— Щось мені зле, — Олена підвелася з-за столу, притримуючи правий бік і прикриваючи рота долонею.
— У тебе вічно якісь проблеми, — випалив Борис, методично працюючи ложкою. Омлет у його тарілці зникав зі швидкістю світла. — Кави мені краще налий. Потім уже вдавай хвору.
— Тату, може, мамі й справді погано? — Рита піднялася, щоб налити батькові каву, але Олена різко скрикнула, схопилася обома руками за бік, зблідла, на лобі виступив піт.
— Мамо, що з тобою? — схопилася дочка. — Може, швидку викликати?
— Не треба, — похитала головою жінка, — зараз трохи відпустить.
— Я ж казав — грає на публіку, — Борис дочистив шматком хліба тарілку й відправив його до рота. — Ну, де моя кава?
Донька не поспішала з кавою — вона широко розплющеними очима дивилася на матір, яка намагалася приховати свій стан. І тільки коли Олена застогнала й зігнулася навпіл, Рита не витримала й набрала номер швидкої.
Приїхав літній лікар і уважно оглянув жінку.
— До лікарні з такими симптомами зверталися? — оглядаючи Олену, запитав лікар.
— Ні, навіщо? Я думала, це звичайний розлад, — простогнала Олена.
— Збирайтеся в стаціонар, — лікар спакував інструменти у чемоданчик. — Підозрюю, що ситуація серйозна. У лікарні обстежать і скажуть точно.
— А це обов’язково? — втрутився Борис, визираючи з кімнати. — Може, вдома полежить і все пройде?
— Ви знаєте, як лікувати? — не стримався лікар, іронія в його голосі не залишилася непоміченою ні для Олени, ні для Бориса.
Чоловік обурився і пішов у кімнату. Олена почала збирати речі до лікарні.
— Мамо, ти надовго? — Рита виглядала розгубленою.
— Та хто його знає. Я ж не планувала хворіти, — спробувала пожартувати жінка. — Але постараюся повернутися якнайшвидше. Може, обійдеться.
— Звісно, обійдеться, — буркнув Борис, вийшовши в коридор, щоб провести дружину. — Дивись там, не затримуйся. Знаю я тебе — вигадаєш собі якусь хворобу, аби додому не повертатися.
— Коли це таке було? — Олена навіть розгубилася від слів Бориса. Хто-хто, а вона, навіть хвора, ніколи не бігла по лікарях — усе переносила на ногах. З температурою під сорок ліпила вареники, бо чоловіку саме зараз, негайно, закортіло домашніх. А коли їй протягло спину, й вона ледь пересувалася, все одно витирала воду у ванній після прорваної труби. У Бориса ж палець був перебbнтований — він не міг.
І вона сама, зі стогоном і сльозами, збирала ту воду.
Рита, повернувшись з інституту, вихопила в мами ганчірку, обурилася на батька і сама домила підлогу.
— Ти ще мала так із батьком розмовляти, — підвищив голос Борис.
— Не кричи на дочку, — не витримала тоді Олена. — Вона все правильно сказала — ти завжди собі виправдання шукаєш.
І от тепер вона збиралася в лікарню, навіть не уявляючи, чим завершиться ця історія.
Першого ж дня жінці призначили аналізи й обстеження. Наступного ранку під час обходу лікар, переглядаючи історію хвороби, повідомив: потрібно затриматися у лікарні.
— Не хвилюйтеся, ссе буде добре, — спробував заспокоїти лікар Олену, помітивши сумніви в її очах.
Олена набрала номер Бориса.
«Абонент поза зоною досяжності», — холодним голосом відповів робот. Тоді вона зателефонувала Риті.
— Ритуль, а де тато? До нього не додзвонитися, — у голосі жінки було занепокоєння, і дочка це відчула.
— Та он він, телевізор дивиться. Тату, мама тебе кличе! — гукнула Рита.
— Ну що їй ще треба? — почувся невдоволений голос Бориса. — Алло!
— Мені все-таки робитимуть операцію, — Олена не хвилювалася, а радше сердилася. Ну хоч трохи людяності він міг би проявити!
— Ну, вітаю! А від мене що хочеш? — навіть не відриваючись від екрану, буркнув Борис. Там моделі дефілювали по подіуму.
— Боря, сам готуй їсти, коли Рита на навчанні, — сухо кинула дружина.
— А чого я? Я, між іншим, теж працюю. Знайшла собі хатню робітницю! — відмахнувся Борис.
— Боря, я серйозно! — серйозність у голосі змусила його на хвильку притихнути. — У доньки сесія, їй треба добре скласти іспити. То хоч іноді відривайся від дивана!
Олена завжди була суворою, коли справа стосувалася дочки.
— Ну добре, добре, — знову відмахнувся він і роз’єднався.
Після лікування Олені потрібен був час на відновлення. Її залишили в лікарні ще на кілька днів під наглядом. Борис за цей час жодного разу не подзвонив і не прийшов. Зате Рита прибігала щодня, приносила те, що дозволяв лікар.
— Риточко, мене ж тут годують, — жартома бурчала мати, але в душі їй було тепло від того, що дочка така уважна. — А як інститут? Ти коли все встигаєш?
— Та все нормально, мамо! У мене довготривала батарейка, — віджартовувалася Рита. Вона просто не хотіла засмучувати маму, розповідаючи, як важко їй удома. Батько зовсім облінився: зайвий раз із дивана чи крісла не встане.
Рита згадала той тиждень без мами.
— Дочко, там посуду — гора! Чистої тарілки немає. Може, прибереш, га? І не прикривайся своїм інститутом, — бурчав Борис, коли Рита поверталася додому.
— Маргарита, — кричав він із кімнати, — звариш мені пельменів? У мене важливий проєкт!
Рита тихенько заходила в кімнату й встигала помітити, що «важливим проєктом» була комп’ютерна гра. Він швидко її згортав, і на екрані з’являлися якісь графіки й цифри. Вона лише сердилася.
— Може, ти хоч раз до мами сходиш? — намагалася приховати роздратування Рита.
— А навіщо? Ти ж ходиш, — здивувався він. — Чого нам усім там товктися? Ще уявить себе принцесою. Будемо потім всі її забаганки виконувати.
Чоловік все ніяк не міг заспокоїтися.
— Вона й так занадто довго там розслабляється, у тій лікарні, — бурчав Борис. — Лікування їй, бачте, потрібне! А без лікарні могла б удома таблетки пити.
— По-моєму, це я зараз виконую всі твої забаганки, — Рита не витримала й виплеснула на батька своє роздратування. — Як вона взагалі все це з тобою терпить стільки років?!
— Ти що це розбалакалась? — насупився Борис. — Ще молоко на губах не обсохло, а мене вчити вздумала?! Не подобається — двері там! Її годуєш, поїш, навчаєш…
— Я сама навчаюсь, — нагадала Рита, — на бюджеті, якщо ти не в курсі. А де двері, я знаю. От тільки знайду роботу — ні дня тут не залишуся!
— Ну-ну, — хмикнув батько. — Подивлюся я, як через тиждень сама прибіжиш проситися назад. А поки тут живеш — кави мені принеси!
Рита нічого з цього не розповідала матері. Навіщо її засмучувати? Ще, чого доброго, втече з лікарні раніше часу — тільки гірше буде.
— А що, батько так зайнятий, що жодного разу не прийшов? — це питання крутилося в Олени в голові всі дні, поки вона лежала в палаті. Вона сумно посміхнулася.
— Від комп’ютера не відходить, — відповіла Рита.
— Он, до жінок чоловіки по кілька разів на день приходять, — пошепки поділилася жінка. — У мене навіть запитали, чи є в мене взагалі чоловік. Бо його ніхто жодного разу не бачив.
— Краще б і не було, — вирвалося у Рити. Вона одразу прикусила язика, але було пізно.
— Так, викладай! — Олена подивилася на доньку дуже серйозно. Рита пошкодувала про свою несамовитість, але знала — мати все одно докопається до правди. І тоді вона розповіла, як поводиться батько.
— Як ти з ним живеш? — тихо спитала Рита, вдивляючись у мамині очі, намагаючись зрозуміти, як та сприйняла все почуте. Жінка замовкла, наче щось обмірковуючи.
— Знаєш що, поїдь-но ти пожити трохи до бабусі, — мати легенько усміхнулася і поплескала Риту по руці. — Доведеться мені провести профілактику після повернення.
— Як ти там сама? Він же пальцем не поворухне! Йому на всіх бійдуже, ніби, крім нього, нікого не існує, — обурилася Рита.
— Ось і подивимось, наскільки йому потрібна сім’я. Якщо нічого не зміниться, прийматимемо інші заходи, — Олена була рішучою. — А ти давай, збирайся до бабусі. Скажеш йому, що у вас виїзна практика.
У лікарні Олена провела ще тиждень. Рита поїхала до бабусі за три дні до виписки матері.
Повернувшись додому, жінка застала обуреного чоловіка.
— Це що ще таке? Які ще виїзні практики у студентів?! — обурився він, зустрівши дружину. — Удома ні дружини, ні дочки!
— А що, якісь проблеми? — з ледь помітною усмішкою відповіла дружина. — Немає кому прислужувати Його Величності? У мене, знаєш, немає настрою зараз читати тобі нотації. Лікар наказав більше відпочивати. Інакше знову опинюся в лікарні — і вже на довше.
Вона пройшла в спальню, розправила ліжко, лягла, взявши з собою книжку.
— Я щось не зрозумів, а ти чого розляглася? — Борис розгубився від такої поведінки дружини. — У хаті навіть шматка хліба немає!
— Ти ще й не чуєш у нас? — Олена глянула на нього поверх книжки. — Я ж тобі щойно сказала: мені не можна нервувати. А робота по дому — це, знаєш, дуже нервова справа. Дивись на себе: кілька днів хазяйнував — і вже сердитий. Іди, провітрись, заодно в магазин зайди. Що хочеш на вечерю?
— Плов, — Борис відповів, навіть не замислюючись.
— Чудово, купи все для плову. Я тобі список скину, — Олена написала список у телефоні й відправила чоловіку. — А це ще один список — мені потрібно правильно харчуватися, інакше — привіт, лікарня!
Борис глянув на повідомлення.
— Я тобі що, вантажний кінь? Та це ж півмагазину! — обурився він.
— Добре, перший список можеш проігнорувати, — знизала плечима жінка. — Але другий — обов’язково!
— Ще чого! Я що, голодний сидіти буду? Чи твоєю броколі харчуватися? — пробурмотів він собі під ніс і, бурча, вийшов з дому.
Через годину чоловік повернувся роздратований.
— Все, я все приніс, іди готуй, — кинув пакети на стіл.
— Не можу, лікар заборонив, — спокійно відповіла Олена. — Я знайшла класний рецепт плову, зараз надішлю тобі.
— Та ти серйозно? — обурився Борис. — Я тобі що, кухарка? Я ніколи цього не робив і не збираюсь!
— Ну, то й не роби. Хліб купив? Масло? Бутерброди собі зроби. Це, сподіваюся, ти вмієш? — Олена навіть не підвищила голосу. — Але мені обов’язково треба поїсти.
— Та ну тебе! — психанув Борис. — Що там із твоєю капустою робити?
Олена скинула йому ще одни рецепт.
Через дві години Борис приніс дружині овочеве пюре і яблучний компот. А з кухні вже тягнуло ароматом плову.
— Боря, ти просто ас кулінарії! — щиро похвалила жінка, скуштувавши страву. — Навіть я так не вмію!
Вечеря пройшла спокійно. Олена відчула, що сила повертається, а серце заспокоюється. Борис, хоч і бурчав, але вперше за довгий час самостійно приготував їжу для родини.
— Знаєш, — сказала Олена, відставляючи ложку, — іноді треба дозволити іншим проявити себе, навіть якщо сумніваєшся.
Борис, трохи збентежений, кивнув. Рита все ще залишалася у бабусі. Вечір закінчився спокійно, але вперше за довгий час у домі відчувалася сімейна гармонія.
