— Вікторіє, ти все життя забирала в мене найкращі іграшки, увагу батьків, навіть мою впевненість. Але вийти заміж за Андрія — чоловіка, який три роки тому стояв зі мною біля вівтаря і втік… Це не кохання, Віко. Це твоя остання і найбрудніша перемога над власною сестрою.
У родині київських архітекторів Савченків завжди було двоє полюсів. Старша, Вікторія — втілення енергії, вогню та успіху. Вона закінчила КНУ ім. Шевченка, відкрила своє піар-агентство і завжди виглядала так, ніби щойно зійшла з обкладинки журналу. Молодша, Надія — тиха, спокійна, працювала ілюстратором дитячих книг у невеликому видавництві на Подолі.
Батьки ніби й любили їх порівну, але в повітрі завжди висіло невидиме порівняння.
— Надю, подивися на Віку, вона вже третій контракт за місяць підписала! А ти все своїх зайчиків малюєш… — казала мати, поправляючи Вікторії зачіску.
Надя звикла бути в тіні. Вона не заздрила успіху сестри, вона просто хотіла мати щось своє, куди Віка не змогла б дотягнутися своїми довгими доглянутими пальцями. І цим «чимось» став Андрій.
Андрій був першим чоловіком, який бачив у Надії не «сестру Віки», а окрему особистість. Їхній роман був ніжним і довгим. Через два роки Андрій зробив пропозицію. Весілля мало відбутися в ресторані на березі Дніпра. Надя була щаслива, як ніколи.
Але за тиждень до свята Андрій зник. Просто перестав брати слухавку, забрав речі з їхньої орендованої квартири і залишив коротку записку: «Прости, я не готовий. Я не той, хто тобі потрібен».
Надя була знищена. Вона закрилася в квартирі на місяць. Віка тоді була поруч — приносила вино, витирала сестрі сльози і голосно проклинала «цього нікчемного зрадника».
— Він тебе не вартий, Надю! — впевнено казала Вікторія. — Ти знайдеш справжнього чоловіка, а не це непорозуміння. Забудь його, як страшний сон.
Надя повірила. Вона почала збирати себе по шматочках, почала знову малювати. Минуло три роки.
Суботня вечеря у батьків у квартирі на Печерську мала бути звичайною. Надя прийшла раніше, допомагала мамі з салатами. Віка, як завжди, затримувалася.
— У Віки сюрприз для нас, — загадково посміхалася мама. — Казала, що прийде не сама. Невже нарешті знайшла гідного партнера?
Коли відчинилися двері, Надя саме несла тацю з келихами. У коридорі стояла Вікторія, сяюча і горда, а за її спиною… стояв Андрій. Той самий Андрій. Тільки в дорожчому костюмі і з винуватим, але твердим поглядом.
Келих у руках Наді тріснув. Осколки розлетілися по паркету.
— Знайомтеся, — голос Віки звучав як переможний марш. — Це мій наречений. Ми з Андрієм вирішили, що ховатися більше немає сенсу. Ми кохаємо один одного вже два роки.
— Два роки? — прошепотіла Надя, дивлячись на сестру. — Тобто ви почали… через рік після того, як він кинув мене?
— Надю, ну не треба драми, — Віка підійшла до сестри і спробувала взяти її за руку, але та відсахнулася. — Життя складне. Андрій тоді втік не тому, що він поганий. Він просто зрозумів, що переплутав почуття. Він бачив у тобі ідеальну дружину, а шукав пристрасть. Він знайшов її в мені. Ми не хотіли тебе ранити, тому чекали так довго.
Надя не влаштовувала істерик у батьків. Вона просто пішла. Але наступного дня Вікторія сама призначила зустріч у кав’ярні біля «Золотих воріт».
— Навіщо ти це робиш, Віко? — прямо запитала Надя. — У Києві тисячі чоловіків. Тобі потрібні найкращі, найуспішніші. Чому саме мій колишній?
— Твій? — Віка засміялася, і в цьому сміху був холод. — Він ніколи не був твоїм, Надю. Він був тінню, яку ти намагалася втримати. Ти ж знаєш, я завжди була сильнішою. Андрій сказав мені, що з тобою йому було нудно. Він почувався так, ніби він у музеї — все красиво, але не можна дихати. А зі мною він живе.
— Ти збрехала мені, — Надя дивилася сестрі в очі. — Ти три роки тому казала, що він нікчема. Ти допомагала мені його забути, а сама в цей час…
— Я допомагала тобі звільнити місце для когось твого рівня, — відрізала Вікторія. — А Андрій — мого рівня. Ми купуємо будинок у Конча-Заспі. Ми ідеальна пара. Батьки, до речі, нас підтримали. Мама сказала, що головне — щастя дитини, а ти вже доросла і перехворіла цим.
— Мама так сказала? — у Наді затремтіли губи. — Після того, як бачила, як я вмирала від болю?
— Мама прагматична. Вона бачить, що Андрій тепер велика людина в девелопменті. Навіщо ворогувати з майбутнім зятем-мільйонером?
Надя зрозуміла, що в цій родині вона завжди буде «додатком». Вона вирішила дізнатися правду про те, як саме почався цей роман. Через спільних знайомих вона вийшла на колишнього водія Андрія. Те, що він розповів, було набагато гіршим за «випадкове кохання».
Виявилося, що Вікторія почала обробляти Андрія ще за три місяці до весілля з Надею. Вона приходила до нього в офіс «порадитися щодо подарунка сестрі», вона «випадково» опинялася в тих самих барах, вона майстерно навіювала йому думку, що Надя — занадто слабка і не підходить для його великого майбутнього.
— Вона буквально заманила його в ліжко за ніч до весілля, — розповів водій, відводячи очі. — Андрій злякався. Він не знав, як дивитися вам в очі. Вікторія тоді сказала йому: «Просто зникни. Я сама все владнаю. Потім ми будемо разом». Вона все зрежисувала, пані Надіє. Всю вашу трагедію.
Надя прийшла на передвесільну вечірку Віки. Вона виглядала спокійною, навіть вишуканою.
— О, прийшла! — Віка була в білому шовку. — Вирішила проявити мудрість?
— Ні, Віко. Вирішила проявити чесність.
Надя підійшла до Андрія, який стояв з келихом шампанського.
— Андрію, я знаю про ніч перед нашим весіллям. Знаю, що це вона запропонувала тобі втекти. Андрій поблід. Келих у його руці здригнувся.
— Надю, це вже неважливо…
— Важливо. Бо вона зробила це не тому, що кохала тебе. Вона зробила це, бо я була першою, у кого з’явилося щось, чого вона не могла просто купити. Вона хотіла довести, що вона господарка твоєї і моєї долі. Ти для неї — трофей. Як нова сумка чи контракт.
— Не слухай її! — вигукнула Вікторія, підбігаючи до них. — Вона просто заздрить!
— Заздрю? — Надя посміхнулася. — Віко, подивися на себе. Ти все життя бігла за мною, щоб відібрати мої «іграшки». Ти витратила стільки енергії на ненависть до сестри, що забула, як це — бути людиною. Андрію, ти тепер з нею. Але знай: як тільки з’явиться хтось, хто зацікавить її більше, ніж перемога над мною — вона зробить те саме з тобою.
Надя не стала чекати фіналу. Вона зібрала речі і поїхала до Львова на пів року, щоб просто дихати іншим повітрям. Вона перестала спілкуватися з батьками, які прийняли «переможницю» Вікторію з її грошима та статусом.
Через рік Надя відкрила власну виставку в Києві. Її ілюстрації стали темнішими, глибшими, справжніми. На відкриття прийшов Андрій. Він виглядав виснаженим.
— Ви були праві, Надю, — тихо сказав він. — Ми розлучаємося. Вона… вона не вміє кохати. Вона вміє тільки володіти. Коли вона зрозуміла, що я більше не росту в кар’єрі так швидко, як їй хотілося, я став їй нецікавим.
— Мені шкода, Андрію. Але не через тебе. Мені шкода, що я витратила стільки років, намагаючись бути хорошою сестрою для людини, яка бачила в мені лише конкурентку.
Сьогодні Надя живе на Оболоні. У неї є людина, яка не знає Вікторії, і вона ніколи їх не познайомить. Батьки іноді дзвонять, скаржаться на Віку, яка після розлучення стала ще більш різкою та холодною.
— Приїдь до нас на Великдень, Надю, — просить мати.
— Ні, мамо. У мене своє життя. А у вас є Вікторія. Ви ж завжди казали, що вона — ваша головна гордість.
Київські каштани знову цвітуть. Надя малює нову книгу — про пташку, яка вирвалася з золотої клітки, де її намагалися тримати під замком, переконуючи, що вона не вміє літати. Тепер Надя знає: сестринська любов — це не завжди підтримка. Іноді це найважча битва за право бути собою, і найголовніша перемога в цій битві — це не помста, а повна байдужість до тих, хто намагався тебе зламати.
