— Віддай мені квартиру. Підпиши документи, — прошипіла мені на вухо свекруха.
Алла поправила складки на спідниці. Знайомство з матір’ю Юрія видавалося важливим кроком у їхніх стосунках, та внутрішній голос настирливо попереджав про недобре.
— Проходьте, проходьте, — жінка окинула Аллу оцінюючим поглядом, затримавшись на простеньких туфлях. — Юрко так мало розповідав про вас.
— Мамо, я ж казав: Алла викладає англійську, — Юра обійняв дівчину за плечі, намагаючись розрядити атмосферу.
— Репетиторка, отже, — протягнула жінка, сідаючи у вітальні. — Що ж, заняття добре. Для тих, хто ні на що більше не здатен.
Алла здригнулася. Кожне слово було образливе, але вона змусила себе всміхнутися. Юра ніяково засміявся, вмощуючись за накритий стіл.
— Мамо, Алла чудовий педагог. У неї своя клієнтська база, — спробував він заступитися.
— Клієнтська база, — іронічно всміхнулася мати, розливаючи чай. — Гучно сказано для кількох учнів. Втім, кожен заробляє як може. Не всім же дано зробити кар’єру.
Алла стиснула серветку під столом. Усередині все закипало від обурення, але вона мовчала, ковтаючи гіркі слова разом із вистиглим чаєм.
Після вечері Юрій проводжав її додому. Вечірнє повітря здавалося справжнім порятунком після задушливої атмосфери квартири його матері.
— Не сприймай так близько до серця, — почав він, засунувши руки в кишені. — Мама зі всіма така. У неї просто складний характер.
— Складний? — Алла зупинилася, розвернувшись до нього. — Юро, вона весь вечір мене ображала! Для неї я — пусте місце!
— Ну що ти перебільшуєш? — він спробував узяти її за руку, та Алла відсторонилася. — Вона просто перевіряє людей. Звикнеш.
— Звикну? До образ? — голос Алли тремтів від стриманих сліз.
— Алло, не накручуй себе. Мама бажає мені добра, от і хвилюється.
Дівчина подивилася на нього з гіркотою. Він навіть не намагався її зрозуміти. Розвернувшись, Алла швидко пішла уметро, не озираючись на його заклики зупинитися.
Місяці промайнули у вирі подій. Пропозиція руки й серця, підготовка до весілля — усе це заглушило неприємний осад від першої зустрічі. На самій церемонії батьки Алли вручили молодятам конверт.
— Це вам на нове життя, — батько Алли усміхався, обіймаючи доньку. — Документи на квартиру. Двокімнатна, у новобудові.
Алла застигла від несподіванки. Очі наповнилися сльозами радості. Юра міцно обійняв її, поцілувавши у скроню. Гості аплодували, вітали. Лише свекруха сиділа з кам’яним обличчям.
Минуло кілька місяців сімейного життя. Квартира змінилася — Алла з любов’ю облаштовувала кожен куточок. Свекруха напросилася в гості, і відмовити було ніяково.
— Гарно влаштувалися, — вона пройшлася кімнатами, торкаючись штор, розглядаючи меблі. — Звісно, коли батьки все на блюдечку подають, легко жити. Не те що самим заробляти.
— Мамо, ну навіщо ви так? — Юра ніяково переминався з ноги на ногу.
— А що я? Правду кажу, — свекруха сіла на диван, оглядаючи простору вітальню. — Молоді, недосвідчені. Хіба ви заслужили таке житло? Я все життя в однокімнатній квартирі жила, поки на трикімнатну назбирала, хоча і в не новому домі. Ми всього п’ять років прожили з Юрою в теперішніх умовах, а тут, будь ласка, хороми.
Алла стояла біля вікна. Образа клубком застрягла у горлі. Руки тремтіли, коли вона налила чай. Юра мовчав, лише ніяково усміхався, ніби слова матері були жартом.
Візити свекрухи почастішали. І кожного разу знаходилася нова причина образити Аллу.
— Знову борщ вариш? — кривилася вона, заглядаючи в каструлю. — У нашій родині його інакше готують. Хоча, звідки тобі знати, що таке традиції.
— Диван не там стоїть, — сказала вона наступного разу. — Взагалі, квартира занадто розкішна для вас. Незаслужена.
Алла все частіше ховалася у спальні після таких візитів. Було видно, свекруха хоче їхню квартиру.
— Знову через маму засмутилася? — зітхав він. — Ну не звертай уваги. Вона за справедливість.
— За справедливість? — Алла піднімала на нього очі. — Юро, вона навмисне мене ображає! При тобі!
— Ти перебільшуєш, — відмахувався він. — Мама просто прямолінійна.
Одного разу за обідом терпіння Алли урвалося. Свекруха вкотре почала міркувати про незаслужене багатство.
— Я у вашому віці по знімних квартирах жила, — повчально мовила вона, розмазуючи масло по хлібу. — А ви тут прохолоджуєтеся. Я сина сама піднімала, всього добивалася власними силами, а вам — усе готове.
— Досить! — Алла різко підхопилася з-за столу. Тарілки дзенькнули від її руху. — Мені неприємні ці розмови!
— Юро, ти це чуєш? — свекруха повернулася до сина, але той розгублено мовчав. Потім додала. — А про що мені ще з вами розмовляти? Ви недосвідчені, маєте повчатися у старших.
Свекруха велично попрямувала до виходу. Юра пішов за нею, залишивши Аллу саму. Жінка сильно засмутилася. Руки тремтіли, коли вона збирала посуд зі столу. Тарілки гучно гриміли у раковині. По щоках котилися сльози — від образи, від самотності, від усвідомлення, що чоловік знову нічого не сказав. Але що ж він мав сказати, якщо все життя прожив з матір’ю й сприймав її такою, якою вона є?
Кухня занурилася в тишу. Лише краплі води з крана відмірювали секунди. Алла витерла руки, сперлася спиною на холодильник. У серці було порожньо й холодно.
Два тижні у квартирі панувала мовчанка. Юра ходив похмурий, але розмов не заводив. Алла теж не поспішала першою йти на контакт. Свекруха зникла з їхнього життя — жодних дзвінків, жодних повідомлень.
Ранок видався звичайним. Юра поїхав на роботу. Алла готувалася до занять зі своїми учнями, коли пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла свекруха — підтягнута, з високо піднятою головою.
— Впустиш? — холодно запитала вона.
Алла мовчки відступила. Свекруха пройшла у вітальню й сіла у крісло, немов на трон.
— Я багато думала про твою поведінку, — почала вона. — Ти вчинила зі мною несправедливо. Але я готова пробачити.
Алла схрестила руки, відчуваючи, як усередині підіймається хвиля обурення.
— Пробачити? За що? — її голос звучав втомлено.
— За твою неповагу. І я знаю, як ти можеш загладити провину. Перепиши на мене квартиру, а самі переїжджайте у мою. Все таки там три кімнати. Колись у вас же будуть діти, їм потрібен простір.
Алла завмерла. Кілька секунд просто дивилася на свекруху, не вірячи своїм вухам.
— Про який ви простір говорите? — не зрозуміла вона.
— Ну як про який? Три кімнати ж більше, ніж дві.
Невістка ледь стрималася. Вона не очікувала від свекрухи таких умов, хоча й поступатися теж не збиралася. Жінка трохи помовчала й сказала:
— Нехай краще у нас буде маленька квартира, проте своя. Поки дітей немає, ми нікуди переселятися не збираємося. Тим більше оформлювати документи.
— Нічого, оце онуки з’являться, ще проситися прийдеш до мене.
Алла відступила до дверей.
— Вам краще піти!
Свекруха вийшла, але на порозі озирнулася:
— Юра дізнається, як ти зі мною поводишся. Подивимося, що він скаже.
Увечері Юра увірвався додому. Пронісся немов ураган. Алла повільно повернулася до нього.
— Що ти наговорила моїй матері? — почав він із порога. — Вона вся в сльозах дзвонила! Каже, ти її ображала!
Алла стиснула руки. Усередині все стискалося, але голос звучав рівно.
— Я її не ображала, Юро. Вона прийшла й вимагала, щоб я переписала на неї квартиру. Вона пропонувала помінятися житлом.
— Не вигадуй! — він підійшов ближче. — Мама на таке не здатна! Ти з самого початку її недолюблювала!
Серце калатало, дихати було важче, але Алла стояла твердо, не дозволяючи собі відступити.
— Твоя мати каже тобі неправду, а ти віриш, — сказала жінка спокійно, хоч руки тремтіли від напруги.
— Мама все життя мені присвятила! Вона не могла.
Алла мовчала, дивилася холодним і рішучим поглядом. У тиші раптом настала ясність: далі підкорятися чужим вимогам неможливо.
— Можеш мені не вірити. Мені байдуже, — вона відвернулася до вікна. — Просто збери речі та йди. Йди до матері, яка водить тебе за ніс, а ти покірно це терпиш.
Юра завмер. Його обличчя зблідло.
— Алло, почекай. Поговіримо спокійно, — він простягнув руку, намагаючись її торкнутися.
— Ні, — вона відсахнулася. — Мені не потрібен чоловік, який не здатний мене захистити. Який обирає матір замість дружини. Збирай речі, Юро. Наш шлюб закінчено.
Він стояв посеред кімнати — розгублений. Алла сперлася на спинку дивана, її дихання поступово вирівнювалося. Всередині визрівала непохитна рішучість: тепер вона захищала свій дім.
Двері зачинилися. Алла залишилася сама в тиші квартири. Руки тремтіли, коли вона провела долонею по столу. Тиша здавалася густою, майже відчутною, але в ній було місце для свободи.
Вранці задзвонив телефон. На екрані висвітився номер свекрухи.
— Ну що, передумала? Готова обговорити передачу квартири? І тоді Юра повернеться до тебе.
Алла усміхнулася. Легка гіркота залишалася, та внутрішня сила огортала її, роблячи слова свекрухи порожнім шумом.
— Знаєте що? Завдяки вашій поведінці тепер ваш син житиме з вами у трикімнатній квартирі. Насолоджуйтесь товариством одне одного.
— Ти не маєш так чинити.
— Маю. Це мій дім. А ви з Юрою живіть, як знаєте. Ви ж сім’я.
Алла скинула виклик. Було важко, але водночас спокійно. Вона вистояла. Захистила себе. І хоч залишилася сама — проте з гідністю.
У квартирі запанувала тиша. Жінка стояла біля вікна, притулившись спиною до стіни. Усередині нарешті було спокійно, попри самотність. Повітря здавалося легшим, думки — яснішими. Вона дозволила собі зробити глибокий вдих і ледь усміхнулася — тихо, впевнено, розуміючи: тепер вона сама обирає шлях свого життя і більше нікому не дозволить взяти контроль над ним.
