Вероніка дивилася на батька нерозуміючим поглядом. Кілька хвилин тому він повідомив їй, що збирається одружитися з жінкою, яка молодша за нього на 12 років. Дочка ніяк не могла прийняти той факт, що батько знову одружиться. Але ще більше їй не давала спокою його наречена, яка була старша за неї саму всього на 8 років

– Таточку, я хочу за тебе порадіти. Але я думаю так: вона надто молода для тебе. Вона мене зовсім трішки старше. Ось навіщо ти їй здався?

– Дочко, я і не збирався питати у тебе дозволу. Я люблю Марину. Я стільки років її шукав. І нарешті знайшов. Я можу тебе зрозуміти. Ти ревнуєш. Але тобі час вимкнути свій дитячий егоїзм. Зрештою, я теж маю право на щастя.

– Таточку, я як раз і бажаю тобі щастя. Але ти впевнений, що зможеш бути щасливий з жінкою, у якої вже і так двоє дітей від двох різних чоловіків?

– Вона теж довго не могла знайти свою половинку. А тепер знайшла. Просто порадій за нас. І давай закінчимо цю розмову. Коли ти пізнаєш Маришку краще, вона тобі обов’язково сподобається.

Вероніку виховував тато-одинак. Мати прожила з ними всього пару років. А потім пішла в туман під ручку з яким товстим гаманцем.

Ранній шлюб рідко триває все життя, а її батьки були занадто молоді, коли одружилися. Зазвичай діти залишаються з мамою, але її матері не було діла до дочки. Тому вона відмовилася від батьківських прав. Зрозуміло, що про аліменти ніхто і не згадував.

Дівчинка душі не чула в батьку з самого дитинства. І він її обожнював. Робив все, щоб вона була щаслива.

Ніка вже і сама була дорослою. Правда, заміж не поспішала. Шукала чоловіка, який за характером не поступатиметься її батькові. Надійного, сильного і доброго. З таким і в гори не страшно, і в РАЦС.

Коли дівчина дізналася про плани батька, то відразу відчула недобре. Інтуїція співала і танцювала, підгодовуючи тривогу всередині.

Вона бачилася з Марією всього пару-трійку раз. Батько їх познайомив після трьох місяців стосунків. Спочатку Нікі навіть сподобалася татова пасія. Але пізніше вона зрозуміла, що та аж ніяк не пасує на роль дружини.

Найцікавіше, що поки Вероніка навіть сама собі не могла пояснити, що не так з нареченою батька. Але внутрішнє чуття її в житті рідко підводило.

– Може, це і правда дитячі ревнощі? – часом питала себе дочка.

Але ні, справа була не в цьому. І не в жадібності теж. У батька була трикімнатна квартира. Раніше спадкоємицею була тільки Ніка. Але якщо у батька з’являться ще діти, то ситуація зміниться. Так можна було б подумати, якби у дівчини не було своєї двушки, яку їй купив турботливий батько в подарунок на закінчення вузу.

Олександр був успішним бізнесменом. Забезпечений, розлучений – чим не мрія для жінки з двома дітьми.

Вероніка з дитинства не була жадібною. Вона вміла ділитися. Батько її правильно виховав. Але вона рідко просила, вважала, що випрошувати – це занадто. А ось Маріша, не соромлячись випрошувала подарунки. Спочатку собі, а потім і своїм дітям. І не забувала хвалитися. Причому при будь-якому зручному випадку.

На першій вечері в честь знайомства, Марина як би ненароком підмітила за столом, що батько подарував їй дорогі сережки з діамантами, про які вона мріяла все своє життя.

– Дорогий, ти у мене такий щедрий, – примовляла вона, – Всі жінки світу можуть мені позаздрити.

У той же вечір вона без сорому розповіла, що Саша купив її старшенькому телефон, адже він уже зовсім дорослий.

– Ігорьок так тобі вдячний, – зауважила жінка, – Він уже тебе обожнює.

Воно й не дивно. Любити за подарунки і цяцьки легко.

У той день на столі був бефстроганов – одна з улюблених страв Олександра. Раніше він їв його тільки в ресторанах. А тут таке щастя! Маріша сама вміла його готувати. Та ще так смачно.

– Даси мені рецепт? – поцікавилася тоді Вероніка.

І Марина пообіцяла, що дасть. Але скільки Ніка не нагадувала їй в повідомленнях, рецепта вона так і не отримала. Це теж насторожувало.

Іноді Вероніка ловила себе на думці, що чіпляється до майбутньої мачухи. На вигляд вона завжди була такою милою з батьком. Посміхалася йому, дивлячись в очі. Сміялася над його жартами, навіть над не найбільш вдалими. Любила, як би ненароком доторкнутися до нього, щоб він відчув ніжність її шкіри.

Наскільки тонка грань між закоханою жінкою і тією, що хоче охомутать свою здобич, включаючи свої жіночі чари? Чи легко відрізнити удавання від справжніх почуттів? Чоловікові точно не просто. Але ось жінки одна одну часто бачать наскрізь.

Чомусь Нікі здавалося, що закоханістю там і не пахне.

До Марини у батька була коханка. Вони час від часу зустрічалися вже багато років. Здавалося, що саме вона повинна була стати його дружиною. Людмила подобалася Вероніці. Хоча та й не прагнула вискочити заміж за її батька. Але як тільки Олександр зустрів свою справжню любов, то про Люду тут же забув. Ніби й не було її. Хоча навіть це було дивно, адже вони були добрими друзями.

Вероніка вирішила трохи краще пізнати Марину, перш ніж вона стане її мачухою. Потрібно було тільки придумати, з чого почати. Ідея прийшла майже відразу.

Дівчина зателефонувала нареченій батька в той же вечір:

– Марин, привіт! Батько попросив мене допомогти з підготовкою до весілля. Можеш мене використовувати, як тобі заманеться! Вважай, що я твоя особиста рабиня на кілька тижнів.

– Ой, Вероніко, я тобі дуже вдячна, але я сама впораюся. Не хвилюйся!

– Ні-ні, я наполягаю. Раз вже ми скоро станемо однією сім’єю, то обов’язково повинні подружитися. Я завтра ж приїду і буду тобі у всьому допомагати, – наполягла Ніка.

Маришу не надто втішила новина, що дівчисько буде крутитися у неї під носом. Але вибору не було. Тим більше, що так захотів Олександр.

На наступний день Ніка приїхала в гості до батька і виявила, що мачуха вже перевезла до нього свої речі. Але ось з дітьми поки не поспішала. Мабуть, вони були у бабусі або десь ще.

– Вітаю з новосіллям, – сказала дівчина з милою посмішкою.

– Дякую, але я вже тут і так живу кілька тижнів. Залишалося тільки речі забрати, – сухо зауважила Марина, хоча їй було складно приховати своє невдоволення.

– А коли дітей забереш? Вони ж, напевно, нсумують за тобою?

– Нічого, вони вже великі. Трохи поживуть з моєю мамою. Нам з Сашею потрібно краще пізнати одне одного. Ти ж розумієш.

Великі? Дітям було 3 і 7 років. Прямо таки дорослі, – про себе подумала Ніка.

– Ну, з чого почнемо? – запропонувала вона.

– Я навіть не знаю, – зізналася Марина, – я найняла організатора весілля. Лоліта пообіцяла мені, що сама з усім впорається.

Несподіваний поворот. Вона що навіть сама не хоче вибрати зал, квіти, декорації? Жінки ж це обожнюють!

– Я сьогодні звільнила весь день для тебе. Поїхали, я знаю один класний салон. Виберемо тобі весільну сукню.

Марина нехотя погодилася. І вже через годину жінки стояли в оточенні красивих весільних суконь, які тільки можна придумати. Але нареченій нічого не подобалося. Вона переміряла більше дюжини, але все було не те.

Раптом дівчина-консультант вийшла до них з комірчини з трьома сукнями. Одна була красивіша іншої.

– Ось, як ви і просили. Це перлини нашої колекції. Вони найдорожчі з каталогу.

Марина пропустила зауваження на рахунок дорожнечі повз вуха, але ось від Вероніки воно не пройшло повз. Батько дав нареченій свою кредитку і сказав, що вона може витрачати, скільки захоче. Ось та й обрала сукню за 195 тисяч гривень.

– Марин, а тобі не здається, що це занадто дорого для сукні. Тато, звичайно, багатий, але це, мабуть, перебір.

– Ні, Саша сказав, що у нас має бути все найкраще. Ти ж не хочеш, щоб йому довелося за мене червоніти?

Ніка лише похитала головою. Її батько до грошей ставився набагато серйозніше, ніж майбутня дружина. Такими темпами вона промотає всі його гроші роки за два.

Після заключної примірки, Ніка з майбутньою мачухою пішли в кафе, щоб перекусити. Раніше вони не бували разом на людях. Здавалося б, що може бути простіше, ніж нешкідливий обід?

Офіціантка підійшла до них, через хвилину після того, як вони сіли за стіл. Але навіть така дрібниця викликала невдоволення Марини.

– Поки підійде офіціант, ми помремо з голоду або я засохну від спраги. Чайових від мене вони не дочекаються! – зауважила вона в очікуванні.

Їх стіл обслуговувала мила, але дуже молоденька дівчина. Років 18-ти. Не більше. Напевно, вона була студенткою і підробляла на вихідних. Коли вона підійшла, щоб прийняти замовлення, Марина грубо сказала:

– Де вас чорти носять? Ми тут вже цілу годину сидимо!

Дівчина опустила очі і лише сказала крізь зуби:

– І хвилини не минуло.

– Ти мені ще грубити будеш?

Тут вже заступилася Ніка:

– Марин, давай не псувати. День був таким чудовим, – запропонувала вона, злегка торкнувшись руки мачухи. І та погодилася.

Жінки перекусили, а коли прийшла пора оплачувати замовлення, Вероніка сказала, що пригощає.

– Не вигадуй, твій тато сьогодні платить за все! – демонстративно сказала Марина.

Ніка наполягла. Їй дуже не хотілося, щоб молода офіціантка залишилася без чайових.

Колись давно батько дав дочці одну корисну пораду. Він тоді сказав:

– Подивися, як твій майбутній чоловік поводиться з офіціантами або іншим обслуговуючим персоналом. Це багато що говорить про людину.

І зараз, примірявши батьківську пораду на Марину, Вероніка ще більше переконалася, що дружина з неї буде так собі.

Коли вони повернулися додому, дочка спочатку хотіла відразу все розповісти батькові. Але трохи подумавши, все ж вирішила почекати. Швидше за все, тато ні разу не бачив другу личину своєї нареченої. Він, напевно, подумає, що Ніка все вигадала. Або що вона намагається їх посварити з ревнощів. Потрібні були докази серйозніше. Але де їх взяти?

Вероніка кілька днів думала про те, де знайти докази того, що Марина не підходить її батькові. І нарешті знайшла рішення. Вона дізналася адресу матері Марини, з якою нібито або дійсно були її діти. Жінка жила в маленькому містечку кілометрів за сто. Але дівчину це не злякало.

Ніка поїхала до них в гості під приводом, що хоче познайомитися з майбутніми дітьми батька. Накупила солодощів і вирушила в дорогу.

Двоповерховий будиночка був старим і похмурим. Здавалося, навіть дивно, як його досі не зніс вітер. Настільки сумно він виглядав.

Бабуся з онуками жила на другому поверсі. Двері не змінювали, напевно, з воєнних часів. Дзвінка не було. Тому Вероніка постукала. Їй відкрила мила жінка років 60-ти. На ній була старий одяг з латками. У квартирі було ще гірше.

Дах протікав. Про це свідчили розводи на стінах і стелі. За спиною у Олени Степанівни стояв хлопчина років 13-ти. Він явно був занадто дорослим для старшого сина Марини.

Ніка пояснила мету свого візиту. Її впустили. Але жінка виглядала дуже стривоженою.

– Не переживайте ви так. Я просто хотіла з діточками своєї майбутньої мами познайомитися. Адже ми скоро станемо однією сім’єю, – спробувала її заспокоїти гостя.

– Ні ні все добре. Я вам рада. І велике спасибі за гостинці. Діти такиї смакоти давно не бачили, – сказала Олена, дивлячись, як жадібно онуки поїдають цукерки і кекси.

Вероніка була здивована цим.

– Хіба Марина не допомагає вам грошима? – запитала Ніка.

Тут бабуся зрозуміла, що сказала зайвого.

– Ні, що ви, що ви. Вона чудова мати. Ми ні в чому не потребуємо, – збрехала вона.

Дивлячись на тяжку обстановку, можна було навіть не ставити запитань. Все було і так ясно.

– Привіт, я Аня, – сказала маленька дівчинка, підійшовши до Вероніки, – у тебе гарне волосся.

Дівчинка помацала кучерики гості і смішно захихотіла.

– А ти не знаєш, коли мама приїде? – запитала дівчинка.

– Так мама ж у вас була минулого тижня, хіба ні? Вона на три дня до вас їздила.

– Ні, матусі вже давно не було, – сумно сказала Аня.

Олена Степанівна краєм вуха почула розмову з кухні. Вона як раз пішла заварювати чай.

– Ні-ні, Мариночка була, зовсім нещодавно. Це Анечка щось плутає. Вона ще маленька зовсім. Не слухайте її, – заголосила жінка.

У цей момент Ніка зрозуміла, що справи йдуть ще гірше, ніж вона думала. Дівчина запропонувала Олені поговорити на чистоту.

– Вона скоро стане дружиною мого батька. Або ви мені зараз все розповісте. Або я сама все дізнаюся. А ще запрошу до вас органи опіки, щоб вони подивилися, в яких умовах тут живуть діти, – відрізала гостя.

На її подив Олена Степанівна розплакалася. Вона сиділа і плакала на кріслі навпроти. І не могла заспокоїтися кілька хвилин. Потім бабуся запропонувала їй прогулятися у дворі. Було зрозуміло, що розмова не для дитячих вух.

– Мила, донечко, Марина ж мене зі світу зживе, якщо все дізнається. Але це півбіди. Вона дітей забере і оформить їх в дитячий будинок. Вона давно погрожує це зробити.

Жінка розповіла, що Марини у них не було більше року. Зрідка вона надсилає трохи грошей. В основному вони виживають на її пенсію. Грошей не вистачає, але бабуся занадто любить своїх онуків, щоб розлучитися з ними.

Виявилося, що старший хлопчик Павлик теж син Марини, але дочка не знає, що мама з ним спілкується. Його вона кинула ще немовлям з батьком. Але йому важко одному з дитиною. Коли була потрібна допомога, він сам звернувся до Олени Степанівни.

Спочатку вона тільки допомагала грошима потай від Марини. Але коли дочка знову вийшла заміж і переїхала в інше місто, то стала забирати до себе онука, щоб батькові було легше.

Діти думають, що він просто сусідський хлопчик, з яким сидить їхня бабуся. Вони навіть не знають, що він їх брат. Олена боїться їм розповісти, щоб вони не проговорилися матері в рідкісні моменти, коли та їх відвідує.

Вероніка була в шоці від почутого. Вона пообіцяла Олені, що причина розірвання заручин з її батьком залишиться таємницею для Марини. Вона зробила кілька фотографій квартири і дітей для батька. Потрібні були докази.

Дівчина залишила їм грошей, вигребла все з гаманця. Але там було не більше тисячі гривень. Правда, Олена Степанівна і тому була дуже рада. Вона навіть не думала відмовлятися від допомоги.

Вероніка з важким серцем вирушила додому. Вона знала, що серце батька буде розбите, адже Марина – це копія її матері. Тільки здається білою і пухнастою. А насправді мерзенна. Але вибору у неї не було.

Коли Ніка повернулася, було вже пізно дзвонити батькові. Вона вирішила перенести візит на наступний день.

Вона обіцяла, що Марина нічого не дізнається. І збиралася виконати свою обіцянку.

Вранці дочка прокинулася раніше і відправилася в офіс до батька. Там-то вони точно зможуть поговорити спокійно. Він був на нараді. Довелося чекати майже годину. Але Ніка не здавалася. Коли батько вийшов з конференц-залу, вона сказала:

– Таточку, нам потрібно поговорити.

Дівчина розповіла батькові все без приховування. Вона вирішила, що якщо навіть після цього він не передумає одружуватися, то вона відступить.

Але Вероніка дуже добре знала батька, щоб повірити, що він зможе зв’язати своє життя з такою жінкою. Коли вона закінчила свою розповідь, здалося, що Олександр постарів років на десять.

– Мені шкода, що довелося тобі про все це розповісти, тату. Але і мовчати я не могла.

– Я розумію, спасибі, – сумно сказав батько і пішов до свого кабінету, щоб подумати.

У Ніки розривалося серце. Але вона розуміла, що краще так, ніж занадто пізно.

У той же вечір Олександр розірвав усі стосунки з Мариною і вигнав її зі своєї квартири. Вона намагалася прибрати з собою і весільну сукню за 195 тисяч, але він їй не дозволив. Вероніка сама віднесла її в салон.

Коли гроші повернулися на карту батька, той поїхала до містечка, де жила мати Марини. Йому хотілося все побачити своїми очима.

Батько був добрим і щедрим, як свого часу помітила Марина. Він витратив гроші за весільну сукню на покупку невеликого, але затишного будиночка для Олени Степанівни і її онуків.

У тому селі нерухомість коштувала копійки. Вистачило ще грошей на ремонт. Залишив їй свій номер телефону, щоб вона зверталася, якщо буде туго.

Олена Степанівна була шалено вдячна Олександру. І відразу ж переписала будинок на колишнього зятя, щоб Марина не змогла накласти на нього свої пазурі.

Коли Олександр повернувся, йому дуже захотілося подзвонити Людмилі. Він знав, що вона більше, ніж просто коханка. Вона була його другом. Але коли Саша набрав номер її телефону, трубку підняла незнайома йому жінка, яка нічого не чула про Люду. Йому здалося, що це дуже дивно.

Тоді він зателефонував доньці і попросив її, щоб вона відправила в смс номер Люди. Він здогадався, що Марина його підмінила в телефоні, щоб він не підтримував зв’язок з колишньою. І мав рацію.

– Привіт, побачимося? – запитав він Людмилу, коли набрав її правильний номер.

– Так ти ж без п’яти хвилин одружений, тобі не соромно? – посварила його подруга.

– Ні, я знову весь твій, – трохи сумно відповів Олександр.

Він був сумний, але знав, що в обіймах Людочки зможе забути про всі свої прикрощі, як і раніше.

Через тиждень Вероніка прийшла на вечерю до батька. Вони любили проводити час разом по суботах. Олександр був в компанії Люди. Доньку це дуже порадувало.

– Завжди довіряй своїй інтуїції, дочко, – сказав їй в той день батько.

Їй було приємно це чути. Вона боялася, що ситуація з Мариною може відбитися на їхніх стосунках. Але ні.

Людмила сказала, піднімаючи келих для тосту:

– Мабуть, мені доведеться все ж вийти за тебе заміж, щоб тебе не охомутала ще одна меркантильна дівка.

Батько кілька разів робив їй пропозицію, коли вони були разом. Люда ж занадто цінувала свою самостійність, тому кожен раз відмовляла йому. Але тепер, мабуть, передумала.

– Значить, все-таки погуляємо на весіллі, – сказала з посмішкою Вероніка.