— Ти ж все одно вдома сидиш! От і приїдеш, приготуєш салати, гаряче. А в мене справи, — зовиця вирішила, що я працюватиму на її ювілеї.
Марина ввімкнула чайник і присіла на кухонний табурет. Маленька Ксюша нарешті заснула. Весь день вона вередувала й плакала. Ріжуться зубки. Марина потерла скроні. Вона погано себе почувала із вчорашнього дня.
Денис ще на роботі. Має повернутися пізно. Третій день поспіль він затримується через новий проєкт. Марина зітхнула. Спочатку була при надії, потім декрет. До цього вона працювала перекладачкою. Збиралася продовжити після декрету.
Телефон завибрував. На екрані висвітилося «Лада». Марина скривилася. Дзвінок від зовиці рідко приносив щось хороше.
— Привіт, Марино! Як там ваша дівчинка? — голос Лади звучав приторно-солодко.
— Привіт. Ксюша спить. Зубки ріжуться, вередує.
— Ой, усі діти через це проходять. Нічого. — Лада явно поспішала перейти до головного. — Слухай, можеш завтра забрати моє замовлення з пошти? Мені ніколи, а тобі все одно робити нічого.
Знову. Марина стиснула губи. Уже втретє за місяць Лада просить про подібне. Ніби в Марини немає своїх справ.
— Ладо, мені незручно з дитиною на пошту йти, — відповіла Марина.
— Ох, які проблеми! Залиш дитину мамі на годину. Вона не відмовить.
Марина промовчала. Зовиця завжди вважала, що її час цінніший. Ще з першої зустрічі три роки тому. Тоді Лада окинула Марину оцінювальним поглядом. І заявила братові досить голосно:
— Перекладачка? І все? А я думала, ти знайдеш когось серйознішого.
Відтоді стосунки не складалися. Лада постійно згадувала про свою роботу в інвестиційній компанії. Про відрядження й важливих клієнтів. Про доходи й перспективи. А на життя Марини дивилася зверхньо.
— Гаразд, я сама розберуся, — невдоволено кинула Лада, не дочекавшись відповіді. — До речі, чи не зависають у тебе соцмережі? Хотіла пост запостити…
Марина подумки закотила очі. Після кожного прохання Лада робила вигляд, що просто побалакати телефонує.
— Соцмережі в порядку, — коротко відповіла Марина.
— Дивно, у мене гальмують. Мабуть, через велику кількість нових фотографій з конференції. Там мене нагородили як найкращого спеціаліста. Ти ж бачила?
— Ні, вибач, не бачила.
— Що ж, подивися. До речі, я директора на чай до нас затягла. Уявляєш? Така важлива людина!
Марина мовчки слухала. Лада завжди переводила розмову на свої досягнення. Телефонна розмова нарешті закінчилася. Марина відклала слухавку. Налила собі чаю. Голова турбувала дужче, ніж раніше.
За кілька днів Лада знову зателефонувала. По голосу було зрозуміло – у піднесеному настрої.
— Маринко, я збираюся влаштувати грандіозну вечірку! На мій день народження. У «Панорамі»! Той самий готель з відкритою терасою на п’ятому поверсі! — Лада говорила швидко й збуджено. — Там будуть важливі люди. Уся наша верхівка. І пара знаменитостей!
— Звучить чудово, — ввічливо відповіла Марина.
— Так, буде приголомшливо! Там такий краєвид на місто! І кухня в них чудова, — Лада зітхнула. — Шкода тільки, вони заламують ціни.
Марина чекала на запрошення. Але його не було. Лада продовжувала розповідати про меню й гостей. Ані слова про Марину чи Дениса. За кілька днів стало зрозуміло чому. Лада зателефонувала рано-вранці. Марина тільки-но вклала Ксюшу після безсонної ночі.
— Привіт! Слухай, мені потрібна твоя допомога, — без преамбул почала Лада. — Я замовила в готелі тільки кілька страв. А потім ми маємо ще виїзний фуршет на природу.
— І? — Марина зрозуміла, до чого йде розмова.
— Допоможеш мені? Ти ж добре готуєш, я знаю. Потрібно нарізати закуски, зробити канапе. Про всяк випадок. Нічого складного.
Марина від подиву не могла вимовити ані слова. Зовиця не запрошує на свято. Але просить приготувати їжу для гостей?
— Ладо, ти мене запрошуєш на день народження? — прямо запитала Марина.
— Ну… Там будуть переважно колеги. Ділові розмови. Тобі буде нецікаво, — зам’ялася Лада. — До того ж із дитиною складно. Я думала, ти просто допоможеш із підготовкою.
Марина глибоко вдихнула.
— У мене інші плани на цей день, вибач, — твердо сказала вона.
— Які плани? — У голосі Лади звучало неприховане здивування. — Ти ж удома сидиш.
— У мене заняття мовою по скайпу, — збрехала Марина. — І зустріч із подругами.
— Але ж це несерйозно! — обурилася Лада. — Я прошу про важливе. Можеш перенести свої… заняття.
— Ні, не можу, — Марина була непохитною.
— Гаразд, — невдоволено протягла Лада. — Я передзвоню завтра. Подумай ще.
Увечері Марина розповіла про все Денису. Чоловік вислухав і насупився.
— Дивно, що сестра так поводиться, — замислено промовив він. — Може, вона просто невдало висловилася?
— Денисе, вона прямою мовою сказала! — Марина почала дратуватися. — Я маю готувати на її гостей. Але сама я недостатньо хороша для запрошення.
— Не заводься, — примирливо сказав чоловік. — Просто відмовся, і все.
Марина похитала головою. Денис не розумів суті проблеми. Не бачив, як його сестра ставиться до неї всі ці роки.
Наступного ранку Лада знову зателефонувала. Наче й не було вчорашньої розмови.
— Марино, я склала список рецептів, — діловито почала вона. — Надіслала тобі на пошту. Там нескладно, впораєшся.
— Ладо, я вчора сказала, що не зможу допомогти, — нагадала Марина.
— Та годі тобі! Що тобі варте? — У голосі Лади з’явилися роздратовані нотки. — Я ж не чужа. Ти який рік удома сидиш на шиї в брата. Самій не набридло в чотирьох стінах? Могла б і допомогти.
Ці слова стали останньою краплею.
— Знаєш що, Ладо? Так, я не працюю в офісі! Але це не означає, що я нічого не роблю! Я виховую доньку. І це нелегка праця.
— Ой, усі дітей ростити, — пирхнула Лада. — Не вигадуй відмовки.
— Ні, це не відмовки. Просто ти звикла мене використовувати. То забрати замовлення, то ще щось. А тепер я ще й куховарка на твоє свято? Де мене навіть не буде?
Лада замовкла. Такої відсічі від Марини була для неї несподіванкою.
— Але ж ти… — почала було Лада.
— Ні, послухай тепер ти мене, — перебила Марина. — Я не твоя домробітниця. І не безплатна помічниця. Я мати твоєї небоги й дружина твого брата.
У слухавці повисла мовчанка. Лада явно не очікувала такої відсічі.
— Гаразд, поговоримо пізніше, — нарешті процідила зовиця й відключилася.
Марина поклала телефон. Руки тремтіли. Ніколи раніше вона не розмовляла з Ладою таким тоном. Завжди намагалася бути ввічливою. Підтримувати мир у родині. Але зараз щось змінилося.
Увечері Денис повернувся пізно. Марина розповіла йому про розмову з сестрою.
— Дивно, що Лада тебе навіть не запросила, — замислено сказав чоловік. — Я поговорю з нею.
— Не треба, — Марина похитала головою. — Я сама розберуся.
Уранці Ксюша прокинулася рано. Була особливо вередливою. Марина цілий день провела з донечкою. Грали, гуляли, читали книжки. Надвечір Марина була вичавлена, як лимон.
Телефон задзвонив, коли вона вкладала Ксюшу спати. Лада. Знову.
— Привіт, — голос зовиці звучав рівно. — Ти подумала щодо завтра?
Марина не повірила своїм вухам. Лада робила вигляд, наче вчорашньої розмови не було.
— Ладо, я ж сказала, що не зможу, — твердо відповіла Марина.
— Давай так, — не слухаючи, продовжила Лада. — Ти приїдеш о дванадцятій. Продукти я закуплю. Потрібно зробити салати, нарізки, канапе. І гаряче за рецептами. Впораєшся? А я потім тобе якось віддячу!
— Ні, не впораюся, — відрізала Марина. — У мене дитина. І свої справи.
— Мама посидить із Ксюшею, — відмахнулася Лада. — Ти ж все одно вдома сидиш! От і приїдеш, приготуєш салати, гаряче. А в мене справи.
Ця фраза була останньою краплею. Марина стиснула телефон.
— Знаєш що, Ладо? — голос Марини звучав спокійно. — Я не готуватиму для твого свята. Не буду твоєю безплатною прислугою. І на майбутнє запам’ятай — я не сиджу вдома. Я виховую дитину. Це праця.
На тому кінці повисла тиша.
— Ти не розумієш, — нарешті промовила Лада. — Родина має допомагати одне одному. Я стільки для вас зробила!
— Що саме? — Марина гірко всміхнулася. — Коли ти востаннє допомагала мені? Або цікавилася моїм життям?
— Я регулярно відвідую вас! — обурилася Лада. — Приводжу подарунки Ксюші!
— Ти буваєш у нас, тільки коли тобі щось потрібно. Ось тепер вимагаєш приготувати їжу.
— Ти невдячна! — Лада перейшла на крик. — Після всього, що я робила!
— Не треба було робити послуг, якщо чекаєш на подяку, — спокійно відповіла Марина. — Тут для тебе кухарів немає, ще раз подзвониш із подібною пропозицією — заблокую номер.
Лада кинула слухавку. Марина глибоко вдихнула. Дивне відчуття. Полегшення й тривога водночас.
День народження Лади випав на суботу. Марина провела уроки. Денис запропонував сходити в кіно. Марина погодилася. Уже давно не вибиралися вдвох. Ксюшу залишили з бабусею — мамою Марини. Після кіно зайшли в кафе.
— Як думаєш, що зараз діється на святі в Лади? — спитав Денис, помішуючи каву.
— Мабуть, скаржиться всім, яка я погана родичка, — усміхнулася Марина.
— Переживе, — Денис знизав плечима. — Давно час було поставити сестру на місце.
Марина посміхнулася. Вона вперше за довгий час поставила свої інтереси вище за бажання Лади. І нічого не сталося. Світ не зруйнувався.
У вівторок Лада зателефонувала знову. Марина приготувалася до нової сварки. Але голос зовиці звучав стримано.
— Привіт, — сухо промовила Лада. — Хотіла сказати, що через тебе довелося терміново замовляти їжу в ресторані. Це обійшлося дуже дорого.
Марина зрозуміла, до чого хилить зовиця. Лада чекала на вибачення. Хотіла, щоб Марина почувалася винною.
— Шкода, що так вийшло, — ввічливо відповіла Марина. — Сподіваюся, свято минуло добре.
— Нормально минуло, — розчаровано протягла Лада. — Було б краще, якби ти допомогла.
— Іншим разом намагайся планувати все заздалегідь. І питати, а не вимагати, — м’яко зауважила Марина.
Лада пирхнула й повісила слухавку. Денис, який чув розмову, похитав головою.
— Сестра ніколи не визнає, що неправа, — сказав чоловік. — Я теж сказав їй, що вона перегнула палицю.
Минув місяць. Лада стала телефонувати рідше. А коли телефонувала, то більше не намагалася навантажувати дорученнями. Спілкування стало прохолодним. Але спокійним. Без претензій і вимог.
Марина записалася на курси підвищення кваліфікації для перекладачів. Знайшла хорошу няню для Ксюші на кілька годин на день. Денис підтримав це рішення.
Одного вечора пролунав дзвінок. Це була Лада. Але голос звучав незвично розгублено.
— Марино, ти вдома? Можна до тебе заїхати?
— Що сталося? — насторожилася Марина.
— Поговорити треба. Особисте.
За годину Лада сиділа на кухні в Марини. Виявилося, у неї проблеми на роботі. Скоротили відділ. І тепер доведеться шукати нове місце.
— Не знаю, що робити, — зізналася Лада. — Усім потрібні молоді. А мені вже тридцять п’ять.
Марина мовчки слухала. Уперше Лада говорила з нею на рівних. Без зарозумілості й поблажливості.
— Ти впораєшся, — сказала Марина. — Ти ж сильна. І досвідчена.
Лада невесело всміхнулася.
— Знаєш, я завжди трохи заздрила тобі, — несподівано зізналася зовиця.
— Мені? — здивувалася Марина. — Ти ж завжди вважала моє життя порожнім.
— Тому що боялася визнати, що в тебе є те, чого немає в мене. Родина. Лбов. Спокій.
Марина не знала, що відповісти. Просто налила ще чаю. Ця розмова стала початком нових стосунків. Вони ніколи не стануть найкращими подругами. Але тепер між ними була повага. А це вже чимало.
