— Відмовся ти вже від своєї частки! — голосила мама. — Ну що тобі варто? У вас із Костею гарна квартира, а Матвієві ж теж десь жити треба!
Аня не дослухала — кинула слухавку. Усередині все кипіло від обурення. Ще добре, що мама подзвонила, а не приїхала особисто, бо тоді б точно сварки не уникнути. Вимкнувши наступний мамин дзвінок, Аня відклала телефон і накапала собі заспокійливого.
— Ти тільки уяви, яка вона! — виплеснула все невдоволення жінка ввечері, коли з роботи повернувся Костик. — Я з шістнадцяти років працюю, а цей усе хоче готове! Живе за мамин кошт, жодної копійки ані їй, ані мені не дав, а тепер я йому ще й квартиру маю віддати? Це ж як треба сорому не мати!
Костик утомлено зітхнув, обійняв її і потягнув із собою на диван.
— Та віддай ту частку. Живемо ж нормально, усе в нас є. Варто через це з ріднею псувати стосунки? А так потім тебе ніхто й не зачепить — козир буде.
— Як це — віддай? — обурилася Аня. — Ми свою квартиру самі заробили, я у мами нічого не просила! А Матвієві все на блюдечку? За які такі заслуги? А раптом у нас із тобою щось піде не так — і я без кутка свого залишуся…
Вона помітила, як Костик напружився, і зрозуміла, що сказала зайве. Та було вже пізно.
— Ось воно що, — холодно промовив чоловік, відсуваючись далі. — Тобі, значить, притулок на випадок чогось потрібен? Гарно про нас думаєш…
— Костя, я не це мала на увазі…
— Зрозумів, — відмахнувся він, підвівся й узяв ключі від машини. — Піду подихаю повітрям.
— Але ти ж тільки з роботи прийшов! Я рагу приготувала, вечеряти ж…
— Щось не хочеться, — кинув Костик і, не глянувши на неї, вийшов із квартири.
— Та що ж це за день такий! — вигукнула Аня, хапаючи телефон. — Матвій! Це все через тебе!
Аня була старша за брата на шість років і завжди почувалася за нього відповідальною. Батька не стало, коли їй було дев’ять. Мама ледве тягнула їх обох, і Аня допомагала як могла: доглядала Матвія, готувала, прибирала, прала, а з дванадцяти років ще й допомагала мамі мити під’їзди, доки сама не знайшла підробіток.
Вона дуже любила брата, як і мама. Матвій із віком усе більше нагадував батька, і вони обидві намагалися балувати його, як тільки могли. Аня собі зайвого не дозволить, а для Матвія — будь ласка, нічого не шкода. Тільки таке ставлення пішло не на користь всім. Він виріс зовсім не таким, яким очікували рідні. Школу закінчив ледь на трійки, коледж кинув на другому курсі, промінявши навчання на гульки та дівчат. Грошей не соромився просити як у матері, так і в сестри.
Коли йому виповнилося двадцять три, Аня, бачачи, як мати старається, щоб задовольнити всі синкові забаганки, вперше серйозно з ним поговорила і змусила піти на курси монтажника — бодай десь попрацювати.
Але вистачило Матвія ненадовго. На кожній роботі він затримувався максимум на два місяці, а потім ішов. Йому все було не так — зарплата мала, графік незручний, робота важка. Слава Богу, хоч не пив. Мама Матвія шкодувала й підтримувала:
— Не щастить йому, Анюто, ще не знайшов свого місця. Важко Матюші, він же такий ніжний у нас. Йому б в офіс, а не робітником.
Аня, яка працювала в житті у найрізноманітніших умовах, тільки невдоволено хмикала. Її любов до брата поступово згасала. Надії, що він стане для них із мамою опорою й захистом, не справдилися. Матвій постійно брав кредити, які доводилося сплачувати їй і матері, їздив автостопом у різні міста, обдзвонюючи лише для того, щоб попросити грошей, і змушував всіх хвилюватися.
Коли Аня зустріла Костю й вийшла за нього заміж, вона твердо сказала братові, щоб більше на неї не розраховував. І поговорила з мамою.
— Йому скоро тридцять, мамо. Досить його годувати, хай учиться сам жити. Не давай йому грошей, чуєш?
— Та як же, Анюто, у нього ж борги, за що він житиме?
— Нехай сам думає! Їсти має, дах над головою є — і вистачить. Виростили, вже час, щоб сам учився ходити. Він давно вже чоловік, а не хлопчик.
Мама тільки зітхала, але все одно потихеньку спонсорувала Матвія. А з Анею він майже не спілкувався — образився, коли вона черговий раз відмовила дати йому «у борг».
Аня з Костею взяли свою квартиру в іпотеку, зробили гарний ремонт, купили техніку й меблі. Тепер вони задумувалися про дитину. Але Аня, дивлячись на брата, дуже обережно ставилася до думки, мати власних дітей. Вона не була певна, що зможе правильно їх виховати, щоб не виріс другий Матвій. Та Костя її заспокоював:
— У нас все буде інакше, — казав він. — Ти вже знаєш свої помилки, а я взагалі-то є. Матвієві батька не вистачало, твердої руки, а у нашого малюка тато буде поруч.
Аня кивала, але все одно сумнівалася. А раптом і з Костею щось трапиться? Як вона сама підійме дитину? І головне — як навчить самостійності?
Пів року тому Матвій закохався. Дівчина Ксюша Ані відразу не сподобалася — голосиста, одразу поводилася у маминому домі як господиня. А місяць тому вони оголосили, що вирішили одружитися.
Спочатку Аня зраділа — нарешті брат стане сімейною людиною й візьметься за розум, знімуть квартиру, він знайде роботу. Але виявилося, що молодята не планують орендувати житло. І з мамою жити не хочуть.
— Ще не вистачало зі свекрухою під одним дахом господарювати! — заявила Ксюша. І, як героїня з казки про золоту рибку, зажадала окремі хороми.
— Ми тут вирішили, — оголосив Матвій за спільною вечерею, — мамину трикімнатну розміняємо на дві однокімнатні. В одній ми з Ксю будемо жити, в другій — мама. Навіщо їй така велика квартира?
Аня мало не поперхнулася соком від такої пропозиції. Не встигла ще й осмислити почуте, як уже випалила:
— А я як же? Де тоді моя частка?
Мама сиділа червона, як захід сонця, і мовчала.
— А тобі навіщо? У вас і так квартира є! — щиро здивувався брат.
— Так і в тебе буде! Іди зароби! — закричала Аня. — Я не згодна, зрозумів? Мамо! Тільки не смій!
Костик смикнув її за лікоть і зашикав:
— І ти туди ж? Вважаєш, це чесно?
Але чоловік тільки зітхнув і поглядом показав на маму. Вона сиділа на чолі столу, осунулась, така маленька, а щоками текли сльози.
Аня кинулася до мами, обняла її й зашепотіла:
— Ти що, мамо? Не плач, не віддамо ми йому квартиру! Я не дозволю!
Але мама раптом відштовхнула її:
— Я ще жива, а ви вже мою квартиру ділите! — хрипко сказала вона, встала й вийшла з кімнати. Аня розгублено глянула на Костю. Він тільки зітхнув і почав збиратися додому.
З того часу нормальне життя закінчилося. Матвій із нареченою від ранку до ночі влаштовували матері сварки, вимагаючи розміняти квартиру. Мама телефонувала Ані й просила підтримати їх — без її згоди вона нічого не хотіла робити. А Аня не розуміла, чому мама взагалі розглядає такий варіант.
Костя в ці справи не втручався, вважаючи, що не має права. І не висловлював своєї думки до сьогоднішнього дня. А Аня втомилася. Їй так хотілося просто знову приїхати до мами, поговорити, разом щось приготувати, піти погуляти чи подивитися кіно. Але все це було в минулому. Тепер кожна розмова — лише про квартиру. Вона благала маму вигнати Матвія, але та лише хитала головою у відповідь:
— Це ж моя дитина, Анюто, як я його вижену?
— А я не твоя дитина? — ображалася Аня. — Чому ж я так себе не поводжу, все сама, у тебе й не просила ніколи нічого!
— Ти сильна, за тебе я не переймаюся, — усміхалася мама, а Аня сердилася ще більше.
А тепер ще й Костик на їхньому боці. Сівши від образи, Аня ввімкнула телефон і набрала брата:
— Забирай свою квартиру! Не вистачало ще через тебе з Костею сваритися! Але в мене умова — виконаєш, буде тобі квартира. Ні — то більше навіть не починай цієї розмови!
Відповідати вона не стала, одразу скинула дзвінок.
З Костею вони помирилися. З мамою теж, а Матвій, за її умовою, переїхав на орендовану квартиру разом із Ксюшею — до тих пір, поки не знайдеться підходящий варіант для обміну. Рієлтора Аня покликала свою подругу й попросила не поспішати. Щось їй підказувало, що Матвій довго не протягне.
За місяць Аня несподівано приїхала до мами й застала там брата. Матвій поспіхом щось ховав у кишені.
— Ось як! Не встояв, таки приповз до мами! — Аня витягла у брата з кишені гроші. — Знову до мами? Не соромно? А потім у своїй квартирі теж будеш у мами все випрошувати?
— Це я їй у борг давав, — почав Матвій, але Аня тільки розсміялася.
— Коли ти такою дріб’язковою стала? — закричав брат. — Чого ти вічно лізеш до мене? Що тобі від мене треба? Живи зі своїм Костиком і залиш мене у спокої!
Він спробував відібрати у Ані гроші, але вона встигла відскочити.
— А ну віддай! — пролунав мамин голос, про який вони обидва забули. Він прозвучав так неочікувано, що й Аня, і Матвій здригнулися.
Мама неквапливо підійшла до дочки, забрала у неї гроші, а потім звернулася до сина:
— Якби не сестра, у тебе б нічого не було, невдячний! А тепер іди звідси й більше не приходь, чуєш?
Обличчя Матвія стало по-дитячому ображеним, він зробив крок до мами, але вона відсторонилася й твердо повторила:
— Іди!
— Та й будь ласка! Рідного сина вигнати — що ти за мати така? Тільки вам гроші і потрібні!
Він так грюкнув дверима, що аж у серванті задзвенів кришталь. Мама без сил опустилася на стілець і заплакала. Аня обняла її й зашепотіла:
— Ти все правильно зробила, мамо! Все буде добре!
І справді — все стало добре. Матвій розійшовся з Ксюшею, поїхав на вахту. Повернувся через пів року й одразу взяв квартиру в іпотеку. Вийшло добре заробити. До мами й сестри він більше не приходив — ще тримав образу.
— Дайте йому час, — сказав Костя. — Так швидко люди не змінюються.
