У маленькому містечку на околиці Києва жила пара, Сергій та Уляна. Вони були одружені вже п’ять років, і їхнє життя текло, як тиха річка – передбачуване, але з бурями.
Сергій працював інженером на заводі, де щодня ремонтував машини, а Уляна була вчителькою в місцевій школі, викладаючи українську мову та літературу.
Вона любила свою роботу, але вечорами, повертаючись додому, часто відчувала втому від нескінченних зошитів і дитячих примх. Сергій, навпаки, був чоловіком традиційних поглядів: вважав, що дім – це справа жінки, а він забезпечує родину.
Але Уляна не була з тих, хто мовчки терпітиме несправедливість. Вона мала гострий язик і почуття гумору, яке могло як розсмішити, так і поставити на місце.
Був суботній вечір, сонце вже сідало за горизонт, фарбуючи небо в помаранчеві тони. Сергій повернувся з гаража, де цілий день копирсався в старому “Жигулі”, намагаючись полагодити двигун.
Він був голодний, як вовк, і мріяв про смачну вечерю – може, борщ чи вареники, які Уляна так майстерно готувала. Входячи в квартиру, він скинув чоботи і голосно гукнув:
– Уляно, вечеря де?
Уляна сиділа на дивані в вітальні, загорнута в теплий плед, з чашкою чаю в руках. Вона щойно повернулася з прогулянки з подругою і вирішила, що сьогодні – її день. Вихідний.
Справжній, без готування, прибирання чи інших домашніх турбот.
– Сьогодні ж вихідний, – спокійно відповіла вона, не відриваючи очей від екрану телевізора, де якраз починався якийсь романтичний фільм.
Сергій зупинився посеред коридору, здивовано піднявши брови. Він не розумів, про що вона говорить. Вихідний? У суботу?
Для нього вихідний означав відпочинок після роботи, але вечеря – це святе.
– У кого це вихідний? – здивовано спитав Сергій, підходячи ближче.
– У мене, – відповіла жінка, все так само спокійно, ніби говорила про погоду.
Сергій засміявся, думаючи, що це жарт. Але Уляна не сміялася. Вона повернулася до нього обличчям, її очі блищали від рішучості.
– Уляно, ти що? Жінка без плану як річка без течії, – сказав він, намагаючись звучати авторитетно, як завжди, коли хотів нав’язати свою думку.
Уляна посміхнулася кутиком губ. Вона чула подібні фрази від нього не раз. “Жінка повинна”, “в домі порядок”, “я ж працюю”.
Але сьогодні щось в ній клацнуло. Досить.
– Ну тоді, як хочеш то греби сам, – сказала Уляна і, не чекаючи відповіді, встала, поправила плед і пішла в спальню, де увімкнула свій улюблений фільм на ноутбуці. Двері зачинилися з тихим клацанням.
Сергій стояв посеред кухні, роззявивши рота. Він не міг повірити своїм вухам. “Греби сам”? Що це значить? Він подивився на порожній стіл, на холодильник, повний продуктів, але без готової їжі.
Зазвичай Уляна все готувала заздалегідь, а тепер… Він почухав потилицю і вирішив, що це тимчасовий каприз. “Пройде”, – подумав він і пішов за нею.
– Уляно, ти серйозно? – гукнув він через двері спальні. – Я ж цілий день у гаражі, втомився. Давай, приготуй щось швидке.
Зсередини долинув звук сміху – Уляна реготала над якоюсь сценою в фільмі.
– Серйозно, як ніколи, – відповіла вона. – Сьогодні мій вихідний. Ти ж завжди кажеш, що вихідний – це коли не працюєш. От я і не працюю. Готуй сам, або замов піцу. Я не проти.
Сергій зітхнув і пішов на кухню. Він відкрив холодильник: яйця, сир, ковбаса, овочі. “Що з цим робити?” – подумав він. Він умів смажити яєчню, але на більше не вистачало фантазії.
“Добре, – вирішив він, – зроблю бутерброди. І покажу їй, що можу сам.”
Поки Сергій шарудів на кухні, Уляна зручно влаштувалася на ліжку. Фільм був про незалежну жінку, яка кидає нудну роботу і вирушає в подорож.
“Як би я хотіла так само”, – подумала Уляна. Її життя з Сергієм було стабільним, але останнім часом вона відчувала, що втрачає себе в рутині. Діти в школі, уроки, дім, чоловік. Коли востаннє вона робила щось для себе?
Через півгодини Сергій постукав у двері.
– Уляно, виходь. Я наготував.
Вона здивувалася. “Він дійсно приготував?” Вимкнула фільм і вийшла. На столі стояли тарілки з… яєчнею і бутербродами.
Сергій сидів з гордовитим виглядом.
– Бачиш? Я можу, – сказав він. – Але це не те, що ти готуєш. Давай, наступного разу ти.
Уляна сіла навпроти і взяла виделку.
– Дякую, – сказала вона щиро. – Але знаєш, Сергію, це не про вечерю. Це про те, що я теж втомлююся. Ти працюєш на заводі, а я – в школі, плюс дім. Чому вихідний тільки в тебе?
Сергій задумався. Він не звик до таких розмов. Зазвичай Уляна мовчала, або вони сварилися коротко.
– Ну, бо… традиційно так, – пробурмотів він. – Мама завжди готувала.
– А твоя мама працювала? – спитала Уляна.
– Ні, вона була домогосподаркою.
– От бачиш. А я працюю. І хочу, щоб ми ділили все порівну.
Вони їли мовчки, але напруга повисла в повітрі. Після вечері Уляна повернулася до фільму, а Сергій пішов дивитися футбол у вітальні. “Може, завтра все налагодиться”, – подумав він.
Але наступного дня, в неділю, Уляна прокинулася рано і оголосила:
– Сьогодні теж мій вихідний. Я йду до подруги Оксани. Ти сам поїж.
Сергій здивувався ще більше.
– Уляно, це вже перебор! Що з тобою?
– Нічого. Просто хочу пожити для себе. Ти ж не проти?
Вона поцілувала його в щоку і вийшла. Сергій залишився один. Він подзвонив другові Петру.
– Петре, привіт. Уляна збунтувалася. Каже, в неї вихідний, і не готує.
Петро засміявся в трубку.
– Ха, мій теж так робив. Ні, почекай, моя дружина. Вона якось сказала: “Я не твоя прислуга”. Довелося вчитися готувати.
Спробуй, Сергію. Може, це на краще.
– Та ну, – відмахнувся Сергій. – Вона перебільшує.
Але весь день він нудьгував. Без Уляни дім здавався порожнім. Він спробував приготувати обід – картоплю з м’ясом. Вийшло не дуже, але їстівно. “Може, вона права”, – подумав він.
Увечері Уляна повернулася щаслива, з букетом квітів від подруги.
– Як день? – спитала вона.
– Нормально. Готував сам, – відповів Сергій. – Слухай, може, поговоримо?
Вони сіли на кухні за чаєм.
– Уляно, я розумію, ти втомлюєшся. Але як тепер? Я не вмію готувати.
– Навчишся, – усміхнулася вона. – Або будемо разом. Знаєш, в школі я вчу дітей про рівність. Чому вдома не так?
Сергій кивнув.
– Добре, спробуємо. Але обіцяй, що не кинеш мене голодним.
– Обіцяю, якщо ти допомагатимеш.
Так почався їхній новий етап. Наступного тижня Сергій взяв на себе миття посуду. Уляна навчила його смажити котлети.
– Дивись, додавай цибулю дрібно, – казала вона. – І не пережарюй.
– Гаразд, шеф, – жартував він.
Але не все було гладко. Одного вечора Сергій забув про вечерю, бо дивився матч.
– Уляно, а вечеря? – спитав він звично.
– Сьогодні твій день готувати, пам’ятаєш? – нагадала вона.
Він зітхнув і пішов на кухню.
– Добре, роблю піцу. З морозилки.
Уляна сміялася.
– Прогрес!
Їхні друзі помітили зміни. На вечірці в Петра Сергій хвалився:
– Я тепер кухар! Уляна навчила.
Оксана, подруга Уляни, шепнула їй:
– Молодець, що поставила на місце. Мій ще не навчився.
– Він старається, – відповіла Уляна.
Але одного разу стався справжній конфлікт. Був день народження Сергія. Він чекав сюрпризу, але Уляна сказала:
– Вітаю, коханий. Але готувати будемо разом.
– Як разом? Це ж мій день! – обурився він.
– А мій день народження? Ти готував? – парирувала вона.
Сергій замовк. Він згадав, як Уляна завжди все робила сама.
– Пробач, – сказав він. – Давай разом.
Вони приготували торт, сміючись над невдалими спробами.
– Дивись, крем тече! – реготав Сергій.
– Бо ти перемішав погано! – відповідала Уляна.
З того часу їхнє життя стало цікавішим. Вони почали ходити на курси готування разом.
– Уляно, дивись, це рецепт лазаньї, – показував Сергій.
– Клас! Спробуємо в суботу.
Але Уляна не зупинилася на домашніх змінах. Вона вирішила, що хоче більше. Записалася на курси йоги.
– Сергію, я ввечері на йогу. Вечеря на тобі.
– Добре, – погодився він, вже звикнувши.
Одного разу Уляна повернулася з йоги натхненна.
– Знаєш, я думаю про подорож. Сама або з тобою.
– Куди? – здивувався Сергій.
– До Львова. Подивитися старовинні вулиці.
Сергій подумав.
– Давай разом. Я візьму відпустку.
Вони поїхали. У Львові гуляли, їли в кафе.
– Уляно, дякую, що ти мене змінила, – сказав Сергій за кавою.
– А ти мене – зробив сильнішою, – відповіла вона.
Але життя – не казка. Була криза. Сергій втратив роботу.
– Уляно, завод закривають. Що робити? – сказав він сумно.
– Разом переживемо. Я працюю, ти шукай нову.
Він готував вдома, поки шукав.
– Тепер мій вихідний? – жартував він.
– Ні, наш спільний, – сміялася вона.
Він знайшов нову роботу – в IT, де навчився програмувати.
– Уляно, дивись, я зробив апку для рецептів!
– Круто! – раділа вона.
Їхня історія надихнула друзів. Оксана сказала чоловікові:
– Дивись на Сергія. Він готує.
А Петро відповів:
– Може, і я спробую.
Уляна написала есе для школи: “Жінка з планом – як річка з течією”.
– Читай, – сказала Сергію.
Він прочитав і обійняв її.
– Ти моя річка.
Вони жили щасливо, ділячи все порівну. І той діалог став початком великої зміни.
Валентина Довга
