Віталій сидів за кухонним столом, попиваючи ранкову каву, і дивився на свою дружину Олену, яка метушилася біля плити, готуючи сніданок.
Вони були одружені вже десять років, і за цей час їхнє життя перетворилося на рутину: робота, дім, рідкісні вихідні з друзями. Олена, з її довгим каштановим волоссям і теплими карими очима, все ще виглядала так само привабливо, як у день їхнього весілля.
Але Віталій відчував, що щось змінилося. Він нудьгував. І ось, два місяці тому, на корпоративі, він познайомився з Анною – молодою, енергійною колегою з іншого відділу.
Вона була як свіжий вітер у його сірому житті: смілива, авантюрна, з промінчиком у очах.
” Люба, я маю тобі сказати дещо,” – почав Віталій, намагаючись звучати природно. Олена повернулася, тримаючи в руках тарілку з омлетом.
“Що таке, Вітю? Ти виглядаєш стурбованим. Щось на роботі?”
“Так, саме так. Мені треба летіти у відрядження. До Києва, на конференцію. Це важливо для кар’єри. Буду відсутній тиждень.”
Олена зітхнула, але посміхнулася. “Знову? Ну гаразд, я звикла. Тільки не забудь подзвонити, коли прилетиш. І візьми з собою теплі речі – там зараз прохолодно.”
Віталій кивнув. Насправді ніякого відрядження до Києва не було. Він планував полетіти до Єгипту з Анною.
Вони забронювали квитки на рейс до Шарм-ель-Шейха, готель на узбережжі Червоного моря, все включено. “Це буде наша маленька пригода,” – шепотіла Анна йому на вухо під час їхніх таємних зустрічей. “Пляжі, сонце, і тільки ми удвох.”
Того вечора, коли Олена лягла спати рано, Віталій зателефонував Анні. “Все готово? Квитки в мене, багаж пакую завтра.”
Анна засміялася в трубку. “Звичайно, коханий. Я не можу дочекатися. Уявляєш, ми будемо лежати біля басейну, дивитися на зірки… І ніяких турбот про роботу чи сім’ю.”
“Так, ніяких,” – відповів Віталій, але в голосі з’явилася нотка сумніву. Він любив Олену, але з Анною відчував себе молодим і живим. “Зустрінемося в аеропорту о 10 ранку. Рейс о 12:30.”
Наступного дня Віталій обняв Олену на прощання. “Бережи себе, любий. І не забудь про сувеніри з Києва!”
“Обов’язково,” – збрехав він, виходячи з дому з валізою.
Тим часом Олена, залишившись одна, відчула дивне передчуття. Віталій останнім часом поводився дивно: пізно повертався з роботи, часто перевіряв телефон.
Вона вирішила перевірити його комп’ютер – просто з цікавості. І ось, у історії браузера, вона знайшла пошуки: “Романтичні тури до Єгипту”, “Квитки до Шарм-ель-Шейха”. Серце Олени завмерло. “Він бреше? З ким?”
Вона швидко зателефонувала подрузі Наталі. “Наталю, ти не повіриш. Віталій сказав, що летить до Києва, але я знайшла докази про Єгипет. Я думаю, він з кимось іншим.”
Наталя зітхнула. “Олено, не панікуй. Можливо, це сюрприз для тебе?”
“Сюрприз? Він навіть не згадував про відпустку! Ні, я мушу дізнатися правду. Я куплю квиток на той самий рейс.”
“Ти божевільна! А якщо це помилка?”
“Тоді я просто полечу з ним і скажу, що це мій подарунок. Але якщо ні… Я мушу побачити на власні очі.”
Олена швидко забронювала квиток онлайн. Рейс той самий, місце поруч з Віталієвим – дивом, воно було вільне.
“Він не чекає на мене,” – подумала вона, пакуючи валізу.
В аеропорту Бориспіль панувала метушня. Віталій прибув рано, нервово оглядаючись. Він побачив Анну біля стійки реєстрації: вона була в легкій сукні, з сонцезахисними окулярами на голові, усміхнена.
“Привіт, красуню,” – прошепотів він, обіймаючи її. “Готова до пригоди?”
“Більш ніж! Я вже уявляю, як ми будемо плавати в морі. А ти розповів дружині про відрядження?”
“Так, все гладко. Вона думає, що я в Києві на конференції.”
Анна хихикнула. “Ти хитрий. Але обережно, карма може повернутися.”
Віталій відмахнувся. “Не бійся. Ми зареєструємося окремо, щоб не привертати увагу, а в літаку сядемо разом. Моє місце 15A, твоє 15B.”
Вони пройшли реєстрацію, здали багаж і попрямували до зони вильоту. Віталій купив каву, Анна – журнали. Вони сіли в залі очікування, тримаючись за руки під столом.
“Розкажи мені про готель,” – попросила Анна. “Ти казав, там приватний пляж?”
“Так, і спа-центр, і все включено. Ми будемо їсти морепродукти І, звичайно, проводити ночі в номері з видом на море.”
Анна притулилася до нього. “Звучить ідеально. Я так рада, що ми це робимо. Ти не шкодуєш?”
“Анітрохи,” – збрехав Віталій, хоча десь глибоко всередині відчував тривогу.
Тим часом Олена прибула до аеропорту таксі. Вона намагалася виглядати спокійно, але серце калатало.
“Де він?” – шукала вона поглядом. І ось, в залі очікування, вона побачила Віталія… з іншою жінкою. Вони сиділи близько, сміялися. Олена відчула, як земля йде з-під ніг. “Хто вона? Колега? ”
Вона сховалася за стовпом, спостерігаючи. “Я не буду влаштовувати сцену тут. Почекаю до літака.”
Оголошення про посадку пролунав. Віталій і Анна встали, тримаючись за руки.
“Ходімо, мила,” – сказав Віталій. “Наше місце чекає.”
Вони пройшли контроль, сіли в автобус до літака. Олена йшла слідом, ховаючись у натовпі.
У літаку Віталій і Анна влаштувалися на місцях 15A і 15B. Віталій біля вікна, Анна посередині. Місце 15C було порожнім.
“Ідеально,” – сказав Віталій. “Ми удвох.”
Анна посміхнулася. “Так, ніхто не заважатиме.”
Літак заповнювався. Пасажири сідали, стюардеси перевіряли квитки. І ось, остання пасажирка підійшла до ряду 15. Віталій підняв очі… і завмер.
“Олено? Що ти тут робиш?”
Олена посміхнулася холодно, сідаючи на місце 15C. “Привіт, любий. Я вирішила зробити тобі сюрприз. Полетіти з тобою у ‘відрядження’.”
Анна зблідла, дивлячись на Олену. “Хто це?”
Віталій заїкнувся. “Це… моя дружина. Олено, що відбувається? Як ти дізналася?”
Олена склала руки. “Дізналася? Ти залишив сліди в браузері. Єгипет, романтичні тури… А це хто? Твоя ‘колега’ з конференції?”
Анна повернулася до Віталія. “Ти казав, що все під контролем! Що це за цирк?”
Віталій відчув, як піт тече по спині. Літак почав рулювати на злітну смугу. “Олено, послухай, це не те, що ти думаєш. Анна – справді колега. Ми летимо на конференцію разом.”
Олена засміялася гірко. “Конференцію в Єгипті? З приватним пляжем? Ти думаєш, я не розумію? Я бачила ваші квитки – один рейс, сусідні місця. Ти зраджуєш мені!”
Пасажири навколо почали озиратися. Стюардеса підійшла. “Все гаразд? Будь ласка, заспокойтеся, ми злітаємо.”
Віталій кивнув. “Так, все добре. Просто сімейна розмова.”
Коли літак відірвався від землі, напруга зросла. Олена повернулася до Анни. “А ти хто така? Скільки часу це триває?”
Анна, намагаючись триматися гідно, відповіла: “Я Анна. Ми познайомилися на роботі. Віталій сказав, що ви в розлученні.”
Олена розсміялася. “Розлученні? Він збрехав тобі! Ми одружені десять років, маємо спільний дім, плани на майбутнє!”
Віталій втрутився. “Анно, я не казав, що в розлученні. Я сказав, що все складно.”
Анна скривилася. “Складно? Ти казав, що любиш мене, що хочеш нове життя!”
Олена похитала головою. “Нове життя? Віталію, ти серйозно? Після всього, що ми пережили разом?”
Віталій зітхнув, дивлячись у вікно на хмари. “Олено, я люблю тебе. Але з Анною… це інше. Це пристрасть, адреналін. З тобою все стало рутиною.”
“Рутина? – вигукнула Олена. – Це ти зробив її рутиною! Ти перестав старатися, перестав говорити компліменти, планувати романтику. А тепер зраджуєш з цією… з нею!”
Анна образилася. “Ей, не ображай мене! Я не знала про вас. Він казав, що шлюб на межі.”
“На межі? – повторила Олена. – Ми тільки минулого місяця планували поїздку до Карпат!”
Літак увійшов у зону турбулентності, і всі затамували подих. Віталій скористався моментом. “Давайте заспокоїмося. Ми летимо до Єгипту. Можливо, це знак. Ми можемо все обговорити там, на пляжі.”
Олена фиркнула. “Обговорити? З нею? Ні, дякую. Я хочу розлучення.”
Анна повернулася до Віталія. “А ти що скажеш? Ти обрав її чи мене?”
Віталій мовчав, не знаючи, що відповісти. “Я… я не знаю. Я люблю вас обох по-різному.”
Пасажир ззаду не витримав. “Люди, тихіше! Ми намагаємося спати.”
“Розкажи мені про неї,” – сказала Олена Анні. “Як ви познайомилися?”
Анна зітхнула. “На корпоративі. Він був таким чарівним, танцював, сміявся. Сказав, що в шлюбі нещасний.”
Олена кивнула. “Так, він вміє бути чарівним. Коли ми познайомилися, він писав вірші, дарував квіти. А тепер? Тільки робота і телевізор.”
Віталій захищався. “Олено, ти теж змінилася. Ти завжди втомлена, скаржишся на все.”
“Бо ти не допомагаєш! Я працюю, готую, прибираю – а ти?”
Анна втрутилася. “Може, ви обидва винні. Але я не хочу бути в цьому трикутнику.”
Літак стабілізувався, і вони продовжили розмову тихіше. Олена згадала минуле. “Пам’ятаєш наше весілля, Вітю? Ми танцювали під дощем, обіцяли бути разом назавжди.”
Віталій усміхнувся сумно. “Пам’ятаю. То були найкращі часи.”
Анна відчула себе зайвою. “Може, я пересяду?”
“Ні, – сказала Олена. – Залишайся. Нехай він побачить, що наробив.”
Години в польоті тягнулися. Вони говорили про все: про зраду, про почуття, про помилки. Віталій розповів, як відчував себе самотнім у шлюбі. “Олено, ти завжди зайнята подругами, хобі. Я відчував, що не потрібен.”
Олена заплакала. “А ти запитав? Ти просто пішов до іншої!”
Анна додала: “Я думала, це справжнє кохання. Але тепер бачу, що він брехун.”
Віталій заперечив. “Я не брехун. Я заплутався.”
Коли літак почав знижуватися, напруга зросла. “Що тепер? – запитала Олена. – Ми в Єгипті. Готель на двох?”
Віталій зітхнув. “Готель на мене і Анну. Але ми можемо знайти тобі номер.”
Олена засміялася. “Ні, я залишуся з вами. Це буде наша ‘сімейна’ відпустка.”
Анна запротестувала. “Я не хочу!”
Але Олена була непохитна. “Або так, або я дзвоню в поліцію і кажу, що мене викрали чи щось.”
В аеропорту Шарм-ель-Шейха спека вдарила в обличчя. Вони взяли таксі до готелю – п’ятизіркового курорту з пальмами і басейнами. Адміністратор здивувався, бачачи трьох.
“Містер Віталій? У вас номер на двох.”
Віталій кивнув. “Так, але моя… сестра прилетіла несподівано. Можна додати ліжко?”
Олена фиркнула. “Сестра? Серйозно?”
В номері – просторому, з балконом на море – напруга досягла піку. Анна сіла на ліжко. “Я хочу додому.”
Олена підійшла до вікна. “Ні, ми всі залишимося. Давайте поговоримо по-справжньому.”
Вони сіли за стіл на балконі, дивлячись на захід сонця.
“Добре, – сказав він. – Я визнаю, я помилився. Я не повинен був брехати. Олено, я люблю тебе. Анна, з тобою було весело, але це не серйозно.”
Анна образилася. “Не серйозно? Ти казав, що хочеш дітей зі мною!”
Олена здивувалася. “Дітей?”
Віталій похитав головою. “Я не казав такого. Анна, ти перебільшуєш.”
Анна встала. “Ти брехун! Я йду гуляти.”
Вона вийшла, грюкнувши дверима. Олена і Віталій залишилися удвох.
“Тепер щасливий? – запитала Олена. – Ти зруйнував все.”
Віталій взяв її за руку. “Вибач. Давай спробуємо врятувати наш шлюб. Цей тиждень – як медовий місяць.”
Олена витерла сльози. “Можливо. Але ти мусиш змінитися.”
Тим часом Анна пішла на пляж, думаючи про все. “Як я могла повірити йому?” Вона зустріла групу туристів, познайомилася з хлопцем на ім’я Алекс – молодим, веселим.
Наступного дня Віталій і Олена пішли на сніданок. Анна повернулася пізно вночі, з посмішкою.
“Де ти була?” – запитав Віталій.
“Гуляла. Зустріла друзів. Ти не єдиний, хто може мати пригоди.”
Олена посміхнулася. “Добре за тебе.”
Дні в Єгипті перетворилися на дивну суміш конфліктів і примирення. Вони ходили на екскурсії до пірамід, плавали в морі, вечеряли разом.
Одного вечора, біля басейну, Віталій сказав: “Олено, пам’ятаєш нашу першу поїздку до моря? Ми були такі щасливі.”
“Так, – відповіла вона. – До того, як ти почав зраджувати.”
Анна додала: “Я шкодую, що влізла. Але тепер бачу, що ви ще любите одне одного.”
Віталій кивнув. “Можливо, це був урок.”
В останній день Олена і Віталій вирішили дати шлюбові ще шанс. Анна полетіла додому окремо, знайшовши нове кохання.
На зворотному рейсі Віталій і Олена сиділи поруч. “Дякую, що прилетіла,” – сказав він.
“Не дякуй. Це було важко. Але, можливо, це врятувало нас.”
Вони повернулися додому, сильнішими. Віталій звільнився з роботи, де працювала Анна, і вони почали нове життя.
Але той рейс до Єгипту назавжди залишився в їхній пам’яті як найдивніша пригода.
Наталія Веселка
