Світло в передпокої було надто яскравим для десятої вечора, воно різало очі й вихоплювало з темряви силуети трьох величезних баулів, що пахли соломою, свіжим хлібом і чомусь сирою землею.
Катерина стояла біля дверей спальні, і дивилася, як Василь намагається заштовхнути найбільшу сумку під вішалку для взуття. Його обличчя було червоним від зусиль і відвертої ніяковості.
Василю давай відверто, ми знайомі всього два місяці, ти живеш у мене всього два тижні, і то тільки тому, що в тебе в квартирі ремонт, Катерина говорила тихо, але кожен звук у порожньому коридорі звучав як удар метронома.
Але запрошувати родичів своїх з села без мого відома то це вже занадто.
Василь випрямився, витер піт з чола рукавом сорочки і спробував усміхнутися своєю фірмовою щирою усмішкою, яка зазвичай згладжувала всі кути. Цього разу фокус не спрацював.
Катрусю, ну вони ж не чужі люди, це мій двоюрідний дядько Степан і тітка Галина, вони приїхали в лікарню на обстеження, буквально на кілька днів, Василь зробив крок назустріч, але натрапив на холодний погляд і зупинився.
Я просто не встиг тобі сказати, усе вирішилося в останній момент, коли вони вже сідали в електричку.
Не встиг сказати за п’ять годин дороги, Катерина підняла брову, її голос залишався рівним, але в ньому відчувалася сталь. Ти знайшов час написати мені, щоб я купила хліба, але забув згадати, що в мою однокімнатну квартиру їде табір.
Це не табір, це літні поважні люди, яким ніде переночувати у великому місті, Василь почав помітно нервувати, його тон став захисним. Ти ж знаєш, яка зараз ситуація з готелями, а у них кожна копійка на рахунку, бо попереду дорогі аналізи.
Мене не обходить їхній бюджет, Василю, мене обходить моя приватність, Катерина зробила глибокий вдих, намагаючись тримати себе в руках. Це моя квартира, мій простір, де я хочу відпочивати після роботи, а не ділити ванну кімнату з людьми, яких я бачу вперше в житті.
У цей момент з кухні донісся важкий зітхання, а потім шурхіт целофанового пакета. Тітка Галина, огрядна жінка в квітчастій хустці, з’явилася в дверях коридору, тримаючи в руках банку з маринованими огірками.
Васю, а де у вас тут відкривачка, а то Степан хоче з’їсти щось кисленьке з дороги, Галина подивилася на Катерину з сумішшю цікавості та легкого побоювання.
Ой, добрий вечір, вибачайте, що ми так без попередження, але Васютка сказав, що ви будете тільки раді.
Катерина повільно повернула голову до Василя, її очі звузилися. Васютка сказав, що я буду рада, перепитала вона, карбуючи кожне слово. Як цікаво дізнаватися про свої емоції від третіх осіб.
Галина відчула, що атмосфера в коридорі далека від гостинної, тому поспішно відступила назад на кухню, залишивши молодих людей наодинці.
Ти виставляєш мене егоїстом перед моєю родиною, тихо, але сердито прошепотів Василь, підходячи ближче до Катерини. Вони прості сільські люди, вони не розуміють цих твоїх міських кордонів і високих матерій, для них взаємодопомога це норма життя.
Норма життя це поважати господаря дому, в якому ти перебуваєш на правах гостя, Катерина теж перейшла на напівшепіт, який звучав навіть загрозливіше за крик.
Ти сам тут гість, Василю, ти живеш тут безкоштовно, користуєшся моїми речами, і тепер вирішив, що маєш право розпоряджатися моїм житлом.
Я думав, що ми пара, що ми будуємо серйозні стосунки, Василь ображено відвернувся до вікна. Якщо для тебе пара це просто співмешканці, які виставляють рахунки за кожен крок, то я, мабуть, помилився в тобі.
Не треба перекручувати мої слова і грати на почуттях, Катерина не піддалася на маніпуляцію.
Два місяці знайомства це не той термін, коли можна без дозволу приводити в дім своїх родичів, навіть якби ми були одружені десять років, такі речі обговорюються заздалегідь.
З кухні знову почувся голос, цього разу чоловічий і хрипкий. Галю, де там той ніж, я вже хліб порізав, давай сало діставати, бо до ранку не доживемо.
Василь подивився на Катерину з благанням в очах, але вона залишалася непохитною. Вона пройшла повз нього на кухню, де на маленькому скляному столі вже розгорталася справжня селянська трапеза: шматок підкопченого сала на газеті, запечена курка у фользі та помідори з хвостиками.
Добрий вечір, Катерина зупинилася на порозі, змусивши дядька Степана, який якраз збирався сісти на її улюблений білий стілець, завмерти. Я рада, що ви знайшли дорогу, але мушу попередити, що у нас виникло непорозуміння.
Степан, літній чоловік у теплій жилетці попри теплу погоду, зніяковіло подивився на дружину, а потім на Василя, який заходив слідом за Катериною.
Яке непорозуміння, доню, Галина притиснула банку до грудей. Васютка ж казав, що місця всім вистачить, ми й на підлозі на матраці покладемося, нам не звикати.
Місця дійсно мало, і справа навіть не в матрацах, Катерина намагалася говорити максимально ввічливо, але твердо. Василь не повідомив мене про ваш візит, у мене завтра дуже важлива зустріч на роботі, до якої мені потрібно готуватися в повній тиші.
Василь гучно зітхнув і зробив крок уперед, намагаючись перехопити ініціативу. Катю, ну годі вже, люди з дороги втомилися, давай вони сьогодні переночують, а завтра ми щось придумаємо.
Ні, Василю, ми придумаємо щось прямо зараз, Катерина повернулася до нього. Через три будинки звідси є чудовий міні-готель, я сама зараз забронюю для ваших родичів номер і навіть оплачу першу ніч, якщо проблема в грошах, але залишатися тут вони не можуть.
Дядько Степан помітно спохмурнів, його обличчя набуло гордого і трохи ображеного виразу. Васю, ми, мабуть, підемо, не треба за нас нічого платити, ми не старці якісь, щоб нас з хати виганяли.
Дядьку Степане, сидіть, нікуди ви не підете, Василь розлютився, його голос став гучнішим, хоча він усе ще стримував себе від крику. Катерино, це вже переходить усі межі, ти просто виставляєш моїх близьких на вулицю серед ночі через свої примхи.
Це не примхи, це моє законне право, Катерина відчувала, як усередині все закипає, але продовжувала говорити чітко. Ти порушив мої кордони, ти проявив неповагу до мене в моєму ж домі, і тепер намагаєшся зробити мене винною в ситуації, яку сам же й створив.
Я створив проблему з того, що хотів допомогти рідним людям, Василь схрестив руки на грудях, копіюючи її позу. Якщо для тебе допомога ближньому це злочин, то мені шкода твою систему цінностей.
Моя система цінностей включає пункт не лізти в чужий монастир зі своїм уставом, Катерина підійшла до столу і вказала на розгорнуту газету. У мене в домі не їдять з газет і не приймають рішення за моєю спиною.
Галина почала поспішно згортати сало назад у пакет, її пальці тремтіли. Васю, не треба сваритися через нас, ми дійсно краще підемо на вокзал, там пересидимо до ранку, а там уже й лікарня відкриється.
Тітко Галю, ні на який вокзал ви не поїдете, Василь заступив їм вихід з кухні. Якщо Катерина така принципова, то ми підемо звідси всі разом.
Чудова ідея, Катерина спокійно кивнула, хоча в грудях у неї все стислося від болю й розчарування. Твій ремонт у квартирі, звісно, ще не закінчився, але думаю, одна кімната там уже придатна для того, щоб кинути матраци на підлогу, як ви й планували.
Ти це серйозно, Василь подивився на неї так, наче вперше бачив. Ти виганяєш мене разом з ними через таку дрібницю.
Це не дрібниця, Василю, це лакмусовий папірець наших стосунків, Катерина відступила в коридор, звільняючи прохід. Ти показав, що моя думка для тебе нічого не значить, ти використав мій простір без дозволу і тепер звинувачуєш мене в тому, що я не хочу грати роль доброї господині в твоїй виставі.
Василь кілька секунд мовчав, його щелепи були стиснуті так, що проступили жовна. Він зрозумів, що жодні аргументи про родинні зв’язки та міську черствість тут не спрацюють.
Добре, Степане, Галино, збирайте речі, ми йдемо, його голос став холодним і чужим. Я не збираюся залишатися там, де моїх рідних вважають людьми другого сорту.
Ніхто не вважає їх людьми другого сорту, я поважаю ваших родичів, але не поважаю твій вчинок, Катерина спостерігала, як дядько Степан мовчки бере свої сумки.
Наступні п’ятнадцять хвилин минули в гнітючій тиші, яку порушувало лише шурхіт пакетів та застібання блискавок на баулах. Василь демонстративно зібрав свої речі, які встиг розкласти у шафі за ці два тижні, склав їх у велику спортивну сумку.
Тітка Галина перед виходом повернулася до Катерини, в її очах не було злості, лише глибоке нерозуміння міського життя. Вибачте нам, дівчино, ми ж не знали, що у вас тут свої порядки, Васютка просто хотів як краще.
Я знаю, що він хотів як краще для себе, тихо відповіла Катерина. Щасливої вам дороги і нехай аналізи будуть хорошими.
Коли двері за трьома гостями нарешті зачинилися, у квартирі запала така тиша, що було чути гудіння холодильника. Катерина підійшла до кухонного столу, де залишився легкий запах копченого сала, сіла на свій білий стілець і заплющила очі.
Їй було неймовірно важко, але десь глибоко всередині вона відчувала полегшення від того, що цей нарив розкрився зараз, а не через кілька років.
Світлана Малосвітна
