Вітчим зробив пропозицію своїх падчериці, від якої вона не змогла відмовитися. Мова йшла про бізнес, навчання й забезпечене життя. Умова була простою, але відповідальною і дівчина погодилася.
— Сергію Вікторовичу, можна з вами поговорити? — у дверях кабінету показалася світловолоса голова Ірини. Вічно капризна і надто голосна дівчина була підозріло ввічливою та спокійною.
— Чого тобі? — чоловік відволікся від роботи на комп’ютері і спідлоб’я глянув на падчерку.
— У мене до вас велике прохання, — Ірина не стала чекати, коли вітчим запросить її до кабінету. Дівчина переступила поріг, закрила за собою двері й сіла навпроти нічого не розуміючого чоловіка.
— Зарплатню я підвищувати тобі не буду! — суворо сказав Сергій Вікторович, наче знав, для чого прийшла Ірина. — Навіть не проси! Ти зовсім не справляєшся зі своїми обов’язками. Завжди запізнюєшся на роботу і зриваєш усі терміни, підводячи мене та інших.
Вітчим уже не раз говорив з падчеркою через її безвідповідальність. Йому не подобалось, що Іра постійно сварилася зі співробітниками, а також плела інтриги проти колег, з якими в неї не склалися робочі стосунки.
Вже кілька місяців керівник фірми хотів звільнити вперту дівчину, але в чоловіка не вистачало на це духу. Ірина була дочкою його коханої жінки. З Анастасією Сергій Вікторович познайомився п’ятнадцять років тому. Вони одружилися і щасливо жили доти, доки у Насті не виявили хворобу. Жінки не стало два роки тому, і тепер чоловік прихистив падчерку, яка зовні дуже сильно нагадувала йому кохану дружину.
— Про зарплатню я вже давно все зрозуміла, — невдоволено сказала Ірина. — Я прийшла до вас зовсім з іншого приводу.
— І з якого ж? — чоловік підніс одну брову й з цікавістю нахилився уперед.
— Сергію Вікторовичу, — потягнула дівчина, — ви ж знаєте, як мені було важко після похорон матері? У цьому світі вона була єдиною людиною, яка мене любила й у всьому підтримувала…
— І тому ти її постійно плакала й не давала мені життя, так? — насупився чоловік. Він чудово пам’ятав, які стосунки пов’язували Анастасію та Ірину. Його дружина дійсно любила свою дочку, але дівчинка завжди була невправною, і мати постійно нервувала та переживала за неї. — До чого ти мені все це розповідаєш? Навіщо намагаєшся давити на жалість? Переходь одразу до справи. В мене роботи повно.
— Сергію Вікторовичу, — їздячи на стільці, Іра все ніяк не наважувалася висловити йому свою прохання. — Ви не зможете допомогти мені матеріально? Я хочу спробувати себе у бізнесі, але для цього потрібні гроші на навчання.
— Ні, — відсік чоловік. — З твоїм ставленням до роботи ти не те що в бізнес піти, ти навіть доучитися не зможеш. Я ж тобі сотню разів казав: Іро, час подорослішати! А ти, як була важким підлітком, так ним і залишилася.
— Обіцяю, якщо ви мені допоможете зі стартапом, я змінюся. Клянусь вам! Мені й самій набридла ця невизначеність. Хочу жити, як усі нормальні люди. Працювати, будувати кар’єру, вийти заміж, виховувати дітей…
— Хм, — недовірливо шмигнув носом Сергій Вікторович. Він якось дивно глянув на падчерку і помітно занервував. — У тебе що, хтось з’явився? Є залицяльник?
— Немає в мене нікого, — махнула рукою Ірина. — Якби був, я б тут не сиділа. Адже з партнером завжди легше влаштуватися в житті.
— У цьому ти права… Але й партнери бувають різні, — сказавши це, чоловік почав стукати пальцями по столу. Він поводився так, наче хотів щось сказати, але не наважувався. — Знаєш, що? У мене є одна пропозиція, завдяки якій ти зможеш непогано жити.
— Пропозиція? — здивовано перепитала Іра. Вона не зрозуміла, на що натякав вітчим.
— Я згоден дати тобі гроші, але тільки за однієї умови, — Сергій Вікторович загадково усміхнувся і відкинувся на спинку крісла.
— За якої умови? — дівчина напружилася. Навіть у сні вона не могла собі уявити, про що саме попросить її вітчим.
— Виходь за мене заміж, і тоді ти отримаєш усе, про що тільки мрієш, — висловивши цю дивну ідею, чоловік склав руки в замок і кинув діловий погляд на падчерку.
— Заміж за вас?! — спочатку Ірина була обурена словами вітчима, а потім вирішила, що той просто пожартував, і голосно засміялася. — Ну, ви даєте, Сергію Вікторовичу! Хіба можна так жартувати зі своєю падчеркою?
— З чого ти взяла, що я жартую? — чоловікові не сподобалася реакція дівчини. Він строго глянув на Ірину, і та одразу зрозуміла, що вітчим говорив серйозно. — У нас хоч і велика різниця у віці, але ми з тобою обоє дорослі люди, які можуть бути щасливі разом.
— Щасливі?! Та ви мені за віком, як батько! Навіщо я вам?! — спалахнула Іра. Сергію Вікторовичу було сорок п’ять. Виглядав він молодо та охайно, але дівчина не могла серйозно сприймати його пропозицію. До того ж вона не розуміла, чому в вітчима виникло бажання одружитися саме на ній, адже навколо нього крутилося багато інших солідних жінок.
— Ти, напевно, знаєш, що я хочу розширити свій бізнес і укласти контракт з однією великою компанією? — Сергій Вікторович зрозумів німе питання з обличчя дівчини і вирішив одразу пояснити, чому він зробив їй цю дивну пропозицію. — За умовами контракту я повинен бути обов’язково одружений. Такі правила у наших майбутніх партнерів. Вони вважають, що сімейна людина є більш солідною і викликає більше довіри.
— Але до чого тут я?! Чому б вам не одружитися на іншій?
— По-перше, ми з тобою знайомі багато років, і ти знаєш, як я любив твою матір. По-друге, я впевнений, що ти не будеш розповідати усім підряд, що наш шлюб – фікція. По-третє, я знаю, що ти потребуєш грошей. Якщо ти вийдеш за мене, я подарую тобі бізнес, — Сергій Вікторович завжди був серйозною людиною, і зараз він розмовляв з Ірою, як з діловим партнером.
— Ви говорите про фіктивний шлюб? Ніяких стосунків? — Іра змінила емоції.
— Виключно фіктивний. Отже, ти згодна чи ні? — строго запитав чоловік.
— Мені потрібно подумати.
— Думай, — сказав Сергій Вікторович і кивнув на вихід.
Закривши двері за падчеркою, бізнесмен на секунду пожалкував, що задумав усю цю авантюру. Він чудово знав про впертий характер Ірини. Така дівчина могла легко погодитися стати його дружиною, але перед самим весіллям запросто втекти. Однак справа була зроблена, і відмотати все назад було вже неможливо.
Ірина ніколи не замислювалася про свого вітчима, як про чоловіка. Але й у якості батька вона його ніколи не сприймала. Сергій Вікторович навіть не усиновив її офіційно. Вони завжди трималися осторонь одне одного й вкрай рідко спілкувалися.
Тепер же у свідомості дівчини щось змінилося. Після цієї розмови Іра стала дивитися на Сергія Вікторовича іншими очима. Він був привабливим і харизматичним чоловіком. Але головним його плюсом було те, що він був багатий. У підсумку Ірина погодилася прийняти його пропозицію. Вони домовилися, що лише поставлять штамп у паспорті, але житимуть окремо.
Після того як весілля відбулося, Сергій Вікторович одразу ж стримав свою обіцянку. Він подарував новоявленій дружині простору квартиру, дав гроші для вкладення у бізнес, оплатив навчання, а також став повністю забезпечувати її. Іра теж не стала ухилятися від своїх зобов’язань. Вона завжди супроводжувала фіктивного чоловіка на ділових зустрічах і робила вигляд, що цілком щаслива.
Після реєстрації шлюбу про свій безтурботний спосіб життя молода жінка забула. Ірина осілася й уже зовсім по-іншому дивилася на Сергія Вікторовича. Він здався їй розумним, турботливим і щедрим. З ним було цікаво, і з кожною новою поїздкою їй все менше хотілося з ним розлучатися. Тільки зараз вона зрозуміла, за що саме її мати любила цього чоловіка. За рік Іра жодного разу не пожалкувала про свє рішення.
Через рік подружжя, що не жило під одним дахом, вирішило розлучитися. Бізнесмен уклав потрібний йому контракт, і тепер йому не потрібно було підтримувати легенду про взірцевого сім’янина. Але до цього моменту стосунки між Ірою та Сергієм Вікторовичем змінилися. Чоловік не сприймав колишню падчерку, як капризну дівчину, а Ірина почала звикати до чоловіка, якого раніше буквально не виносила.
— Дякую тобі, думаю, що тепер ти зможеш продовжити сама. — Сказав Сергій. — Як обіцяв, я даю тобі свободу.
— Ти впевнений, що хочеш розлучення? — раптово запитала Іра, стоячи поруч із фіктивним чоловіком перед палацом одружень.
— А ти ні? — бізнесмен глянув на дружину і побачив у її очах сум.
— Я не хочу, — відверто відповіла Іра.
— І я не хочу, — усміхнувся Сергій Вікторович, а потім притягнув до себе дружину й серйозно подивився на неї. — Але якщо ти залишишся моєю дружиною, то тільки по-справжньому.
— Я згодна.
До палацу одружень подружжя так і не потрапило. Вони передумали розлучатися просто біля входу в РАЦС.
