fbpx

Василь Сухомлинський. Бо я — людина. Варто прочитати кожному українцю

Бо я – людина. Василь Сухомлинський

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. За матеріалами Весела Абетка

Читайте також: Рідні діти позбавили мене щастя

Посеред шляху лежав камінь.

Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.

Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.

Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:

— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.

Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.

— Дідусю, — запитав хлопчик,

— Ви не бачили тут каменя?

— Я прибрав його з дороги.

— Ви також спіткнулися й забили ногу?

— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.

— Чому ж ви прибрали камінь?

— Бо я — людина. Хлопчик зупинився у задумі.

— Тату, — запитав він,

— а Ви хіба не людина?

/ Бо я – людина / Василь Сухомлинський / Оповідання, казки для дітей / Камінь та людина /

You cannot copy content of this page