!
— У тебе, а не в нас. Ти за п’ять років так і не навчився говорити «ми», коли справа стосується чогось важливого. Ти говориш «я», «мої гроші», «моє майбутнє». Мене в усьому цьому немає! Знаєш, я подивилася ті кімнати, які ти мені пропонував… В одній з них навіть не було вікна. Ти дійсно вважаєш, що це те, чого я варта після п’яти років життя з тобою?
Марк почервонів.
— Та при чому тут «варта»? Треба на такі речі дивитися тверезо! Якщо в тебе немає грошей, ти не можеш купити щось пристойне!
— Можу, Марку. Я можу претендувати на повагу. І на чоловіка, який не буде накидати відсотки за допомогу жінці.
Вона взяла валізу, яка стояла за дверима — Марк тільки зараз її помітив.
— Ти чого, йдеш? Куди? До матері?
— Ні. Я винайняла квартиру. Маленьку, на околиці, але цілком пристойну. На свою зарплату я цілком можу собі це дозволити. А свої гроші я витрачу на навчання.
— Карино, повернися! Це дурість! Ми ж можемо все переграти! — заметушився Марк.
Карина відійшла.
— Не треба. Сьогодні я прийняла абсолютно раціональне рішення. Утримувати тебе в побуті мені невигідно, я хочу піти.
Вона вийшла на сходовий майданчик, Марк кинувся за нею.
— Ти пошкодуєш! — крикнув він їй услід. — Ти залишишся ні з чим! У тебе ж нічого немає!
Карина навіть не озирнулася. Можливо, й пошкодує, а можливо, й ні. Добре, що справжнє обличчя людини відкрилося саме зараз. Не хочеться й думати, що було б, якби вона серйозно захворіла…
Власним житлом Карина обзавелася через чотири роки після розставання з Марком. На той момент вона була вже два роки як заміжня. Купувала вона затишну трикімнатну квартиру з чоловіком. Причому, більша частина вартості була виплачена з його заощаджень. Чоловік жодного разу не сказав, що його внесок у спільну покупку більший, ніж у Карини. Усе, що нажили в шлюбі — все спільне.
