У маленькому містечку на околиці Києва жила молода сім’я: Дмитро та Уляна. Вони одружилися три роки тому, після того, як познайомилися на університетській вечірці.
Дмитро був високим, струнким хлопцем з чарівною усмішкою, який завжди вмів знайти вихід з будь-якої ситуації.
Уляна – тендітна брюнетка з великими карими очима, яка працювала вчителькою в місцевій школі. Вони мріяли про власний будинок, дитину і стабільне життя. Але реальність була жорсткішою.
Дмитро працював фрілансером – то тут, то там робив сайти для знайомих, але грошей завжди бракувало. “Я знайду нормальну роботу, Улянко, обіцяю,” – казав він їй щоранку, цілуючи в щоку перед тим, як сісти за комп’ютер.
Але дні минали, а стабільності не було. Уляна не скаржилася – вона любила свого чоловіка і вірила в нього.
“Головне, що ми разом,” – відповідала вона, посміхаючись.
Одного вечора, коли Уляна повернулася з роботи втомлена, Дмитро зустрів її з букетом квітів і пачкою грошей у кишені.
“Дивись, кохана! Я сьогодні закрив великий проект. Ось, 5000 гривень! Можемо піти в ресторан або купити той новий блендер, про який ти мріяла,” – вигукнув він, обіймаючи її.
Уляна розпливлася в усмішці. “Дмитрику, ти мій герой! Я так пишаюся тобою. Нарешті твоя робота дає плоди. А то я вже думала, що нам доведеться економити на всьому.”
Вони пішли в кафе, замовили стейки і вино, і весь вечір розмовляли про майбутнє.
“Уявляєш, якщо ти будеш так заробляти щомісяця, ми зможемо поїхати у відпустку до моря,” – мріяла Уляна.
Але правда була іншою. Того дня Дмитро не працював над жодним проектом. Він поїхав до своєї матері, Галини, яка жила в сусідньому селі.
Галина була вдовою, пенсіонеркою, яка все життя працювала на фабриці і тепер жила на скромну пенсію. “Мамо, привіт. Як справи? Слухай, у мене тут проблема на роботі – клієнт затримав оплату, а нам з Уляною треба заплатити за квартиру. Позич 5000, га? Я віддам за тиждень,” – сказав Дмитро, сидячи за кухонним столом і п’ючи чай.
Галина зітхнула. Вона любила сина понад усе і завжди допомагала. “Добре, синку. Ось, візьми. Тільки не затягуй з поверненням, бо мені теж треба за газ заплатити.”
Вона дістала гроші з шафи, де ховала свої заощадження. Дмитро поцілував її в щоку і поїхав, обіцяючи: “Дякую, мамо! Ти найкраща. Віддам, як тільки отримаю.”
Минув тиждень, але гроші не повернулися. Дмитро знову прийшов до матері. “Мамо, вибач, клієнт знову обманув. Тепер треба 3000 на продукти. Позич, будь ласка?”
Галина похитала головою, але дала. “Дмитре, ти ж обіцяв. Не звикай до цього.” – “Обіцяю, мамо, це востаннє,” – відповів він.
Так почався цикл. Кожні кілька днів Дмитро вигадував нову причину: “Треба на ремонт машини,” “Уляна хоче нову сукню,” “Зарплата затрималася.” Галина давала, бо не могла відмовити сину.
“Синку, ти ж дорослий. Чому не знайдеш стабільну роботу?” – запитувала вона іноді. “Шукаю, мамо, шукаю. Скоро все налагодиться,” – відповідав Дмитро, уникаючи її погляду.
Вдома Уляна була щаслива. “Дмитрику, ти такий працьовитий! Вчора ти приніс 2000, сьогодні ще 3000. Як ти це робиш?
Розкажи про свій проект,” – питала вона за вечерею. Дмитро усміхався: “Та нічого особливого, кохана. Просто клієнт з-за кордону, платив добре. Головне, що гроші в сім’ї.”
Уляна не підозрювала нічого. Вона думала, що чоловік нарешті знайшов золоту жилу в фрілансі. “Я так рада, що ти заробляєш. Можемо навіть подумати про дитину,” – казала вона, притуляючись до нього.
Місяці минали. Дмитро брав у матері все більше: 1000, 2000, іноді 5000. Загальна сума наближалася до 50 000 гривень. Галина мовчала, але турбувалася.
“Дмитре, ти вже винен мені стільки. Коли віддаси?” – запитувала вона щоразу. “Скоро, мамо. От побачиш, я отримаю великий контракт,” – відповідав він.
Одного разу Галина не витримала. Вона подзвонила подрузі, Ользі – матері Уляни. Вони були знайомі давно, з часів, коли діти тільки одружувалися.
“Ольго, привіт. Слухай, у мене проблема. Треба позичити гроші. Пенсія маленька, а син… ну, ти розумієш,” – сказала Галина тремтячим голосом.
Ольга, енергійна жінка з села, яка працювала на ринку, здивувалася. “Галино, звісно, позичу. Скільки треба? 10 000 вистачить?” – “Так, дякую. Віддам, як тільки зможу.”
Ольга дала гроші, думаючи, що це разова допомога. Але через місяць Галина знову подзвонила: “Ольго, вибач, ще 5000. Дмитро обіцяв повернути, але…” Ольга дала, але почала турбуватися.
“Галино, а чому Дмитро не допомагає? Він же працює.”
Галина зітхнула: “Він… позичає в мене, але не віддає. Я не хочу сваритися.” Ольга похитала головою: “Ти надто добра. Треба поговорити з Уляною.”
Тим часом вдома у Дмитра та Уляни все йшло добре. “Кохана, дивись, я купив тобі нову сумку,” – хвалився Дмитро.
Уляна раділа: “Ти найкращий чоловік! Як ти заробляєш стільки? Розкажи деталі.” – “Та фріланс, клієнти. Не турбуйся,” – ухилявся він.
Але правда наближалася. Одного вечора, коли Уляна готувала вечерю, подзвонила її мати, Ольга.
“Улянко, привіт, доню. Як справи? Як Дмитро?” – запитала вона. “Добре, мамо. Дмитро добре заробляє, ми щасливі,” – відповіла Уляна.
Ольга помовчала. “Слухай, доню… Поговори зі своєю свекрухою, Галиною. Вона в мене позичила гроші кілька місяців тому – спочатку 10 000, потім ще 5000. Натякни, щоб повернула хоча б частину. Мені теж треба.” Уляна здивувалася: “Мамо, чому Галина в тебе позичає? Вона ж має пенсію.” – “Не знаю, доню. Каже, що син… ну, ти зрозумієш.”
Уляна поклала трубку і сіла за стіл, думаючи. “Чому свекруха позичає в моєї мами? Дмитро ж приносить гроші… Стоп. Невже…”
Вона згадала всі рази, коли Дмитро приходив з грошима, але ніколи не показував чеки чи деталі роботи. “Треба поговорити з ним.”
Коли Дмитро повернувся, Уляна зустріла його серйозно. “Дмитре, сідай. Мама подзвонила. Каже, що твоя мама позичила в неї гроші і не повертає. Чому?” Дмитро зблід. “Ем… не знаю. Може, пенсія мала.”
Уляна не відступала: “Дмитре, звідки ти береш гроші, які приносиш додому? Ти ніколи не показуєш докази роботи. Невже… ти береш у своєї мами?”
Дмитро опустив очі. “Улянко, вибач. Так, позичаю. Але я планував віддати…”
Вона підскочила: “Позичаєш? І не віддаєш? А я думала, ти заробляєш! Як ти міг? А тепер твоя мама позичає в моєї, щоб покрити твої борги? Це в голові не вкладається”
Дмитро заплакав: “Я не хотів. Просто… не міг знайти роботу. Хотів, щоб ти була щаслива.”
Уляна ходила по кімнаті: “Щаслива? На брехні? Ти мусиш виправити це! Піди на нормальну роботу і поверни гроші – не тільки своїй мамі, а й моїй!”
Наступного дня Дмитро пішов шукати роботу. “Добрий день, я на вакансію програміста,” – сказав він на співбесіді. “Розкажіть про досвід,” – запитав менеджер. Дмитро розповів, і його взяли. “Зарплата 20 000 на місяць. Почніть з понеділка.”
Вдома він розповів Уляні: “Я знайшов роботу! Тепер віддам усе.” Вона обійняла його: “Я пишаюся. Але більше ніякої брехні.”
Дмитро працював старанно. Першу зарплату віддав матері: “Мамо, ось 10 000. Вибач за все.” Галина заплакала: “Синку, дякую. Головне, що ти виправився.”
Потім пішов до тещі: “Ольго Петрівно, ось ваші 15 000. Вибачте за клопіт.” Ольга посміхнулася: “Добре, зятю. Тепер живи чесно.”
Минув рік. Сім’я розквітла. Уляна завагітніла, вони купили машину. “Дмитре, ти змінився,” – казала вона. “Завдяки тобі, кохана,” – відповідав він.
Але історія не закінчилася просто. Одного разу Галина та Ольга зустрілися. “Ольго, дякую, що допомогла. Без тебе ми б не впоралися,” – сказала Галина. “Галино, сім’я – це важливо. Головне, що діти щасливі,” – відповіла Ольга.
Дмитро став прикладом для друзів. “Хлопці, не брешіть сім’ї. Краще працюйте чесно,” – радив він. Уляна пишалася: “Мій чоловік – найкращий.”
Минали тижні після одруження. Дмитро сидів за комп’ютером, намагаючись знайти клієнтів. “Чорт, чому ніхто не відповідає?” – бурмотів він. Уляна заходила: “Дмитрику, вечеря готова. Не сумуй, все буде.” – “Дякую, кохана. Я люблю тебе.”
Дмитро згадував дитинство: “Мамо, пам’ятаєш, як ти мені купувала іграшки?” – “Так, синку. Ти був хорошим.”
Уляна з подругою: “Мій Дмитро заробляє стільки!” – “Щаслива ти.”
Уляна: “У нас буде дитина!” – “Який щасливий день!”
Зустріч матерів: “Галино, все добре?” – “Так, завдяки тобі.”
Дмитро з сином : “Синку, завжди будь чесним.”
Дмитро мав друга, Сергія. “Сергію, позич 1000.” – “Ні, працюй.” – “Добре, піду.”
Сергій до Дмитра пізніше: “Молодець, що виправився.”
Уляна до мами: “Мамо, Дмитро змінився.” – “Рада за вас.”
Галина до сина: “Ти тепер справжній чоловік.”
Вони поїхали на море. “Кохана, це наше нове життя.” – “Так, Дмитрику.”
Віра Лісова
