Останнім часом на Поліну навалилося чимало роботи. Вона відкрила своє ательє з пошиття одягу на замовлення, весь вільний час приділяла проєкту, бажаючи якнайшвидше підняти його. Це дало б змогу не тільки заробити гроші, але й зайняти місце під сонцем. Згадавши, що сьогодні благодійна вечеря, про яку мимохідь згадав чоловік, Поліна схаменулася. Сергій сказав, що їй зовсім не обов’язково бути присутньою, що він чудово розуміє її зайнятість і піде сам.
Поліна зателефонувала в ательє й повідомила адміністраторку, що сьогодні вона не зможе приїхати. У неї на вечір з’явилися справи, і жінка повинна виглядати відповідно. Поліна набрала собі ванну з ароматичними оліями, щоб як слід розслабитися й відпочити.
Насолоджуючись ароматами цитрусів і хвої, жінка заплющила очі. Телефон, що лежав на краю ванни, задзвонив. Вона відкрила очі, сполоснула руку від піни, витерла її рушником, що висів поруч, і відповіла доньці.
Юля навчалася за кордоном. Як же сильно Поліна скучила за нею. Їй хотілося скоріше притиснути її до себе. Хоч уже й не маленька дівчинка, а для мами вона назавжди залишиться дитиною.
— Сонечко, привіт!
— Мамо, вітаю тебе! Я знаю про твоє ательє. Ти велика розумниця. Тато, напевно, там пишається тобою? Ти взагалі могла не думати про бізнес, але таке зробила! Я навіть здивувалася спочатку, коли ти мені посилання надіслала. І як ти встигаєш з усім? Ще татові допомагаєш?
— Не хотіла просто розповідати завчасно, але робота почалася. І замовлення є. Мені подобається, адже я завжди хотіла спробувати щось нове. Відверто кажучи, бізнес, який ми підіймали з твоїм батьком, мені не подобався. Я мріяла зануритися туди, де можна проявити творчий підхід, і ось тепер здійснила мрію.
Вони трохи поговорили про погоду, а потім Юлія побігла в університет. За кордон її відправили за обміном, і ось скоро вона повинна була повернутися додому. Залишалося пів року. Поліна посміхнулася. Як же сильно їй пощастило з родиною. Ця думка радувала жінку до самого вечора, поки вона не приїхала у ресторан, де проводився благодійний вечір.
— Ми не можемо Вас пропустити без запрошення, — наполягав охоронець.
— Тоді покличте мого чоловіка. У нього є запрошення на дві особи, — сказала жінка.
— Хто Ваш чоловік? — запитав охоронець.
Поліна заплющила очі. Таке ставлення їй зовсім не сподобалося. Як охорона взагалі може так поводитися зі своїми гостями?
— Петренко Сергій Миколайович. Подивіться його у списку.
Охоронець ознайомився зі списком, переглянувся зі своїм колегою й засміявся.
— Ви щось плутаєте, жінко. Розумієте, Петренко Сергій Миколайович пройшов зі своєю дружиною.
— Як пройшов з дружиною? — здивувалася Поліна.
— Ось так. У нас зазначено, що він увійшов зі своєю дружиною. Тож Вам не вдасться потрапити на захід. Це закритий захід, і якщо Ви з журналістів, яких не запросили…
— Антоне, що тут відбувається? — ззаду пролунав приємний оксамитовий голос, який звертався до охоронця.
Поліна обернулася і дуже здивувалася, побачивши свого однокласника. Вони з Дмитром багато років не спілкувалися, а тут така несподівана зустріч.
— Дмитро? Оце так! Не очікувала тебе побачити. Охоронці щось сплутали, кажуть, що мій чоловік пройшов з дружиною за запрошенням, тому не пропускають, — поскаржилася Поліна.
Дмитро тепло усміхнувся їй і кивнув охоронцям:
— Вона зі мною.
Як дякувати однокласнику, Поліна навіть не знала. Вона хотіла зробити чоловікові сюрприз, а слід було зателефонувати йому заздалегідь. Напевно, Сергій так само як і Дмитро, провів когось за своїм запрошенням?
Про що говорити з однокласником, з яким не спілкувалася дуже давно, Поліна не знала. Вона не думала, що він підніметься до таких висот, адже вчився завжди на двійки, постійно вчителі відправляли його до директора. Невже сам став директором?
— Як у тебе справи? Бачу, вдало вийшла заміж, раз у такому місці твій чоловік? — запитав Дмитро, не перестаючи усміхатися.
— Ми разом підіймали бізнес, починали з низу, можна сказати. А тепер ось у мене своя справа, відкрила ательє. Якщо знадобиться костюм, звертайся.
Поліна простягнула Дмитру свою візитівку. Увійшовши до зали, вона почала поглядом шукати чоловіка.
— А ти як? Перевершив очікування вчителів і все-таки чудово влаштувався в житті? — запитала жінка.
— Та що їхні очікування? Одні оцінки ще нічого не вирішують, — скромно відповів Дмитро. — Ти не змінилася. Все така ж красуня. Приємно було ось так несподівано зустрітися.
У минулому Дмитро пропонував Поліні зустрічатися з ним, але у шкільні роки їй і не хотілося думати про стосунки. Вона була кар’єристкою, мріяла якнайшвидше отримати диплом і досягти чогось у житті. Поліна тоді відмовила, хоч Діма їй і подобався. А потім вступила до університету й зі шкільними друзями практично перестала спілкуватися.
Побачивши Сергія, Поліна перепросила, ще раз подякувала Дмитру, що провів її, і поспішила до чоловіка.
— Моя дружина найкраща. Вона і є моєю натхненницею, — гордо говорив Сергій, і у Поліни аж сильніше забилося серце — так приємно було чути, що він хвалить її. Рівно до тієї секунди, поки чоловік не притягнув до себе якусь незнайомку і не чмокнув її в щоку. — Поліночко, хочеш щось випити?
Поліна готова була провалитися. “Поліночка? Він уявив своєю дружиною когось іншого? Та як він міг?” — обурилася жінка, але нічого не сказала.
— Я не проти, — відгукнулася Поліна, яка стояла поруч з чоловіком, а він її обіймав.
Сергій повернувся й сильно здивувався, побачивши дружину. Закашлявшись, він перепросив у партнерів й попрямував у бік дружини. Коханка, явно трохи старша за їхню дочку, пішла слідом за Сергієм.
— Ти що тут робиш? — запитав Сергій у дружини напівпошепки.
— Прийшла підтримати чоловіка. Ти ж казав, що важливий захід, — спокійно відповіла Поліна, дивлячись на дівчину, яка обняла чоловіка. — Пояснити нічого не хочеш?
— Тебе тут бути не повинно! — тільки й відповів Сергій. Він перевів погляд на коханку. — Полю, піди поки що, перекуси чимось. Я скоро повернуся.
Схопивши дружину за руку, він буквально потягнув її до виходу у сад. Переконавшись, що навколо нікого немає, Сергій обурено подивився на дружину. — Ти могла все зіпсувати. Я не кликав тебе з собою.
— І, тому що привів іншу?
Напевно, Поліна подорослішала, тому що не мала жодного бажання влаштовувати сцени. Вона просто дивилася на чоловіка і намагалася зрозуміти, чого йому не вистачало? Чому на схилі віку він вирішив піти на таке? І хіба його партнери нічого не розуміють? Напевно ж бачили їхні спільні фотографії раніше! Його коханка анітрохи не була схожа на дружину.
— Ти у віці, Полю! Мені соромно показувати тебе партнерам, тому я і завів коханку. А чого ти чекала? Це нормальна практика. У таких колах дружина повинна блищати, а не бути схожою на домогосподарку.
Дивлячись на чоловіка, жінка відчувала тільки одне, сильне розчарування. Звичайно, його коханка мала гарний вигляд. Їй же не потрібно думати, як допомогти чоловікові з річним звітом і куди краще вкласти гроші, щоб залишитися на плаву. Вона розумниця.
Чоловік тільки похитав головою.
— Двадцять років шлюбу. Ти серйозно думала, що за цей час єдина у мене? Це нормально. Це ж ніяк не вплине на наші стосунки у майбутньому. Зараз йди потихеньку. Я скоро приїду додому, і ми все обговоримо.
Не було чого обговорювати. Поліна для себе висновки зробила. Вона не збиралася жити з чоловіком, малювати ідеальну картину шлюбу тільки тому, що так роблять багато інших. Нехай роблять, а вона не буде. Той, хто зрадив один раз, зробить це знову, тому тішити себе ілюзіями й мріями не слід. Поліна вирішила, що вона впорається. У неї свій бізнес піде вгору, вона не пропаде. Та й половину від усього, що їй належить, — теж отримає. Нехай тоді чоловік і подумає, кого зрадив.
Сергій пішов, а Поліна сіла на лавку під тьмяним освітленням ліхтаря. Вона просто намагалася зрозуміти, що робити далі, як сказати все дочці. Дмитро підсів до неї практично безшумно. Він не втручався в душу жінки, не порушував особисті кордони, але його близькість чомусь заспокоювала. Чоловік почав згадувати шкільні роки, кумедні випадки, і Поліна сміялася, відпустивши всі проблеми. Вона немов зуміла повернутися в минуле і на мить стати дівчинкою. Як же добре і легко там було. У дитинстві, куди вже не пустять, не повернешся знову.
— Так мріяла подорослішати, а тепер хочу повернутися до школи, — промовила Поліна.
— Розумію тебе. Якщо тобі потрібна якась допомога, ти завжди можеш звернутися до мене. І якщо потрібно, то підвезу додому.
Хоч Дмитро і спостерігав з боку, але певні висновки зумів зробити. Не він один, але партнери не стануть обговорювати вголос те, що подумали. Натягнувши на обличчя маски доброзичливості, вони продовжували посміхатися Сергію. Кожен просто грав свою роль, без репетицій, але так витончено.
— А дружина не буде проти? Знаєш… не хотілося б, щоб у тебе…, — запитала Поліна у Дмитра.
— У мене немає дружини. Не зміг нікого полюбити. Були стосунки, звичайно, але нічого серйозного побудувати не вийшло.
Дмитро не став говорити Поліні, що не міг її забути весь цей час. Навіщо? Адже їй і без того важко.
Поліна погодилася, щоб Дмитро її підвіз. Вона не питала, де він працює і чому їздить на такій дорогій машині, тому що гроші її не дуже цікавили. Жінка мріяла про кар’єру і власне житло. Вона всього досягла самостійно. Не було жодного дня, щоб чоловік працював, а вона відпочивала. Навіть коли з’явилася Юлія, Поліна ночами бігала, щоб перевірити всю звітність й допомогти чоловікові. Вона була його натхненням, придумувала нові ідеї для розвитку бізнесу, а тепер… Він їй так віддячив. Завів коханку.
Попрощавшись з Дмитром біля будинку, Поліна увійшла у місце, яке колись було найріднішим, а тепер стало чужим. Жінка вирішила, що їхня дочка достатньо доросла, щоб зрозуміти, але повідомляти про майбутнє розлучення з Сергієм не стала. Повернеться і дізнається. Так буде краще.
Чоловік ідею розлучитися не підтримував зовсім.
— Ти мене влаштовуєш, як дружина. Просто там, у сфері бізнесу, потрібна красива картинка, і я її роблю.
— Зливаючи гроші, які не просто даються і з неба рікою не течуть, правда? — обурилася Поліна у відповідь на виправдання чоловіка.
— Подумай про дочку. Їй потрібно влаштуватися у цьому житті. Наше розлучення їй ні до чого.
— Занадто пізно ти думаєш про дочку, Сергію, — сказала Поліна байдужим голосом.
Вони спали з чоловіком в окремих кімнатах, а на ранок жінка вирішила, що переїде поки що у квартиру поруч зі своїм ательє, тому що бачитися з чоловіком не було ніякого бажання. Сергій був категорично проти розлучення, він часто дорікав дружині, звинувачував, благав повернутися, надсилав кур’єром дорогі подарунка. Але жінка була непохитною. Вона подала на розлучення.
Домовитися з жінкою про поділ майна у чоловіка ніяк не виходило. Довелося залучати хороших адвокатів і все ділити. Якщо спочатку Поліна хотіла забрати собі будинок, а чоловікові залишити бізнес, то тепер вирішила, що отримає від нього все, що заслуговує. Зрештою, велика заслуга в успішності бізнесу належала їй. Розділ вдалося здійснити. Як би Сергій не намагався довести, що це він працював, а все одно все поділили навпіл.
Сергій зателефонував дочці, сподіваючись, що вона відмовить матір від розлучення, але Юля підтримала її. Коли дівчина повернулася додому, вона намагалася всіляко допомагати мамі з ательє.
Життя Поліни поступово почало налагоджуватися. Відпустити двадцять років шлюбу і жити так, ніби нічого не було, виявилося непросто, але жінка змогла рухатися далі. Завдяки роботі вона практично не думала про зраду чоловіка, а дочка всіляко підтримувала її.
Справи у Сергія пішли не так добре, адже керувала в його бізнесі дружина. Він кілька разів намагався повернути Полю, навіть попросив у неї вибачення і пообіцяв, що більше ніяких зрад не буде, але… що втрачено — не повернеш. Довіру відновити не так просто.
У Поліни в ательє поступово з’являлися замовлення. Останнім часом їх побільшало настільки, що жінка почала думати про розширення.
Одного разу у неї задзвонив телефон. Номер був незнайомим, але Поліна відповіла.
— Це Дмитро. Ти дала мені візитку на випадок, якщо знадобиться костюм…
— Ой, Дімо, звичайно. У нас, правда, зараз черги, але для тебе завжди зробимо виняток. — Поліна зраділа, почувши знайомий голос.
— Відверто кажучи, костюм мені потрібен не терміново, я його просто приводом для дзвінка придумав. Як щодо зустрічі за чашкою кави?
Поліна розсміялася. Відмовлятися вона не стала, думаючи, що, можливо, це її шанс почати все з самого початку? У будь-якому випадку, поспішати жінка не планувала. Хто б що не говорив про роки, що біжать вперед, а жінка навчилася цінувати й любити в першу чергу себе. Час швидкоплинний, але й впадати у крайнощі, вважаючи, що залишишся сама у поважному віці, точно не потрібно. Однак серце підказувало, що вона не помиляється. І у них з Дмитром є шанс стати щасливими.
