В мене гарний чоловік, піклується про мене, приділяє увагу. Але варто мені побачити сусіда, як в мені щось перевертається і я втрачаю голову від його погляду та посмішки

Я знаю цього чоловіка дуже давно. З дитинства. Ми ніколи не товаришували, і, навіть, не спілкувалися, хоча різниця у віці у нас не значна, а наші близькі дружили протягом багатьох років. Ми просто віталися, і не звертали уваги одне на одного.

Минуло чимало часу. Я вийшла заміж і переїхала до іншого міста. Він також від’їжджав на декілька років, потім повернувся, був не одруженим, і наскільки я знаю, самотнім.

Якось я приїхала у рідне місто у справах. І так сталося, що саме цей сусід підвіз мене на своїй машині. По дорозі ми з ним розмовляли на різні теми. Це було саме звичайне спілкування, яке повинно було б забутися на наступний день, але ні. Щось в мені перевернулося з ніг на голову після цієї, здавалося б, звичайної розмови. Я постійно думала про нього, вночі не могла спати, перебуваючи в якомусь дивному стані. Не можу сказати, що все в моєму сімейному житті дуже погано, чоловік піклується про мене, приділяє увагу, але щось не так.

З того часу минуло ще півтора року. Я не бачила свого сусіда, і начебто всі почуття розвіялися. Але варто мені було приїхати у рідне місто у відпустку, як я знову втратила голову від його погляду і усмішки. Не буду розповідати все в деталях, це ні до чого, скажу тільки, що тоді ми бачили одне одного ще кілька разів, і все.

Я ледь не втрачаю свідомість, коли бачу його, а він зовсім не проявляє ніяких почуттів до мене. Звідки всі ці почуття в мене? І як так далі жити, для мене поки що це загадка.

Фото Андрій Петров