Було відчуття, що Валерій і Вероніка зійшлися, бо так треба. Просто треба створювати сім’ю, і, розглянувши кандидатури одне одного, затвердили себе в ролі чоловіка і дружини.
– Не розумію, як так можна жити – без любові? – осудливо дивилася на Вероніку подруга Наталя, – ми з Кирилом просто надихатися не можемо одне на одного. Це ж таке щастя – любити!
Вероніка тільки знизувала плечима і намагалася не звертати уваги на розповіді друзів про палке кохання. Коли настали 90-ті роки, почалися колосальні затримки зарплати. Вероніка на той час встигла народити сина і дочку; після декрету вийшла на роботу. Свою крихітну зарплату вона хоча б іноді бачила, а от чоловікові в міліції затримували гроші за півроку.
Дві подруги Вероніки, які так любили своїх чоловіків, незабаром розлучилися. Причина одна: чоловік не приносить грошей. Любов відразу зникла, як тільки на підприємствах перестали видавати зарплати. «Навіщо він мені потрібен, якщо не може грошей заробити» – часто говорили жінки.
А Вероніка залишила роботу в дитячому саду і пішла торгувати на ринок. Вона брала речі під реалізацію і стояла на ринку в будь-яку погоду. Влітку задушлива спека, взимку мороз за двадцять градусів. Знайомі з зусиллями впізнавали Вероніку, закутану в пухову хустку і взуту в валянки. Зате, це були реальні гроші, хоч і невеликі, на які можна купити їжу і заплатити за шкільні обіди дитини.
Минали місяці і роки, Вероніка стояла на ринку, Валера ловив злочинців. Тільки час тоді був такий, що цих злочинців, насилу, спійманих, на другий же день випускали. У Валерія і його колег – таких же підлеглих – опускалися руки. Зціпивши зуби, вони знову їхали на затримання і виконували свою роботу іноді ціною власного життя.
На одному із завдань Валерія важко поранили. Начальство відразу оголосило його героєм. Але щоб герой хоча б вижив, Вероніка кілька ночей поспіль чергувала біля чоловіка. Вдень вона стояла на ринку, а ввечері йшла до чоловіка, до цього встигнувши приготувати обід дітям. А потім щодня приносила чоловіку домашню їжу.
Коли Валерій встав на ноги, повернувся в міліцію. На той час економічна ситуація в країні стала налагоджуватися; почали наводити порядок і в міліції: Валерій став вчасно отримувати зарплату. Кар’єра його теж пішла в гору. Незабаром він став приносити в сім’ю хороші гроші. Вероніка пішла з ринку і повернулася в дитячий садочок вихователем. Коли діти виросли, у них вже була трикімнатна квартира, нова машина, щороку їздили разом у відпустку. Потім дочка вийшла заміж, син вступив до інституту.
Частенько, коли жіночий колектив збирається разом, колеги по роботі скаржаться, що неможливо знайти хорошого мужика. Багато розлучилися давно – ще в 90-і роки, коли чоловіки перестали приносити гроші.
– Добре тобі, Вероніко, – кажуть колеги, – увірвала он мужика і живеш собі, як у Христа за пазухою: зарплати у них в міліції зараз он які великі.
Вероніка спокійно слухає своїх колег і розлучених подруг і тільки посміхається. Вона-то знає ціну свого благополучного життя.
Коли родичі прийшли до Валерія і Вероніці на срібне весілля, то всі помітили, що подружня пара з такою любов’ю дивляться одне на одного, що молодь може тільки позаздрити.
Фото ілюстративне з вільних джерел
