— Весілля не буде, — після хвилинного мовчання похмуро промовив Денис.
— Як? — Стеша від несподіванки мало не випустила з рук велику білу коробку, перев’язану бантом. Їй щойно доставили з салону весільну сукню.
— Моїм батькам не потрібна невістка без посагу, — Денис безпорадно розвів руками, потім раптом зібрався і тут же гаряче додав. — Ти не подумай. Я кохаю тебе. Але ти ж розумієш, я не можу зректися батьків. Вони мені допомагають. Батько обіцяв у свою фірму влаштувати. Та й узагалі… він мені наречену знайшов. З нашого кола. Слухай, ми ж можемо продовжувати зустрічатися так. Без формальностей. Навіщо нам штамп у паспорті, якщо ми й так любимо одне одного? Навіть якщо я одружуся з іншою, ти ж знаєш, що любитиму тільки тебе, — Денис із надією подивився на Аліну.
Аліна повільно опустилася на стілець, що стояв поруч. Усе їхнє коротке знайомство з Денисом промайнуло в неї перед очима.
Вона підміняла офіціантку в кафе, коли туди зайшов Денис із компанією. Хлопці йому щось говорили. Видно підбадьорювали. Один із них навіть поплескав молодого чоловіка по плечу. Але, бачачи, що той не налаштований на спілкування, швидко пішли.
А Денис залишився.
Він сидів і задумливо дивився у вікно. Щось було в його образі такого, що Аліна підійшла й завела розмову. Денис розповів, що його щойно кинула дівчина. Вони зібралися святкувати день народження Яни в ресторані за квартал звідси. Денис вирішив, що готовий зробити пропозицію коханій і як подарунок на День народження підніс їй обручку. Але Яна лише засміялася у відповідь і сказала, що виходити заміж не входить у її найближчу перспективу.
— Я встав і пішов. Друзі помчали за мною. Ти їх щойно бачила. Вони швидко зрозуміли, що я сьогодні не та компанія і розвеселити мене не вдасться, і пішли.
Він упустив голову на руки. А Аліна відійшла на хвилинку й попросила бармена приготувати їхній фірмовий напій.
— Що це? — стрепенувся Денис, відчувши поряд аромат кави.
— Кава. Наша фірмова, — усміхнулася Аліна. — Такої більше ніде не спробуєш. Унікальний рецепт. Її придумав Євген Миколайович, хазяїн кафе, коли відкривав свій перший заклад.
Денис стрепенувся, поплескав себе по кишенях.
— Я, здається, гаманець загубив. Доведеться вам, мила дівчино, віднести цю каву назад.
— Нічого. Візьміть. За рахунок закладу, — усміхнулася офіціантка. — До речі, мене Аліна звати.
— Денис, — він простягнув руку.
Того дня Денис просидів у кафе до закриття. Потім він попросив дозволу провести Аліну. Вона не заперечувала. Дорогою Денис розповів, що закінчує навчання. Буде юристом. Живе сам. Винаймає квартиру неподалік звідси.
— Батьки наполягли, щоб звикав до самостійності.
— А я вчуся на економічному, — сказала Аліна.
— А це? — Денис головою вказав у бік кафе, що залишилося позаду.
— Попросили допомогти, а я й рада.
— Підробіток?
— Підробіток, — на хвилину замислившись, наче щось зважуючи, озвалася Аліна й засміялася.
— І як? На життя вистачає?
— Не скаржуся.
Потім Денис з’явився в кафе знову, потім ще раз. Вони подовгу гуляли вечорами. Виявилося, що в них багато спільних тем. Аліна сама не помітила, як закохалася. На її радість, через місяць знайомства Денис зізнався, що кохає її.
— Ти думаєш, так скоро? Тільки на одній збирався одружитися, і тут же в іншу закохався? — ніби виправдовуючись, запитав він. — Ні. Просто ти наче моя половинка. І зараз я вдячний Яні, що вона мені відмовила. Адже тоді б я ніколи не зустрів тебе.
Аліна зніяковіло всміхнулася й щасливо опустила очі. Ще через два місяці Денис зробив Аліні пропозицію, і вона погодилася.
— Куди ти мене привіз? — здивовано запитала вона, коли таксі загальмувало біля триповерхового будинку.
— Знайомитися з батьками, — гордо відповів Денис.
— Твої батьки працюють тут?
— Живуть. Це наш дім. Родове гніздо.
— Але я думала… Ти ж казав, що винаймаєш квартиру…
До неї тільки зараз дійшло, що її наречений — людина забезпечена. Аліна до цього бувала у винайманій квартирі Дениса. Але вона була звичайнісінька. Невелика студія з необхідною технікою і все. Дівчина мимоволі розгладила оборки на своїй сукні.
— Здається, моя сукня не для цього особняка, — подумала вона.
Але відступати було пізно. Вони з Денисом вийшли з машини. Назустріч їм із воріт поспішали чоловік і жінка. Чоловік був в елегантному костюмі, на жінці була сукня з останньої колекції з показу мод відомої марки в Києві.
Аліна мимоволі зніяковіла, коли батьки без сорому подивилися на неї оцінювальним поглядом. Їй навіть здалося, що в мами Дениса поповзла вгору одна брова. Але жінка тут же прийняла світський вираз обличчя. Тобто зробила обличчя без виразу.
— Таїсія Матвіївна, — відрекомендувалася вона.
— Ігор Миколайович.
Аліну провели в дім і посадили за стіл, який вражав достатком частування і приборів.
— Cette fille à notre fils ne convient pas du tout, — сказала французькою, звертаючись до чоловіка Таїсія Матвіївна.
— J’ai un moyen de forcer mon fils à la quitter, — озвався Ігор Миколайович.
— Мамо, тату, знову ваші французькі штучки, — Денис докірливо подивився на батьків. — Мої батьки іноді забуваються і починають у товаристві говорити французькою, — пояснив він Аліні.
— Нічого, — відповіла вона й опустила очі ще нижче.
Її частували, Таїсія Матвіївна пробувала підкласти на тарілку Аліні все нові й нові страви, але та тільки пригубила журавлиного морсу, а потім зробила кілька ковтків чаю з тортом.
— Я не сподобалася твоїм батькам, — сказала Аліна, коли вони поверталися назад.
— З чого ти взяла? Мама була від тебе в повному захваті. І батько також.
— Ти впевнений? — запитала Аліна і якось особливо уважно подивилася на Дениса.
— Абсолютно, — безтурботно відповів він, не звернувши уваги, що Аліна сьогодні подивилася на нього якось по-особливому. — Вони, звісно, розгублені. Усе-таки єдиний син одружується. Але, повір, ти їм сподобалася.
— Добре, якби так, — відповіла Аліна й більше не промовила жодного слова, поки вони їхали до міста.
Ледь провівши дівчину додому, Денис одразу поспішив назад до батьків.
— Reviens vite. Mon père et moi avons une conversation importante avec toi, — сказала Таїсія Матвіївна синові французькою, проводжаючи молодих до таксі.
Денис повертався додому до батьків. Його серце стукало тривожно — розмова обіцяла бути важкою. Недарма батьки при гості перейшли на французьку.
— Добре, що Аліна нічого не зрозуміла, — з полегшенням думав він.
Дівчина свого часу розповідала Денису, що в університеті вивчає англійську.
— Тату, мамо… — почав Денис, заходячи в кімнату.
Обидва батьки сиділи навпроти одне одного на дивані. Обличчя батька й матері були суворими. Батько перший порушив тишу:
— Ти розумієш, сину, що ми не можемо дозволити тобі пов’язувати життя з дівчиною, у якої нічого немає! — випалив батько різко.
Мати тихо зітхнула поруч.
— Синочку, ти бачив, у якій вона приїхала сукні? Вона його на розпродажі на місцевому ринку купила?
— Справа не в багатстві! — заперечив Денис. — Аліна хороша, добра…
— Та годі тобі! Доброта, душа — все це прекрасно, звісно. У неї навіть освіти тямущої немає!
— Вона вчиться на економіста.
— Так-так, і відточує економічні навички, підробляючи в кафе, — усміхнулася Таїсія Матвіївна, але тут же під поглядом чоловіка принишкла.
— Ти мені все зіпсуєш, — сказав він їй одними очима.
Мати тут же спробувала пом’якшити ситуацію:
— Дениско, ми переживаємо за твоє майбутнє. Просто хочемо для тебе кращого.
— А хіба кохання не найкраще, що може бути між людьми?! І потім, кафе, в якому працює Аліна, дуже престижне.
Батьки перезирнулися. Батько знову заговорив твердо:
— У мого, я сподіваюся, майбутнього ділового партнера є донька. Я її, звісно, ніколи не бачив. Але за нею дають таке придане, що на неї можна взагалі не дивитися, — сказав Ігор Миколайович і сам засміявся своєму жарту. — Аркадій Іванович переймається, дівчинка зайнята тільки навчанням, нікуди не ходить. Ми домовилися вас одружити, потім об’єднаємо бізнес. А інакше… Інакше йди і живи на що хочеш.
Ігор Миколайович підвівся й попрямував до себе в кабінет, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
— Синочку, не сперечайся з батьком. Я розумію, Аліна хороша, добра. Ти її кохаєш. Але ж можна бути з нею, а одружитися з іншою, правда? — Таїсія Матвіївна зазирнула в очі сина, намагаючись вгадати, зрозумів він натяк чи ні.
— Ні. Я одружуся на Аліні. І буду з нею, — відповів Денис.
Після розмови з батьками Денис увійшов у свою кімнату, відчуваючи себе спустошеним і розбитим. Але рішення ним було прийнято остаточне — весілля відбудеться незважаючи ні на що.
Рішення-то рішення. От тільки щойно він його озвучив, батько заблокував його картку. Тепер Денису потрібно було шукати, на що їсти і чим платити за квартиру, термін оплати якої невблаганно наближався. Із квартирою, спасибі, виручила Аліна. Дала грошей, коли він окреслив їй ситуацію. Але ось із посиденьками з друзями теж довелося зав’язати. Ніхто не хотів пригощати його за свій рахунок.
До весілля залишався тиждень, коли Денис вирішив серйозно поговорити з Аліною.
— Я подумаю, — відповіла Аліна, вислухавши пропозицію Дениса, потім рішуче підвелася зі стільця, на якому сиділа, і прочинила двері на сходову клітку, запрошуючи Дениса вийти з квартири.
— Що?
— Я подумаю над твоєю пропозицією.
— Аліно. Це найкращий вихід. Я одружуся на багатій. І тобі грошима допомагатиму. Тобі навіть можна буде піти з цього твого кафе.
— Денисе, тобі час, — сухо сказала Аліна.
— Твоя відповідь — ні? — він усе ще не міг повірити, що кохана ось так виставить його за двері.
— Так. Моя відповідь — ні, — Аліна вирішила не затягувати з рішенням.
Коли за Денисом зачинилися двері, Аліна знову опустилася на стілець і безсило впустила руки. У неї в голові не вкладалося, як Денис, її Денис, міг запропонувати таке.
— Бідна дівчинка, на якій він збирається одружитися. Вона навіть не підозрює, з яким чудовиськом збирається пов’язати своє життя.
Аліна зрозуміла, що більше не може залишатися сама.
— Мамо, ти уявляєш? — схлипувала вона через пів години на кухні в батьків.
Вікторія Олегівна, тільки-но глянувши на доньку, одразу зрозуміла, що сталося щось серйозне. Вона швидко провела Аліну на кухню і налила їй, як у дитинстві, теплого молока.
— Донечко, добре, що ти зараз про все дізналася.
— А я ж майже повірила Денису, що йому гроші не потрібні. Його батькам потрібні. Чула б ти, що його мама говорила при мені французькою, думаючи, що я не розумію. Він товкмачив, що головне — кохання. Я ж сьогодні хотіла йому все розповісти!
— Доню?! — до кімнати увійшов батько. — А чого це ви сирість розводите?
— Аркадію, Аліна розлучилася з Денисом. Якби ти тільки знав, що він їй наговорив, — зітхнула Вікторія Олегівна. І повідала чоловікові історію доньки.
— А до мене сьогодні приходить мій майбутній компаньйон і каже: «Звільни офіціантку Аліну у своєму кафе». Щось там у неї з його сином сталося. Я вже не зізнався, що та сама Аліна — моя донька. Ану, доню, зізнавайся, що там у тебе з сином Аркадія Івановича?
— Тату, я не знаю ніякого твого майбутнього компаньйона, а тим паче його сина, — раптом очі Аліни заблищали. — Ти мене там заміж за когось хотів видати?
— Хотів. Але ти ж у свого Дениса закохалася і ні в яку.
— Тату, я передумала. Я згодна. І витрачатися ще раз не доведеться. Ти ж нам весілля з Денисом оплатив, от вийду в цей день за іншого.
— Ти хоч познайомся з нареченим, — скептично знизав плечима Аркадій Іванович. — Раптом він тобі не сподобається.
— На весіллі й познайомлюся. А що не сподобається… то це ж не кохання, а злиття бізнесів. І я думаю, гірше за Дениса нікого немає.
Сяяли кришталеві люстри. Поруч батьки. Незважаючи на хвилювання моменту, намагалися зберігати серйозні обличчя. Їхні дружини не намагалися нічого зображати або просто не могли.
— Сина єдиного одружуємо, — змахуючи сльозу, говорила мати нареченого.
— А ми доньку заміж віддаємо.
— Ну що? Весілля відіграємо, а там і бізнес об’єднувати можна, — мріяли батьки.
— Вам би тільки про справи! — обурилися хором обидві матері.
Наречений стояв біля компанії своїх друзів.
— Зараз, зараз. Наречена під’їжджає, — заспокоїв його Аркадій Іванович.
Нарешті з’явилася Аліна. Батько зробив крок до неї, щоб під руку підвести до нареченого.
— Знайомся, доню. Твій наречений, — сказав Аркадій Іванович, вказуючи в бік нареченого.
— Аліно, донечко, що з тобою? — заметушилася мати, як раптом зблідла донька. — Говорила я, що треба було познайомитися до весілля.
— Давайте знайомитися, — заспівала, підходячи, Таїсія Матвіївна.
— On se connaît, — відповіла Аліна і відкинула фату, що приховувала її обличчя.
— Аліно! — ахнули хором Таїсія Матвіївна та Ігор Миколайович.
— Аліна! — радісно вигукнув Денис.
— Я не зрозумів. То ви знайомі? — переводячи погляд з одного на іншого, запитав батько Аліни.
— Так, це той самий Денис, який відмовився на мені одружуватися через те, що в мене немає грошей і я працюю в кафе, але великодушно запропонував залишитися його коханкою. Його батьки.
— Аліно, ми тепер можемо спокійно одружитися, і мама з татом не будуть проти, — тріумфував Денис.
— Адже того дня я хотіла тобі в усьому зізнатися, — Аліна похитала головою. — Думала, раз так ти наполягаєш на весіллі й посаг тобі неважливий — скажу. Навіть незважаючи на те, як зустріли мене твої батьки… Весілля не буде, Денисе.
Аліна сунула букет нареченої нареченому і вибігла із зали.
Аркадій Іванович, батько Аліни, скасував злиття бізнесу з Ігорем Миколайовичем. Крім цього, він створив батькові Дениса таку репутацію в діловій сфері, що бізнес того похитнувся. Клієнти один за одним скасували угоди. Ігорю Миколайовичу довелося продати і дім, і машини, щоб закрити збитки. Тепер вони всією сім’єю живуть у студії, яку колись винаймав Денис.
