— У сенсі «живу»? Я чогось нічого не зрозумів. Чому ти живеш тут, у квартирі Катерини? І навіщо ви замок змінили? — ще більше здивувався Михайло.
— Привіт, сину. А чого ти сьогодні сам? Де твоя Катерина? Чи вже зовсім мене бачити не хоче? Скажеш, знову зайнята? — невдоволено промовила Галина Вікторівна, зустрічаючи у дверях Михайла.
— Мамо, уяви, Катря отримала квартиру у спадок. Отож зараз вона поїхала до нотаріуса з цього приводу.
— Квартиру? Яку саме квартиру? І від кого, цікаво? Батьки у неї живі. Невже якийсь інший багатий родич знайшовся? — здивувалася Галина Вікторівна.
— Та ми самі здивовані. Катя каже, що це сестра батька. Тітка, виходить. Брат із сестрою довгий час не спілкувалися. Якась у них там родинна таємниця. А у тітки не було дітей і з усіх племінників та племінниць чомусь обрала мою Катрусю й переписала на неї квартиру.
— Ну й добре, значить, пощастило вам з Катериною. Радійте, — із задоволенням промовила Галина Вікторівна.
— Та ми ще в розгубленості, чесно кажучи. Поки не можемо повірити, що це правда, — відповів Михайло.
— Петро, ти чуєш? Яка ж радість! — гукнула Галина Вікторівна чоловікові. — Звістка добра, що й казати. Зайве житло ніколи не завадить. А що, квартира велика? — виходячи з кімнати, запитав батько у Михайла.
— Ні, невелика, здається, однокімнатна, зате в історичному центрі міста, — відповів син.
— Ось вам і допомога від родичів. Знали б раніше, ви б не стали купувати в іпотеку свою квартиру, га? — запитала Галина Вікторівна.
— Ні, мамо, що ти? Хіба ми втрьох умістимося в одній кімнаті? У нас із Катею тепер гарна, простора квартира у новому будинку. У доньки своя кімната. Та й платити за неї зовсім небагато лишилося. А там ще невідомо що. Дім старий, ремонту в квартирі, напевно, з півстоліття не було. Тітка була у поважному віці, і у квартирі там все ще з минулого століття, і стіни, і меблі. Все доведеться міняти.
— А що ж ви з нею робитимете? Продаватимете чи в оренду здасте? — допитливо поцікавилася Галина Вікторівна.
— Не знаю, буде видно.
На цьому розмова закінчилася, але жінка взяла собі на замітку цю думку. І звістку про те, що в сина з невісткою з’явилася квартира, вона вирішила використати з вигодою для своєї родини.
У Галини Вікторівни було двоє дітей: старший Михайло і молодша Оксана. І якщо з родинним життям сина все було добре — він вчасно й вдало одружився, то доньці було двадцять вісім років, і з нею були постійні проблеми. Оксана вчетверте намагалася вийти заміж. Кожного разу у неї траплялося велике кохання, від якого на світ з’являлися діти. Але черговий обранець, так і не повівши Оксану до палацу урочистостей, зникав.
В Оксани на той час було троє малих дітей від різних чоловіків. Усі умовляння, сварки й навіть благання з боку батьків ні до чого не призводили. Зустрівши чергове кохання, донька негайно ухвалювала рішення стати матір’ю, тим самим і щасливою заодно, і прив’язавши до себе обраного. Метод не спрацьовував ніколи, але Оксана не впадала у відчай. На той час донька перебувала в нових стосунках. Вона закохалася без пам’яті. І тепер Галина Вікторівна подумки готувалася знов стати бабусею.
Оксана жила разом з батьками. Вона якось заявила, що Рустам переїжджає жити до них. Галина Вікторівна, втомлена від малих онуків, звістку про те, що в їхній невеликій квартирі поселиться ще одна людина, сприйняла неохоче.
— Винайміть собі квартиру. Чому ми з батьком маємо тіснитися, якщо у тебе з’явився чоловік? Нехай він і розв’язує ваші проблеми, — різко відповіла вона доньці.
— Тобто ти нас виганяєш?
— Так, якщо ти так вважаєш. Не вистачало мені у квартирі ще якогось Рустама, — відповіла мати.
— Ну, значить, нас ти більше не побачиш. Ані мене, ані своїх онуків.
— Доню, може, не варто так різко ставити питання?
Жінка, знаючи свою доньку та її долю, припускала, що через місяць, другий її кохання скінчиться, і та повернеться назад до батьків. Оксана була невблаганною. Ось уже 2 місяці, як вона з дітьми пішла з дому. Де вони жили з Рустамом, матері було невідомо. Телефон доньки мовчав, і мати ніяк не могла заспокоїтися.
А тепер їй на думку спав просто геніальний задум. Потрібно в тій однокімнатній квартирі, яка дісталася Катрусі, поселити Оксану з її родиною. Так буде справедливо. Ми ж одна родина. Навіщо Мишку й невістці ще одна квартира? У них є житло. А от Оксані воно дуже допоможе. Можливо Рустам поведе її до палацу урочистостей, — думала Галина Вікторівна.
Позвонивши до давньої подруги Оксани, жінка дізналася адресу орендованої квартири, де тепер жила донька. Не гаючи ні секунди, вона помчала туди.
— Навіщо ти приїхала, мамо? Ось через твою милість нам довелося знімати цю кімнатку. Знаєш, як нам нелегко жити. Я не працюю. Рустам забезпечує мене й моїх трьох дітей. Та ще й житло знімаємо. Але тобі ж байдуже на мене й мої почуття, — виговорила Оксана матері.
— Не байдуже, доненько, зовсім не байдуже. Я тобі зараз таку новину скажу — здивуєшся, — із задоволенням промовила мати.
І вона розповіла дочці про квартиру, у надії, що донька зможе там жити.
Декількома днями пізніше Галина Вікторівна подзвонила синові.
— Михайло, ну що там із Катриною квартирою? Усе оформили?
— Так, усе. За документами вона наша.
— А ви їздили туди, дивилися, в якому вона стані? — нетерпляче запитала мати.
— Так, дивилися. Квартира непогана, тепла, затишна, у хорошому будинку, але там потрібен ремонт. Ось плануємо поступово відремонтувати її, а потім будемо здавати. Донька виросте, а у неї своє житло буде, — ділився Михайло.
— Так, із ремонтом ми вам допоможемо. Вам просто пощастило.
— Та ну? А що таке?
— Так у Оксани Рустам якраз ремонтом квартир займається. У нього своя бригада — цукерку зробить із вашої квартири, — радісно промовила Галина Вікторівна. — Він під’їде до вас, ви йому ключі віддасте й усе. Можете навіть більше не перейматися.
Михайло разом із Рустамом поїхали на квартиру, де обговорили деталі ремонту. Через 2 місяці Катря почала ставати чоловікові запитання.
— Слухай, ну коли там усе закінчиться? Квартира мала, там роботи не так багато. Що вони тягнуть? З’ясуй, — попросила вона чоловіка.
— Добре, я поїду й усе дізнаюся.
Михайло дуже здивувався, коли не зміг відчинити двері своїм ключем. На дзвінок йому відчинила рідна сестра власною персоною. Вона була в домашньому одязі та з малою дитиною на руках.
— Оксано, що ти тут робиш? — здивувався він.
— Живу. Що я тут роблю? Дивне питання.
— У сенсі «живу»? Я чогось нічого не зрозумів. Чому ти живеш тут, у квартирі Катерини? І навіщо ви замок змінили? — ще більше здивувався Михайло.
— Ну, ми так вирішили на родинній нараді, що моя сім’я житиме тут. Навіщо вам дві квартири? — промовила сестра.
— Тобто родинна нарада пройшла без нас. Ви вирішили забрати нашу квартиру, навіть не сказавши нам про це. Так виходить?
— Ой, не починай. Усе вже сталося. Ми тут живемо з дітьми й моїм коханим чоловіком, який вам шикарний ремонт зробив, між іншим.
— За наші гроші, зауваж, — вставив Михайло.
— Ну й що? За документами квартира ваша. От ви й платили за ремонт. Хто ж ще має? Не я ж. От і все.
— Даю тобі добу, виїхати, — твердо заявив чоловік.
— Ага, зараз. Біжу й падаю. Навіть і не подумаю. Ти ще будеш мені вказувати?
Михайло був уже на межі.
— А ти ж не зможеш мене з трьома малолітніми дітьми з квартири виставити, — заявила сестра.
Михайло пішов, грюкнувши дверима, і подзвонив матері.
— Я не зрозумів, що за справи? Чому у нашій квартирі живе Оксана зі своїм сімейством?
— Сину, ну заспокойся, прошу тебе. Вони тимчасово там поживуть.
— Тимчасово? Поки у них фінансові труднощі. Вам що, шкода, чи що? Ти ж їй рідний брат, а в Оксани троє дітей, — єлейним голосом промовила Галина Вікторівна.
— Катя моя б увійшла в її складне становище, якби ви й Оксана, зокрема, попросили нас про це. Але ви вчинили нагарно, мовчки вселилися у житло, що вам не належить.
— Ой, сину, ну що ти таке говориш? Що я чую? Поки моя дружина не звернулася до поліції, раджу звільнити приміщення. Так і передай своїй доньці.
— Сину, припини, прошу тебе. Не очікувала я від тебе такого.
Галина Вікторівна засмутилася. Її план було розкрито. А ж так добре все склалося. Донька з дітьми й Рустамом жила в окремій квартирі. Оксана пробачила матір і знову була з нею у добрих стосунках.
— Ні, не припиню. Передай Оксанці, нехай забереться з квартири або платить нам за оренду стільки, скільки ми скажемо. Інших варіантів не буде.
Оксана ще якийсь час сперечалася з братом, відмовляючись виселятися з улюбленої нею квартири. Але потім таки звільнила її. Михайло й Катерина негайно знайшли орендарів. Мати в образі на сина й невістку. Щоразу висловлює їм це. Сестра з братом не спілкується. Оксана знову живе з батьками. Рустам її нещодавно залишив, поїхавши додому, адже виявилося, що у нього була дружина й діти.
