«Ти зобов’язана частину зарплати віддавати нам і сестрі, а про своє заміжжя поки й не думай», — заявила мати Віці
— Ну що, купила? — Ніна Олександрівна зазирнула в пакети. Віка щойно прийшла з роботи. Начальник всі нерви витріпав, просто неможливо. Звіт, звіт… Та напише вона цей звіт! Чому треба все одразу у цю хвилину робити? На його думку, у Віки справ ніяких інших немає?
Вони з колегами вже давно зрозуміли, що їхній бос взагалі не розуміє, як час працює. Вимагає від співробітників робити все й одразу, ніби вони роботи якісь. А тут ще після роботи треба зайти в продуктовий магазин, продукти на всю родину купити. Встигнути ще забігти, щоб хліб не розкупили, який мама зазвичай їсть.
— Купила, купила, ще не закінчився, — Віка витягла з пакета буханку.
— О, годувальниця прийшла, — зраділо сказав тато. Відклав убік тростину й прийнявся копирсатися в пакетах. Діставши свої улюблені атрибути шкідливих звичок і пару шоколадок, Микола Валентинович вирушив додивлятися фільм до зали.
— Дякую тобі, дорога, рятівниця ти наша, — дякувала Віці мама. Напевно, саме через ці слова вдячності Віка ще остаточно не з’їхала з глузду.
Усе життя, що Віка себе пам’ятала, вона піклувалася про сім’ю. У неї з’явилася молодша сестра, коли Віці було 7 років. Однак замість того, щоб сидіти з дітьми, мама віддавала перевагу гуляти з подружками, тому з маленькою Катею часто залишалася саме Віка.
— Я тебе виховала, скільки часу на тебе витратила, мені тепер можна й відпочити, — казала Ніна Олександрівна. — Знаєш, що це таке, коли сама ростиш дитину, а батько на роботі пропадає? Тож давай, ти тепер будеш моя помічниця.
Ну от і виходить, що Віка в усьому матері допомагала. У 13 років вона вже готувала батькам і маленькій сестрі сніданки, вечері, обіди. Це стало звичним розкладом дня.
Встане о шостій ранку, щоб усім приготувати їжу, накрити на стіл, потім сестру відвезуть у садок, а коли Віка повернеться зі школи, спочатку зробить уроки, потім вечерю, на той момент, як батьки повернуться додому з роботи, а потім сестру в садок забирати.
На друзів час витрачала тоді, коли він залишався. А коли маленька Катя почала до школи ходити, то на плечі Віки лягло зобов’язання перевіряти її домашнє завдання, робити з нею уроки, якщо Катя чогось не розуміє. Усі вироби, які потрібно було принести, теж робила Віка, готувала для Каті костюми, ходила з нею на шкільні заходи.
А коли Віка пішла навчатися, тато в неї пошкодив ногу й почав кульгати. Зрештою вирішили, що краще йому залишатися вдома. Бо родині грошей не вистачало, мама сказала Віці, щоб вона знайшла собі підробіток. Отак Віка й пропадала зранку до вечора: на навчанні та на роботі.
І часом навіть доводилося пропускати пари, щоб заробити всім на проживання, необхідні в домі речі. Віку настільки захопила турбота про рідних, що вона навіть не думала про особисте життя. Дівчата в університеті з неї сміялися, адже вона взагалі не звертала увагу на хлопців. І тільки найкраща подруга одного разу Віці сказала:
— Віко, тобі навіть 20 років немає, а ти вже пашеш, як не в себе. Ти б хоч на побачення з кимось сходила, а то живеш, як затворниця.
Віка заперечила. Коли їй було на побачення ходити? Про сестру треба піклуватися, адже хто за неї це зробить? У матері сил не вистачає, батько он хворий.
— Який же він у тебе хворий? — заперечувала Юля. — Він ніби не паралізований, а тільки на одну ногу кульгає. Він у тебе ким працював? Бухгалтером? А бухгалтеру що, треба ходити хіба?
Але Віка не хотіла сумніватися у своїх батьках. Під час цієї розмови вона з подругою сильно посварилася, а наступного дня Юля вибачилася й сказала, що більше не буде порушувати цю тему.
Але все ж видно після цієї розмови трохи задумалася. Тепер вона заздрісно дивилася на те, як одногрупниці втікали зі своїми хлопцями, заливаючись сміхом.
І ось на її вулиці одного разу теж сталося свято. Був у них в університеті конкурс, і з цього приводу влаштували невелику вечірку. Віка спочатку хотіла піти додому, але її все-таки вмовили залишитися. Нічого, хоч ненадовго треба дати собі відпочити.
Віка просто стояла осторонь, дивилася, як розважається Юля, і все думала, що їй треба буде робити, коли вона повернеться додому. І тут до неї підійшов хлопець з паралельної групи.
Симпатичний такий, високий. Стояв до неї дуже близько, і Віка навіть засоромилася. Звали його Влад. Влад завів із нею невимушену бесіду, говорив про якусь нісенітницю, потім зробив комплімент її сукні — синьому, в жовту квіточку. А Віка навіть і не замислювалася, вона ж цю сукню вже кілька років носила.
Так вона й простояла весь вечір із Владом, а після закінчення конкурсу поспішила піти, кажучи, що їй треба додому повертатися.
Влад її, однак, затримав і запропонував колись прогулятися. Віка чомусь одразу погодилася, а потім, коли додому йшла, думала, навіщо ж вона це зробила. У неї ж часу все одно немає. Які прогулянки? Завтра треба буде Владу сказати, що вона передумала.
Однак перед сном Віка все не могла викинути Влада з голови. І все-таки гуляти вони пішли. Нарешті у Віки з’явився хлопець.
— Щось ти останнім часом якось недбало до сімейних обов’язків ставишся, — сказала Ніна Олександрівна. — Он, пішла з дому, а посуд у раковині немитий залишився. Ти що вже думаєш, що це я маю посуд мити?
— Ой, мамо, вибач, будь ласка.
— А де це ти пропадала?
І Віка з мамою поділилася. У неї з’явився хлопець.
— Бач, хлопець у неї з’явився. От це новини. А про сім’ю ти думати взагалі не збираєшся? От ти, звичайно, Віко, невдячна. Я в тебе значить, усе вклала, і здоров’я, і гроші, а ти он як зі мною чиниш. Узагалі-то, сім’я має бути завжди на першому місці, а не хлопці. Тож зі своїм Владом будеш гуляти у вільний час, коли по дому все зробиш.
Зрештою з Владом Віка стала бачитися дедалі рідше, і до кінця університету вони розійшлися. І так у Віки нікого не було, хоча їй уже виповнилося 28 років. Вона вже й не асоціювала своє життя з романтикою. Натомість Каті як тільки виповнився 21 рік, вона одразу вискочила заміж.
І який же це збіг, що на весіллі сестри Віка познайомилася з Дімою. Діма був старшим братом нареченого й єдиним гостем, який на весіллі не пив. Віка теж була не з тих, хто п’є, та й на весіллі в неї було багато обов’язків. Скільки часу вона витратила на підготовку цього весілля. А тепер треба було стежити за тим, щоб свято не зіпсувалося. А Діма їй весь день допомагав.
А що стало для Віки ще більшою несподіванкою, то те, що через кілька днів після весілля Діма їй зателефонував.
— А звідки в тебе мій номер? — спитала Віка.
— А це мені братик дав, — відповів Діма.
І тепер він щодня продовжував дзвонити Віці. Віка спочатку не розуміла, що Дімі від неї треба, поки він їй прямо не сказав, що вона йому сподобалася. Віка навіть і забула, що вона комусь подобатися може. Весь вечір вона тоді роздивлялася себе в дзеркало: начебто нічого визначного в ній немає.
З чого це раптом вона стала Дімі симпатична? Незважаючи на невпевненість Віки, Діма був дуже наполегливий. У Віки й вибору іншого не було — довелося почати з ним зустрічатися.
І ось минув уже рік їхніх стосунків, і Віка зрозуміла, що цього року вона була щаслива, як ніколи раніше. І ось на черговому побаченні Діма раптом Віку здивував, зробивши їй пропозицію.
— Ну що нам церемонитися, Віко? Я тебе кохаю. Ти мене теж. Молодість наша не вічна. А свою молодість, зрілість і старість я хочу провести тільки з тобою.
Радісною новиною Віка поспішила поділитися з матір’ю. Вона радісно розповідала про це Ніні Олександрівні, поки та стежила за нею похмурим поглядом.
— Віко, ну ти вибрала, звичайно, момент. Катя ж он нещодавно доньку з пологового принесла. Ти ж знаєш, як мені зараз важко? З роботи вона звільнилася, їм гроші потрібні. Та й у нас із батьком зараз період непростий, потрібна допомога.
Ти зобов’язана частину зарплати віддавати нам і сестрі, а про своє заміжжя поки й не думай, — заявила мати Віці.
Серце у Віки впало. Спочатку вона хотіла покірно кивнути й піти, але раптом її осінило.
— Знаєш, мамо, з мене досить. Ти весь час казала, що ти витратила на мене здоров’я, час, але мені здається, що я тобі вже відплатила, до того ж сповна. Видно, щастя молодшої доньки тебе дужче турбує, раз вона й заміжня, і доньку ростить, а я 8 років у самотності ходила.
Коли Віка виходила з квартири, услід у спину їй сипалися докори. Але більше мати над нею не була владна.
