Рима Єлисеївна стояла перед дзеркалом у передпокої, повертаючи голову під різними кутами. Вона театрально зітхнула, щоб привернути увагу сина, який зав’язував шнурки, збираючись на роботу.
— Знову на себе не схожа, Ромчику, — промовила вона, ловлячи його погляд у дзеркалі. — Дивлюся на подруг — усі щось собі підправили, помолодшали, я теж так хочу!
Роман, чоловік років тридцяти п’яти з добрим, трохи втомленим обличчям, підвів голову.
— Мамо, та що ти таке кажеш?! Ти маєш гарний вигляд у свої шістдесят п’ять років. Кожна б так хотіла.
— Чудово… — пирхнула Рима Єлисеївна, відходячи від дзеркала. — Це тобі твоя Олександра очі замилює. Вона в тебе молода, їй не зрозуміти, а мені жити з цим обличчям. Фотографуватися уникаю.
У дверному отворі з’явилася невістка Олександра. Вона почула останню репліку свекрухи, але промовчала, лише перевела погляд на чоловіка. Той ледь помітно знизав плечима: «Знову почалося».
— Мамо, все гаразд, — лагідно промовила дівчина, підходячи ближче. — Головне — здоров’я, а зовнішність… у вас вона дуже світла, тепла.
— Я он учора хотіла позичити гроші у банку, просила невелику позику, то молодий менеджер так дивно посміхнувся: мовляв, вам і брати нічого, на пенсію не витягнете, — розказала Рима Єлисеївна, натягуючи пальто. — Образили, розумієш? Старшою мене вважають.
Це була її улюблена платівка: докори на несправедливість світу, на зарозумілу молодь, на те, що їй, достойній жінці, все життя ніхто не допомагає.
Роман звик до таких монологів, але Олександрі щоразу ставало ніяково. Вона знала, що у свекрухи справді залишилися борги від невдалого бізнесу, й історія виплат була зіпсована. Банки й справді їй відмовляли.
Після того як Рима Єлисеївна грюкнула дверима й пішла, у квартирі зависла важка тиша.
— Рома, — тихо почала жінка, — а їй по-справжньому важко.
— Важко? — Роман налив собі сік. — Вона така і є. У неї все життя хтось винен.
— Але ти бачив? Вона ж щодня стоїть біля цього дзеркала. Треба щось робити з цим, — сказала жінка.
— А що я можу зробити? — зітхнув чоловік. — Запропонувати їй гроші? У нас своїх планів вище даху. Іпотека, поїздка, яку ми відкладаємо два роки… Та й вона все одно не візьме.
Олександра замовкла. Думка, яка зріла в її голові кілька тижнів, раптом оформилася в чітке рішення. Вона подивилася на те, як її чоловік із незворушним обличчям збирався на роботу, й засумувала. Того ж вечора жінка зайшла на сайт свого банку й порахувала суму. Це були їхні з Романом заощадження на відпустку в Італії плюс невелика подушка безпеки. Можна було б узяти ці гроші й віддати Римі Єлисеївні, але вона зупинила себе.
Затамувавши подих, жінка заповнила онлайн-заявку на позику. Відсоток був немаленький, але термін вона обрала короткий, розраховуючи, що завдяки премії й економії вони впораються.
Коли на телефон прийшло SMS-підтвердження схвалення, у неї похололи пальці. Вона щойно зробила велику фінансову операцію за спиною у чоловіка.
— Ромо, — сказала Олександра, коли він повернувся з роботи, — я хочу запропонувати твоїй мамі оплатити процедури в салоні краси.
Чоловік відірвався від телефона й здивовано втупився в дружину.
— Якими грошима? Обличчя моєї матері важливіше за нашу поїздку, якої ми чекали так довго? Ні, це неправильно.
— Ні, ці гроші я не чіпала! — виправдовувалася жінка. — Я взяла гроші у банку. Хіба ти не бачиш, як важко Римі Єлисеївні? Вона ж твоя мати!
— Ти позичила для мами гроші на салон краси? Вона ж цього все одно не оцінить, — обурився чоловік.
Почалася довга, важка розмова. Роман був проти. Він говорив про нерозумність витрат, про те, що мати ніколи цього не оцінить і що це створить прецедент для сварки. Але жінка стояла на своєму. Врешті-решт Роман здався. Не тому, що був переконаний у правоті дружини, а тому, що втомився сперечатися.
— Гаразд, — зітхнув він. — Але одразу домовимось: всі фінансові питання ти закриваєш зі своїх грошей.
Коли Олександра ввечері розповіла про все Римі Єлисеївні, та спершу отетеріла.
— Що? Та ні, що ви! Я не можу взяти у вас такі гроші!
— Мамо, це не позика, — терпляче пояснювала невістка. — Це подарунок від нас. Ми хочемо, щоб ви були щасливі.
— Але ж це цілий статок! — вигукувала свекруха, проте в її очах спалахнув знайомий вогник. — Ви впевнені? Ромчику?
— Звісно, мамо, — кивнув Роман, уникаючи погляду дружини. — Вирішили допомогти… точніше, Саша вирішила…
Довго вмовляти жінку не довелося — вона з радістю погодилася. Рима Єлисеївна плакала, обіймала їх, повторювала, що у неї найкращі діти у світі. Олександра тішилася цими сльозами, бачачи у них щиру вдячність.
Олександра щодня возила свекруху у салон краси, де та замовила масаж, змінила зачіску, пофарбувала волосся та зробила інші процедури, щоб мати гарний вигляд. Проте невістка втомлювалася. Роман мовчки спостерігав, похмуро насуплюючись. Він бачив, як дружині важко суміщати роботу й поїздки зі свекрухою до салону краси, й сердився — на матір, і на себе за власну слабкість.
Коли весь курс відновлення був пройдений, Рима Єлисеївна помітно змінилася на краще. Новий імідж віднімав роки й жінка була щасливою. Вона годинами крутилася перед дзеркалом. Її щастя було настільки щирим, що навіть Роман на якийсь час розтанув.
— Ну як? — запитувала свекруха. — Правда, краще?
— Значно, мамо, — Олександра дивилася на щасливе обличчя свекрухи й думала, що всі труднощі та позика того варті.
Все змінилося за місяць, на родинному святі у родичів Рими Єлисеївни. Зібралася вся велика родина: сестри, брати, племінники. Рима Єлисеївна була в центрі уваги. Всі поспішали похвалити її зовнішність.
— Римо, ти просто помолодшала! А зачіска яка? А манікюр! — захоплювалася її сестра Віра.
Рима Єлисеївна кокетливо усміхалася, поправляючи нову, дорогу блузку.
— Ой, Віро, що ти. Просто вирішила, що пора собою зайнятися.
— І правильно! — підхопив хтось із гостей. — Дороге, мабуть, задоволення?
Олександра сиділа поруч із Романом й впіймала його погляд. Вона подумки молилася, щоб свекруха просто сказала «так, недешево» і перевела тему, але Рима Єлисеївна випрямила спину, очі засяяли.
— А я, дівчата, сама на все накопичила! — голосно оголосила вона на весь стіл. — Сама! Ні в кого, ні копійки не просила. Знаєте, як складно? Кожну копійку відкладала, собі в усьому відмовляла, але поставила ціль і досягла її! Тепер радію.
У квартирі запала тиша. Олександра відчула, що підступає образа. Вона побачила, як Роман стиснув руки, але мовчав.
— Як… накопичила? — не втрималася Віра. — Римо, ти ж казала, що банки відмовляли…
— Ну, це було давно! — миттєво знайшла відповідь Рима Єлисеївна, махнувши рукою. — Потім усе налагодилося. Мало що я раніше казала? Головне — я впоралася сама.
Олександра не витримала. Вона підвелася зі столу ледве стримуючи сльози. Через мить за нею пішов Роман. На його обличчі читалося нерозуміння.
— Ти чула це? — запитав він, прикривши за собою двері. — Вона сидить там і хвалиться, яка вона самостійна, а ти взяла позику у банку, щоб моя мати могла всім брехати?!
Роман ледве стримувався. У цей момент двері трохи відчинилися, і на порозі з’явилася свекруха. Рима Єлисеївна подивилася на подружжя з удаваним здивуванням.
— Діти, що тут сталося? Чому ви тут? Вас можуть почути! — сказала мати.
— Нехай чують, мамо! — обернувся до неї Роман. — Хай всі знають, як ти «сама накопичила»! Вона взяла для тебе гроші, хоч я був проти!
Обличчя Рими Єлисеївни змінилося.
— Що? Які гроші? Я не розумію… Це ж був подарунок! Подарунок можна не афішувати! Я маю право!
В очах свекрухи було непорозуміння. Вона розуміла, що вчинила неправильно, і що її маленька брехня призвела до сварки.
— Але я не хотіла, — бормотіла жінка. — Просто мені незручно перед усіма визнавати, що я взяла гроші у дітей! Що я сама собі не можу це дозволити.
— Краще визнати правду, ніж все життя приховувати брехню! — обурився Роман.
Рима Єлисеївна, збліднівші, вислизнула з кухні. Було чутно, як вона щось бурмотить гостям.
Минуло кілька місяців. Рима Єлисеївна спершу телефонувала, намагалася виправдатися, казала, що її неправильно зрозуміли. Але Олександра з Романом стояли на своєму. Вони встановили дистанцію. Короткі, формальні дзвінки на свята.
Більше жодних спільних вечерь і відвертих розмов не було. Олександра та Роман удвох виплачували борг.
