Ой, що за день сьогодні видався! Просто не могла змовчати, тому й вирішила поділитися. От уявіть: сиджу я вдома, готую борщ, і тут чоловік заходить. На перший погляд, нічого особливого, але бачу, що щось його таки гризе. Запитую:
— Що сталося?
А він мені відповідає, трохи обурено:
— Та нічого особливого, просто новенька на роботі не дає мені спокою.
Ну і починає свою історію розповідати.
Виявляється, до них у компанію нова HR-менеджерка прийшла, Вероніка її звуть. Ще тиждень не минув, як вона почала всім дзвонити й розпитувати, що та як у компанії. Ну, то таке, звісно, але ж навіщо постійно турбувати мого Володю? Вже не перший день дзвонить, питає, розпитує про всілякі дрібниці, які навіть до його посадових обов’язків не мають ніякого відношення.
— Вона тобі що, особистий секретар? – питаю його, посміхаючись, хоча всередині вже починаю закипати. Але ж чоловік, як завжди, нічого не підозрює!
Ви б бачили, як вона на нього дивиться, коли ми разом заходили до нього на роботу забирати документи, – думаю про себе, але вирішую поки не коментувати.
— Та я спочатку думав, що то новий хлопець прийшов, бо всі у нашому відділі хлопці, – продовжує Володя. – А потім виявилося, що то нова дівчина. Ну, нічого особливого, просто дзвонить кожен день, розпитує всяке. Я спочатку навіть не зрозумів, чого вона так часто мене турбує.
Тут я вже не витримала.
— Ой, Володю, та ж вона тобі явно не просто так дзвонить! Ти б хоч раз поглянув у дзеркало? Окуляри зняв, ось тобі красень, ще й програміст! Такі зараз на вагу золота. Ти думаєш, вона просто так розпитує, як у вас у компанії справи?
Чоловік тільки знизав плечима, продовжуючи читати щось на своєму ноутбуці.
— Та я ж не проти, але хіба ж не зрозуміло? Є чати, де можна всі питання вирішувати. А якщо щось конкретне, нехай дзвонить менеджеру, а не тобі!
І тут, поки ми говорили, телефон знову задзвонив. Чоловік подивився на екран і я вже здогадалася, хто це.
— Ну візьми вже слухавку і скажи їй! – нервово промовила я.
Він, правда, взяв слухавку.
— Алло, Вероніко. Так, усе зрозуміло. Але, знаєш, я думаю, що такі питання краще вирішувати через нашого менеджера. Так, звичайно. Добре, гарного вечора! – і з цими словами поклав слухавку.
Я стою, дивлюся на нього й думаю: ну слава Богу, нарешті зрозумів. Але, знаєте, залишилася якась незрозуміла тривога. От така собі менеджерка і вже дзвонить кожного дня, а чоловік навіть не помічає, що вона з ним фліртує! Я ж йому не кажу прямо, але так хочеться часом.
Хоча, що я нервуюсь? Такий як Володя навіть не помітить, якщо я завтра прийду з рожевим волоссям, а вже не кажучи про якісь тонкі натяки. Він же типовий програміст, живе у своєму світі кодів та змінних. Мені здається, він би не помітив навіть, якби я від іншого чоловіка дитину чекала!
Ось так і живемо: чоловік працює, програмує, а я тут ревную до кожної менеджерки, яка вирішила займати його час. Але ж, інколи просто хочеться більше уваги. Тільки я не кажу йому про це, бо він все одно не зрозуміє.
Днями у гості заїжджала подруга Оля, з нею на кухні посиділи, поговорили. І тут я їй розповідаю цю історію. Вона сміється:
— Та ж ти, напевно, просто уявляєш собі гірше, ніж є насправді! Ти ж бачила цих співробітниць? Вони просто комунікують з усіма, така у них робота. А ти вже тут драми на пів фільму придумала.
Я теж сміялася разом з нею, але всередині залишалася якась дивна напруга. Ми, жінки, якось завжди відчуваємо такі речі на підсвідомому рівні. Ніби нічого поганого не сталося, але щось підказує, будь насторожі.
І от одного дня, коли Володя знову затримався на роботі, мої сумніви тільки посилилися. Довго сиділа, дивилася у вікно, очікуючи. Але у голові тільки одне питання: “А що, як я таки маю рацію?”
