У писклявому голосі Дарини було стільки образи і неповаги, що Вероніка стільки навіть не чула від своєї свекрухи. А та, повірте, вже вміла видати.
“Ти думаєш, що ти така розумна, Вероніко? Зі своїми модними сукнями і тими твоїми ‘кар’єрними амбіціями’? Ха! А хто ж тоді буде варити борщ для мого сина?
Ти ж не для того, щоб сім’ю будувати, а для того, щоб на роботі просиджувати!” – вигукнула Дарина, її тонкий голос пронизав повітря, як голка.
Вероніка стояла в кухні, тримаючи в руках чашку з кавою, яка вже охолола. Вона не вірила своїм вухам. Дарина, ця молода колега з роботи, яку вона вважала подругою, раптом перетворилася на якусь фурію.
Вони працювали разом у маленькій маркетинговій агенції в центрі Києва, і досі все було нормально: спільні обіди, плітки про боса, навіть вечірки після роботи.
Але сьогодні, після того, як Вероніка отримала підвищення, все змінилося.
“Дарино, що з тобою? Чому ти так говориш? Я ж нічого поганого не зробила!” – відповіла Вероніка, намагаючись тримати голос спокійним, але всередині кипіло.
Вона згадала свою свекруху, пані Ольгу, яка завжди критикувала її за те, що вона “занадто сучасна” і “не вміє бути справжньою дружиною”.
Але навіть та стара відьма не дозволяла собі такого тону.
Дарина склала руки, її тонкі губи скривилися в презирливій усмішці. “Нічого поганого? Ти вкрала моє підвищення! Я працювала тут довше, я заслужила! А ти? Ти просто крутишся біля боса, посміхаєшся йому, і все – готово! Типова кар’єристка, яка думає тільки про себе.”
Вероніка відчула, як обличчя червоніє. Вона поставила чашку на стіл з такою силою, що кава виплеснулася. “Це неправда! Я працювала ночами над тим проектом з рекламою для того бренду косметики.
Ти ж сама казала, що не хочеш братися за нього, бо ‘занадто складно’. А тепер звинувачуєш мене? Ми ж подруги були!”
“Подруги? Ха-ха! Ти думаєш, я сліпа? Я бачила, як ти підходила до Андрія на останній корпоративній вечірці. Він мій хлопець, Вероніко! А ти… ти просто хочеш все забрати!”
Тут Вероніка зупинилася. Андрій? Той симпатичний менеджер з продажів? Вона справді розмовляла з ним, але то була просто дружня бесіда про футбол. “Дарино, ти що, ревнуєш? Я ж одружена! У мене чоловік, син, свекруха, яка мене щодня пиляє. Я не підходжу до твого хлопця!”
Але Дарина вже не слухала. Вона повернулася і вийшла з кухні, грюкнувши дверима. Вероніка залишилася одна, серце калатало. “Що за день…” – прошепотіла вона собі під ніс.
Того вечора, повернувшись додому, Вероніка не могла заспокоїтися. Чоловік, Сергій, сидів на дивані і дивився футбол.
“Привіт, кохана. Як день?” – запитав він, не відриваючи очей від екрану.
” Не дуже. Дарина на мене накинулася на роботі. Звинувачувала в усьому, що тільки можна. Каже, що я вкрала її підвищення і підходжу до її хлопця.”
Сергій повернувся, здивовано підняв брови. “Дарина? Та, з якою ти ходила на шопінг минулого місяця? Що за нісенітниця?”
“Саме та. Я не розумію, що з нею сталося. А свекруха твоя, мама, вчора знову казала, що я погано готую. ‘Вероніко, ти ж знаєш, мій Сергій любить мої вареники, а не твої салати з кіноа’. Я вже втомилася від цих жінок!”
Сергій засміявся. “Мама – то мама. Вона завжди така. А з Дариною… може, поговори з нею завтра? Може, в неї щось сталося.”
Вероніка зітхнула. “Може. Але її голос… такий писклявий. Навіть твоя мама не така зла.”
Наступного дня в офісі все було напружено. Вероніка намагалася уникати Дарини, але бос, пан Ігор, скликав нараду.
“Добрий ранок, команда! Вероніка, вітаю з підвищенням. Ти тепер старший менеджер. Дарино, ти будеш працювати під її керівництвом над новим проектом з автодилером.”
Дарина сиділа навпроти, її очі блищали від злості. “Під її керівництвом? Чудово. Просто ідеально,” – пробурмотіла вона тихо, але Вероніка почула.
Після наради Вероніка підійшла до Дарини. “Давай поговоримо. Чому ти так на мене зла? Ми ж були подругами.”
Дарина підвелася, її писклявий голос знову зазвучав. “Подругами? Ти думаєш, я не знаю про твої секрети? Я чула, як ти говорила з Андрієм про те, щоб ‘зустрітися поза роботою’. Ти хочеш його вкрасти!”
“Що? Ні! То була жарт! Він казав про футбол, а я сказала, що можемо сходити на матч з компанією. Ти все перекрутила!”
“Перекрутила? Ти завжди така – все для себе! А я? Я тут роками працюю, а ти приходиш і все забираєш. Навіть мій хлопець тобі сподобався!”
Вероніка відчула, як сльози навертаються на очі. “Дарино. Андрій любить тебе. Він сам казав.”
Але Дарина не вірила. “Я поговорю з ним. І з босом теж. Побачимо, хто тут кращий.”
Того ж вечора Вероніка подзвонила подрузі, Оксані. “Оксанко, ти не уявляєш, що коїться. Дарина мене ненавидить. А свекруха вчора знову дзвонила: ‘Вероніко, я хочу онуків? Ти ж не вічна’.”
Оксана засміялася. “Типові жіночі суперечки. Ти сильна, впораєшся. А з Дариною – може, вона ревнує, бо ти успішніша.”
“Може. Але її голос… такий образливий. Я відчуваю себе винною, хоч нічого не зробила.”
Минув тиждень. Проект з автодилером йшов повним ходом. Вероніка намагалася бути професійною, але Дарина саботувала все.
“Вероніко, твоя ідея з соціальними мережами – повна нісенітниця. Краще роби так, як я кажу,” – казала вона на кожній зустрічі.
Одного дня Андрій підійшов до Вероніки. “Привіт. Дарина сказала, що ти хочеш бути зі мною. Це правда?”
Вероніка похитала головою. “Ні, Андрію. То все непорозуміння. Я поважаю ваші стосунки.”
Андрій зітхнув. “Вона останнім часом така нервова. Може, через роботу. Я поговорю з нею.”
Але розмова не допомогла. Наступного дня Дарина влетіла в кабінет Вероніки. “Ти говорила з Андрієм за моєю спиною? Ти хочеш нас розлучити!”
“Ні! Він сам підійшов. Дарино, зупинися!”
“Зупинися ти! Ти думаєш, ти ідеальна? Зі своїм чоловіком, який, напевно, вже втомився від твоєї кар’єри. А свекруха твоя права – ти не вмієш бути жінкою!”
Вероніка не витримала. “Досить! Якщо ти не можеш працювати нормально, я поговорю з босом.”
Дарина засміялася пискляво. “Поговори. Побачимо, хто переможе.”
Тим часом удома ситуація не кращала. Свекруха, пані Ольга, приїхала в гості. “Вероніко, чому в хаті безлад? Сергій голодний ходить. А ти на роботі сидиш.”
“Мамо, Вероніка працює, як і я,” – втрутився Сергій.
“Але ж жінка повинна дбати про дім! У мої часи ми не бігали по офісах.”
Вероніка мовчала, але всередині кипіло. “Пані Ольго, я намагаюся. Але робота важлива для мене.”
“Важлива? А сім’я? Онуки коли будуть?”
“Мамо, не тисни,” – сказав Сергій.
Але свекруха не вгамовувалася. “Я знаю, що кажу. Ти, Вероніко, занадто незалежна. Чоловіки таке не люблять.”
Вероніка пішла на кухню, щоб не вибухнути. “Чому всі жінки проти мене?” – подумала вона.
На роботі конфлікт з Дариною досяг піку. Під час презентації проекту Дарина перервала Вероніку. “Ця ідея не моя, але Вероніка думає, що вона геній. Насправді, це я все придумала!”
Бос здивувався. “Дівчата, що коїться?”
Вероніка захищалася. “Це неправда! Дарино, чому ти брешеш?”
“Брешу? Ти вкрала мої ідеї!”
Андрій, який був на презентації, втрутився. “Дарино, досить. Ти перебільшуєш.”
Дарина заплакала. “Ти на її боці? Ти мене не любиш!”
“Люблю, але ти поводишся ненормально.”
Бос розігнав усіх. “Вероніко, Дарино, розберіться між собою. Інакше одна з вас піде.”
Вероніка пішла в парк після роботи, щоб заспокоїтися. Там вона зустріла стару подругу, Марію. “Вероніко, ти виглядаєш втомленою. Що сталося?”
Вероніка все розповіла. “Дарина мене ненавидить, свекруха пиляє, чоловік не розуміє.”
Марія кивнула. “Жіноча заздрість. Дарина бачить в тобі те, чого в неї немає. А свекруха – просто стара школа.”
“Що робити?”
“Поговори з Дариною щиро. А зі свекрухою – встанови кордони.”
Вероніка вирішила спробувати. Наступного дня вона запросила Дарину на каву після роботи. “Дарино, давай поговоримо без злості. Чому ти так на мене?”
Дарина спочатку мовчала, потім заплакала. “Я боюся втратити Андрія. І роботу. Ти така впевнена, а я… я завжди в тіні.”
Вероніка здивувалася. “Я не впевнена. У мене теж проблеми. Свекруха каже, що я погана дружина.”
Дарина засміялася крізь сльози. “Моя мама така ж. Завжди критикує.”
Вони поговорили довго. “Вибач, Вероніко. Я перебільшила.”
“І ти вибач, якщо чимось образила.”
Вони помирилися. На роботі все налагодилося. Дарина навіть допомогла з проектом. “Твоя ідея з відеорекламою – супер,” – сказала вона.
Удома Вероніка поговорила зі свекрухою. “Пані Ольго, я поважаю вас, але прошу не критикувати мене постійно. Я люблю Сергія і намагаюся.”
Свекруха здивувалася. “Я не хотіла образити. Просто хвилююся за сина.”
“Я розумію. Але давайте будемо друзями.”
Свекруха кивнула. “Добре. Може, навчу тебе варити мої вареники?”
Вероніка усміхнулася. “З радістю.”
Минув місяць. Все налагодилося. Дарина і Андрій одружилися, Вероніка була на весіллі. “Дякую, що пробачила,” – сказала Дарина.
“Ми ж подруги,” – відповіла Вероніка.
А свекруха стала м’якшою. “Вероніко, ти хороша невістка. Вибач за минуле.”
Вероніка відчула полегшення. “Життя продовжується,” – подумала вона.
Але це була тільки початок. Одного дня на роботі з’явилася нова колега, Ірина. “Привіт, я Ірина. Чула, ти старший менеджер. Давай працюватимемо разом.”
Вероніка усміхнулася. “Ласкаво просимо.”
Але в голосі Ірини було щось знайоме – пискляве і образливе. “Ти думаєш, ти тут головна? Побачимо…”
Вероніка зітхнула. “Знову?”
Історія тривала. Вероніка зрозуміла, що конфлікти – частина життя, але з діалогом і розумінням все можна вирішити.
Віра Лісова
