— Швидко продавай свою квартиру, доньці з зятем гроші потрібні, — приголомшила свекруха.
— Ганно Петрівно, ви знову за своє? — обурилася Ольга. — Скільки можна про те саме говорити! І чого це вам усім моя квартира спокою не дає? Собі стоїть, нікому не заважає, а скоро й прибуток почне нам з чоловіком приносити.
Ольга завжди непогано ставилася до свекрухи, прощала їй неприємні моменти в спілкуванні, чудово розуміючи, що чоловік все одно любитиме матір. Тому ніколи з нею не сварилася.
Але останнім часом свекруха виводила її з себе. Два питання просто не сходили з уст Ганни Петрівни. Спадок Ольги у вигляді квартири й образ улюбленої доньки Лесі — були присутні в усіх її розмовах.
Останніми днями свекруха літала на крилах щастя. Нарешті молодша донька вийшла заміж і навіть чекала на дитину. Жодному з інших своїх онуків свекруха так не раділа. Ользі це було неприємно, але цілком зрозуміло. Її діти — це онуки від чужої жінки, а там донька! От тільки невістці всі ці вигуки захоплення й розчулення слухати у своєму домі вже добряче набридло.
— Ой, ви знаєте, Леся така щаслива! У жіночій консультації сказали, що дівчинка буде, — щебетала свекруха, прийшовши вчергове до невістки й сина. — Нарешті й я дочекаюся онучки, а то у вас хлопчики, а мені так дівчинку хотілося.
Ольга ледве стримувалася, але поки мовчала. Матвій теж слухав матір без особливої цікавості. Але та не вгавалася.
— Ой, а зять мій, Паша, так любить Лесю, це просто дивовижно! Прям порошинки з неї здуває. «Лесенько, що тобі купити, мила?», «Дорогенька, давай я тобі ноги помасажую», «Не поспішай, кохана, я допоможу тобі одягтися», — тільки й чую від нього. Диво, а не зять!
І подібні розмови могли тривати весь вечір, який свекруха проводила в гостях в Ольги й Матвія.
А сьогодні Ганна Петрівна заявилася зранку. Звичним голосом вона розбудила дітей, ввалившись у квартиру.
— О, а де син? Спеціально раніше вибралася до вас, а його вже нема.
— На роботі, де ж іще!? Так-то сьогодні робочий день. Це я вам нагадую як людині, що не працює. Раптом ви вже не орієнтуєтеся в днях тижня, — з невдоволеним обличчям відповіла їй невістка.
У цей момент у неї було лише одне бажання — випровадити непрохану гостю геть.
— Я все чудово пам’ятаю. Чому так рано пішов, я запитую?
— Звідки я знаю. Мабуть, треба було.
— Шкода, шкода… Мені з вами двома треба поговорити, — невдоволено відповіла свекруха.
У цей момент Ольга сиділа вдома в декреті з другою дитиною. На роботу ж планувала вийти лише за рік. Грошей у сім’ї, звісно, не вистачало. Але нещодавно сталася приємна подія. І саме вона віщувала невдовзі поліпшення фінансового становища їхньої родини.
Ольга отримала в спадок від бабусі однокімнатну квартиру. Звісно, квартира була стара й потребувала ремонту. Але подружжя розсудило так — якщо привести її до нормального стану без особливих надмірностей, то цілком можна здавати. З’являться кошти, швидше виплатять іпотеку за трикімнатну квартиру, в якій вони зараз проживали вчотирьох.
Ремонт вирішили зробити скромний. Займалися ним у вихідні й вільний від роботи час.
— Добре, поговорю з тобою. Ти вже вирішила питання з бабусиною квартирою? — перейшла Ганна Петрівна до нагального.
— В якому плані — вирішила? — Ольга чомусь подумала, що свекруха говорить про ремонт.
— Не придурюйся. Я вже говорила з Матвієм, ви що, не обговорювали з ним це питання? — продовжувала напирати свекруха.
Ольга пішла на кухню, щоб приготувати сніданок дітям. Свекруха попрямувала за нею.
— Не розумію, про що ви. Нічого мені чоловік не говорив, — не дивлячись на Ганну Петрівну, промовила невістка, гримлячи посудом якомога голосніше.
— Покупців знайшла, питаю? — роздратовано запитала свекруха.
— Ні, а навіщо? — різко повернулася Ольга від плити.
Щоразу вона дивувалася своєму терпінню. Свекруха була впертою й не хотіла чути очевидного. Адже вже не раз Оля заявляла всім, що продавати спадок не збирається.
— Продавати її треба і негайно! — рішуче видала свекруха.
Видно було, що жінка нервує. Неслухняна невістка виводила її з себе. І руйнувала план, який Ганна Петрівна вибудувала у своїй голові, щойно дізналася про цю квартиру. Такий чудовий план!
— Ні, ви не праві. Квартира — це нерухомість, капітал. А в нас теж діти підростають, квартира знадобиться для когось із них.
— Ти що, не розумієш — які це витрати? Там один ремонт шалених грошей вартує. Найпростіший! Квартира стара, міняти треба все. А платежі за комуналку? Ти уявляєш собі, які це гроші? А у вас з Матвієм іпотека. І як ви викручуватиметеся? Я ж пропоную вигідний варіант.
— Ганно Петрівно, це тільки наші з чоловіком проблеми. Ми їх самі розв’язуємо. Не вистачатиме на ремонт, попросимо в моїх батьків. Я вже давно сказала — квартиру бабусі продавати не буду. Що ще незрозуміло?
— Ти мене просто не чуєш. Уперлася й усе! А час вже прислухатися до того, що досвідчені люди кажуть. Квартира твоя стара, це правда. Але вона знаходиться в історичному центрі міста. І тому її дуже навіть вигідно можна продати. Якщо постаратися, звісно. Пошукати гідних покупців, найняти хорошого рієлтора. А до того часу, коли діти виростуть, ви ще дві квартири встигнете купити.
— А чому саме вас так турбує моя квартира? — з викликом запитала Ольга, яка вирішила з’ясувати причину підозрілої активності свекрухи. — Може, ви навіть порадите, куди нам гроші з продажу вкласти?
— Звісно! Я вже все придумала! — зраділа мати чоловіка. — Ці гроші ти віддаси Лесі й моєму зятю. Тобі відомо, що невдовзі вони стануть батьками. Донька моя не працює тимчасово, ніяк не знайде роботу до душі. Та й не до того їй, скоро у пологовий. А Паша отримує поки що замало, щоб оформити іпотеку на своє житло.
— Зачекайте! — голосно перебила її Ольга. — Якщо я правильно вас зрозуміла, то ви пропонуєте мені свої гроші віддати вашій доньці, щоб забезпечити її власною квартирою? Все так?
Від обурення Ольга навіть підвищила тон, чого ніколи раніше собі не дозволяла. Особливо в спілкуванні зі свекрухою.
— Чого ти так зі мною розмовляєш? Я чудово чую. І все бачу. Проблеми родини твого чоловіка тебе взагалі не хвилюють. Байдуже тобі на нас усіх! — Ганна Петрівна теж перейшла на підвищені тони.
— Ні, чому ж! Мене хвилюють проблеми родини мого чоловіка Матвія. Дуже навіть хвилюють. Саме тому я кажу вам — ні. Продавати квартиру й віддавати гроші вашій неробі й такому ж нікчемному її чоловікові я не стану!
— Що? Як ти смієш? Яка Леся нероба? Тим більше зараз, коли вона в такому становищі!
— Вона сидить на вашій з чоловіком шиї. А тепер ще й на мою власність замахнулася. Ну й апетити в людей! І головне — жодного сорому.
Цієї миті, не впоравшись з емоціями, свекруха стала вкриватися червоними плямами.
— Ти що собі дозволяєш! А з виду така вихована. Ти глянь-но — голос у неї прорізався!
— Так, так, прорізався. І про квартиру мою забудьте! — продовжувала Ольга. — Тому що у вашого сина Матвія вже кілька років інша сім’я. Ось так! Своя власна сім’я, а не ваше родинне гніздо, на яке ви тут уперто мені натякаєте. І в першу чергу він повинен піклуватися про своїх дітей, а не про дорослу заміжню сестру та її чоловіка-ледаря. Саме так буде справедливо й правильно в усіх відношеннях!
Ольга відвернулася від свекрухи й пішла в кімнату до дітей. Дала зрозуміти, що говорити більше ні про що. Голосно грюкнули двері, Ганна Петрівна пішла. Але ввечері концерт продовжився.
— Матвію, ти маєш вплинути на дружину, — зателефонувала вона синові. — Твоя сестра невдовзі стане матір’ю, і їй хочеться виховувати свою дитину у власній квартирі, а не в орендованій халупі. Переконай дружину продати бабусину квартиру й віддати нам гроші. Скажи, що це на час. Прояви характер, ти ж чоловік!
— Не треба мені про сестру та її швидке материнство говорити. Я, наприклад, давно і вже двічі став батьком, а ти цього так і не помітила, мамо, — невесело відповів Матвій. — Нічого я дружині говорити не стану. Вона прийняла єдино правильне рішення, і я її підтримую. А проблеми моєї сестриці тепер нехай вирішує її чоловік. Вона заміжня! А ти все продовжуєш її опікати. Питання закрите.
— Ні, нехай продає! — не вгавала мати, впевнена у своєму впливі на сина. — Ти зараз добре подумаєш над моїми словами, а потім переконаєш Ольгу продати квартиру й допомогти грошима сестрі. Вони з Павлом куплять двокімнатну в іпотеку. І з вами поступово розрахуються. Я твоя мати, і знаю, як для всіх нас буде краще.
— Шкода, що ти мене не чуєш, мамо. До побачення!
Матвій відключився. Дзвінки від матері тривали ще довго, але син не відповідав.
А потім зателефонувала Леся й примхливим голосом сповістила брата, що вони тепер чужі.
— Нема в тебе більше ні матері, ні сестри!
— Немає і не треба! — різко відповів Матвій. — Краще ніяких, ніж такі, як ви. Так і дивіться в мій карман і любите тільки за гроші. Схаменетеся з часом — будемо спілкуватися. А ні, ну значить, так тому й бути. Бог вам суддя!
Невдовзі подружжя зробило ремонт у бабусиній квартирі. Їм допомогли батьки Ольги. А потім знайшлися й квартиранти.
— Слухай, любий, не хочеться, звісно, згадувати, але все ж. Дай відповідь мені на питання, а гроші твоя рідня збиралася повертати, якби я пішла їм назустріч і продала квартиру? — якось запитала в чоловіка Ольга. — Твоя мати адже так жодного разу про це й не обмовилася.
— Ні, звісно. З чого віддавати, сама подумай! Та й навіщо, ми ж родина! Які можуть бути борги між своїми? — усміхаючись, відповів Матвій.
— Ну, ну! От зараз вони нам з тобою й показали, яка то родина. Міцна й дружна.
