В дитинстві довіра як резинова гумка, щоб тобі не казали, ти щиро віриш.
У зубну фею, Миколая, Єдинорогів.
Прекрасно- казковий час, та чим старше ти стаєш, тим більше розумієш, що все просто вигадки.
І ти розчаровуєшся, довіри стає менше.
Можливо – це той самий початок кінця.
В підлітковому віці не має довіри до батьків, здається, що вони проти всіх бажань та мрій.
Вони багато навчають і контролюють.
Тоді в житті з’являється компанія, здається лише вони розуміють та розділяють з тобою не тільки хороше.
16 років, наступає бажання самому прокладати свою долю, і байдуже хто що каже.
Друзі підтримують- отримують довіру. Батьки проти- стають ворогами.
Все різко змінюється, коли ті ж самі друзі покидають через певні обставини, або просто так, бо не хочуть більше спілкуватися, тоді найрідніші дають підтримку.
Перше кохання дає крила, ніжне почуття заповнює серце і ти віддаєш всього себе.
Довіряєш цій людині, бо здається нікого ріднішого немає.
Та твою щирість топчуть, змішуюючи з болотом.
Все навколо стає брудне, і ти сам таким стаєш.
Покластись на когось в дорослому житті є великим кроком.
До будь-якої людини, не прийдеш для того, щоб поділитись своїм сокровенним.
Все більше закриваєшся від знайомих, а частіше дзвониш до мами, яка щиро радіє чи сумує з тобою.
Зі всіх персонажів залишається тільки родина.
Резинова гумка майже розірвана, але щоразу ти намагаєшся знову.
Бо так складене життя, будувати після руйнування.
Автор: Настя
