Валерка прокинувся раптово. Він сів на ліжку, озирнувся. Привиділося чи він дійсно провів найкращу ніч у своєму житті? Жодних слідів Ксенії не було, але, коли він схопив сусідню подушку, та зберігала тонкий аромат парфумів. Значить, все-таки було? Вагаючись у сумнівах, Валерка встав і зрозумів: ні, не привиділося. І що тепер, невже весілля не скасують?
Валерка був на розхват. Він ніколи не давав рекламу в соцмережі, але його ім’я та номер телефону передавалися, як то кажуть, «з вуст в уста», своєрідним сарафанним радіо. Бути ведучим на концерті? Без проблем! Провести ювілей чи весілля? Чудово! Та він навіть якось вів випускний у дитячому садку, підкоривши серця не лише дітей, а й їхніх матусь!
Починалося все просто. Одружився близький приятель, заздалегідь замовлений тамада не з’явився, як потім виявилося, просто пішов у запій. Часу шукати когось іншого не було, і Валерка взяв до рук мікрофон.
У школі він брав участь у самодіяльності, займався у театральній студії «Логос», в університеті був постійним учасником «Студентської весни» та КВК. Експромт тоді вдався на славу, і прямо там, у банкетному залі, двоє звернулися з проханням провести і їхні заходи.
Валерка після закінчення університету влаштувався в один із наукових інститутів міста, заробляв копійки. Перші заробітки на новому місці його надихнули, він брався за будь-які замовлення, отримуючи не лише суттєву матеріальну винагороду, а й моральне задоволення. Дуже скоро його заробітки на веденні заходів мало не вдесятеро перевершили зарплату, яку він отримував у статусі молодшого наукового співробітника.
Пропрацювавши рік, Валерка наважився: пішов з інституту, купив на зібрані гроші якісну апаратуру, відкрив ФОП і став офіційно працювати на ниві розваг. Водночас він брав уроки співу, добре що, голос і слух були. Незабаром став співаючим ведучим, тричі на тиждень підробляючи співаком в одному з ресторанів.
І ось Валерці вже 30, він красивий, досить заможний і відомий як непоганий співак і гарний ведучий, здатний витягнути будь-який захід. Одружений він не був, навіщо? Дівчата на нього вішалися, помани будь-яку – на все згодна. Але друзі одружувалися, народжувалися діти, і поступово Валерка теж почав думати про тихе сімейне щастя. Тільки от біда, немає на кому одружуватися! Легкодоступні дівчата його цікавили лише для конкретних цілей, хотілося, щоб один раз і на все життя.
— Потрібно знайомитися зі школяркою, виховувати її «під себе», а як 18 стукне — одружитися. Ідеальна дружина буде! — хтось з друзів порадив.
Він навіть став брати замовлення на ведення шкільних випускних, сподіваючись придивитися там собі подругу. Але сучасні дівиці його засмучували, були вони якимись не такими, як він собі уявляв. Але Валерка не впадав у відчай, придивлявся до молодих, як він сам казав «полював, вистежуючи рідкісного звіра». І ось тоді-то все й закрутилося.
Подзвонила жінка, заслалася на знайомих:
— Нам потрібен ведучий на весілля. У вас вільне 17 червня? Ми можемо зустрітися?
Зустрілися. І тут, за словами Валерки, він вперше в житті зрозумів вираз «земля йде з-під ніг». Жінка, яка представилася Ксенією, була осліпливою, Валерка таких і не бачив ніколи. Говорила чітко, толково, по суті. Хлопець несвідомо милувався нею: “От повезло ж комусь! Не лише гарна, а й розумна. Рідкісне поєднання!” При першому погляді йому здалося, що Ксенії років 25, може, трохи старше. Але коли вона сказала, що школу десь у нульових закінчила, чоловік прикинув, що напевно їй десь 40.
Обговорили всі нюанси, дійшли згоди й підписали договір, хоча Ксенія й заперечувала:
— Навіщо? Я вам вірю, у вас чудові рекомендації!
Валерка завжди працював за договором, умови якого не лише сам непохитно виконував, але й вимагав того ж від замовників. Ось і зараз він наполіг, щоб договір таки укласти:
— Я звітність в податкову здаю, мені проблем не потрібно.
А сам, за його зізнанням, думав, що йому просто потрібне матеріальне підтвердження, що це не сон, Ксенія дійсно існує.
У жінки дзенькнув телефон, повідомляючи, що прийшло повідомлення:
— О, а ось і наречений за мною приїхав. Вас підвезти?
Валерка відмовився, але вийшов провести клієнтку. Взагалі-то він завжди так робив, якщо молоді приходили окремо, аби попередньо оцінити обстановку: як наречений і наречена тримаються одне з одним, як спілкуються. Але тут його гнало аж ніяк не цікавість, а заздрість і ревнощі. Наречений його, треба прямо сказати, здивував. Валерка вже уявив собі молодшавого чоловіка років сорока, на кшталт нареченої. Але з машини вистрибнув хлопець, явно молодший за нього самого:
— Ксеніє, все нормально?
Та лише посміхнулася:
— Як це у мене може бути не нормально?
Сіла, наречений зачинив дверцята машини й повернувся до Валерки:
— Це ви будете ведучим на нашому з Ксюшею весіллі? Дуже приємно, мені про вас Славка розповідав, сказав, що ви найкращий, — хлопець простягнув руку, — Вибач, не представився. Я Роберт, наречений.
Більше за все на світі Валерці хотілося накинутися на цього самого «Роберта, нареченого» з кулаками, стерти з його обличчя щасливу посмішку, але він лише стиснув йому руку:
— Валерій. Дуже приємно.
З того дня Валерка буквально втратив спокій і сон. Він шукав найменшого приводу, щоб подзвонити Ксенії, почути її голос, зустрітися з нею. День весілля неминуче наближався, Валерці здавалося, що він божеволіє. Його приятель, єдиний, з ким він поділився переживаннями, питав трохи єхидно:
— А як же школярки? З яких можна виховати ідеальну дружину?
Але Валерка лише рукою махав:
— Які школярки?! Ксенія ідеальна жінка, і більше мені ніхто не потрібен!
— Ну то поговори з нею, — радив приятель, на що отримував різке:
— З глузду з’їхав? Вона ж заміж виходить, отже, кохає. Ну і навіщо я їй здався зі своїми дурними почуттями?
Щасливий Роберт іноді заїжджав до Валеки:
— Ось, Ксенія просила передати…
У ці хвилини Валерка його ненавидів, ледве стримувався, щоб не відповісти різкістю. Він навіть хотів відмовитися від проведення цього весілля, але зупиняла чоловіка думка, що він може більше не побачити Ксенію.
За два дні до весілля Ксенія знову приїхала до Валерки, як вона сама сказала, «відполірувати сценарій, щоб усе пройшло ідеально». Щоправда, в офісі почався ремонт, тому зустрічалися в квартирі Валерки. Вони багато говорили не по суті, сміялися, обоє були, як то кажуть, в ударі. Нарешті, усі останні деталі були уточнені, Валерка запропонував випити по келиху напою:
— За те, щоб весілля пройшло ідеально.
Ксенія безжурно погодилася:
— А із задоволенням!
Жінка сміялася, здавалася Валерці особливо красивою. Напій надав сміливості, і в якийсь момент він її поцілував. А вона, зовсім несподівано, відповіла. Голови, здавалося, знесло начисто.
Валерка прокинувся раптово. Він сів на ліжку, озирнувся. Привиділося чи він дійсно провів найкращу ніч у своєму житті? Жодних слідів Ксенії не було, але, коли він схопив сусідню подушку, та зберігала тонкий аромат парфумів. Значить, все-таки було? Вагаючись у сумнівах, Валерка встав і зрозумів: ні, не привиділося. І що тепер, невже весілля не скасують? Валерка набрав номер Ксенії:
— Привіт…
Та, ніби ні в чому не бувало, привіталася:
— Привіт! Як ти там? Вибач, що я пішла по-англійськи, але, сам розумієш, справ стільки, весілля завтра!
— То весілля буде? — глухо запитав Валерка.
— Звісно! Чому воно має бути скасоване? Все чудово!
Невже всі жінки такі цинічні? Як же так, весілля буде? І вона без найменшого докору сумління буде дивитися в очі своєму нареченому? Валерка собі місця не знаходив, що робити? Зірвати весілля? А чи потрібна йому така цинічна стерва? Потім чесно відповідав сам собі: так, потрібна. Будь-яка.
Наступного дня він приїхав до ресторану раніше. Дівчата-декораторки якраз закінчували прикрашати залу і поглядали в його бік. І тут… Він і очам не повірив: до нього підійшла Ксенія.
— Привіт. Я втекла одразу після реєстрації, так хотіла тебе побачити, — вона сліпуче усміхалася. — Та що з тобою, Валерко?!
— Нічого не розумію, — пробурмотів Валерка, — Значить, реєстрація була? А потім ти втекла?
— Ну так, дурна твоя голова. Навіщо мені з молоддю кататися містом, краще з тобою побуду. Чи ти не радий?
— Постривай, з якою молоддю? Хіба не ти заміж виходиш?
Ксенія пару хвилин зніяковіло дивилася на хлопця, потім раптом засміялася. Сміх у неї був такий чистий і щирий, що Валерка мимоволі став усміхатися у відповідь.
— Звісно, ні! Донька моя, Ксюша! Вона в мене у Львові вчиться, ось, тільки вчора прилетіла, — жінка раптом перестала сміятися, — А ти що, вирішив, що наречена я? І за два дні до весілля сплю з іншим? Якої ж ти про мене думки…
І тільки тут до Валерки почало доходити. Ксенія жодного разу не сказала «я» чи «ми», вона завжди говорила «наречена з нареченим». І Роберт жодного разу не назвав її Ксюшею, тільки Ксенією і на «Ви». Як він раніше-то не помічав? Дурно якось вийшло… І тут він, нарешті, задав найголовніше питання:
— А ти? Ти вільна? — і коли жінка ствердно кивнула, тут же випалив, — Виходь за мене! Будь ласка…
Весілля пройшло розкішно, ведучий був на висоті й перестрибнув самого себе, гості були в захваті. Молоді підійшли до Валерки подякувати:
— Дякуємо вам! Навіть і не знаємо, як віддячити за чудовий вечір.
— Я сама його подякую, — до них підійшла Ксенія, — Ви йдіть, вас лімузин чекає. Я тут за всім пригляну.
Новина, що Валерка одружується з жінкою, старшій за нього на дев’ять років, швидко розлетілася серед родичів. Спочатку до цього поставилися насторожено, але потім, побачивши наречену, всі зійшлися на думці:
— Як в таку і не закохатися?
У Ксенії і Ксюши з’явилися діти з різницею у два тижні.
