– Волю відчули? Думали, раз із села дівчисько, дак і захистити нікому? А ось помилилися, родичі! Запам’ятай: ти тут ніхто, тепер моя дочка тут – цар і бог, усвідомила? І ти будеш перед нею навшпиньки ходити, зрозуміла? – на останньому слові теща брата від душі мене шарпнула

Мій брат Кирило привів свою дружину до нас в будинок. Дарина, так звати дружину брата, спочатку була скромною і милою дівчиною. Вона з радістю розділила з нами домашні обов’язки в плані прибирання – харчуватися молода сім’я вирішила окремо.

Дарина допомагала мамі на городі, сама, її ніхто не просив і не змушував. Вона виросла в селі, так що підказала мамі безліч корисних городніх «фішок». Від весілля Дарина з Кирилом відмовилися – вирішили не вкладати купу грошей в нікуди. Єдине – вона взяла сукню напрокат і вони зробили красиву фотосесію.

Даринка мені подобалася. Кирило поруч з нею світився, а мама не могла натішитися на те, як їй пощастило з невісткою.

Тривала казка недовго. Дарина повідомила усім, що чекає первістка, і до нас в гості, підтримати дочку, приїхала її мама, Марина Федотівна.

Ми її зустріли, як годиться. Накрили стіл, приготували кімнату. Чомусь ми з мамою думали, що Дарина пішла характером у свою маму, і чекали в гості пристойну скромну жінку.

Жінка, яка вломилися в наш будинок, як ураган, з трилітрової пляшкою в руках, і голосно гаркнула: – «Ну чо, свахо, діставай склянки», мало в’язалася з образом, який ми з мамою собі придумали.

Якщо не звертати увагу на відсутність манер, то вечір цілком вдався. Після вечері, Дарина пішла шепотітися зі своєю мамою. Я помила посуд, прибрала кухню і пішла спати. Але до своєї спальні я не дійшла – мене схопила за руку Марина Федотівна, розвернула мене обличчям до себе і почала кричати, дихаючи “ароматом веселощів” прямо в обличчя:

– Волю відчули? Думали, раз із села дівчисько, дак і захистити нікому? А ось помилилися, родичі! Запам’ятай: ти тут ніхто, тепер моя дочка тут – цар і бог, усвідомила? І ти будеш перед нею навшпиньки ходити, зрозуміла? – на останньому слові теща брата від душі мене шарпнула.

Я розгубилася і отетеріла, не розуміла, що взагалі відбувається. На крики жінки прибігла моя мама, слідом – Кирило. Дарини не було видно.

– Що тут відбувається? – запитала мама.

– Ти ще питаєш, що відбувається? Я думала – як Даринці пощастило, потрапила в порядну сім’ю, а ви, над дитиною моїєю знущаєтеся? Я вам всім влаштую! – Марина Федотівна відпустила мене і пішла до моєї мами, тикаючи в неї пальцем. – Ще раз я почую, що Дарина у вас тут горбатиться, я візьму дрин і пройдуся всім уздовж хребта! Зрозуміло!

– Заспокойтеся, будь ласка. Ви можете пояснити, що трапилося? – ще раз запитала мама.

– Бач, придумали, на дівку все господарство звісили і ходять, радіють. Дарина більше нічого робити не буде. Самі собі періть, прибирайте і готуйте. Зовсім знахабніли чи що? Тобі майбутнього онука свого не шкода? Значить так: я залишаюся! А то ви мені тут кровиночку зовсім загнобите!

Жінка прокричала все це і пішла в кімнату до Дарини. А ми з мамою дивились на Кирила з німим запитанням.

– Я сам не в курсі. Піду, з Дариною поговорю. – брат зник.

Ми з мамою спустилися на кухню, вона поставила чайник, сіла і зітхнула.

– Гнати їх треба, Мариш.

– Чому? – поцікавилася я.

– Ти цю тітку бачила? А вона в гості приїхала, і собі таке дозволяє. Думаєш, Дарина хоч чимось від неї відрізняється? Якщо врахувати, що вона матері своїй наскаржилась, як вона нас тут обпирає та годує? Навряд чи. Яблучко від яблуні, сама знаєш.

У мене в голові не вкладалося – як у такої неприємної жінки могла вирости скромна Дарина?

Ми з мамою працюємо, брат ще вчиться, його Дарина приїхала вступати до інституту – не вступила, теж працювала. Від нас їй далеко було їздити – звільнилася, роботу ближче шукала. Поки шукала – дізналася, що маля чекає. Ми з мамою вирішили допомогти молодим, тим більше – Кирилу останній курс залишився. Так, вони готують окремо, але гроші на продукти даємо ми.

Підлога у нас вдома миється раз на тиждень, кілька раз – підмітається, в решту днів робор-пилосос відмінно справляється і підтримує чистоту. Пере пральна машина. А посуд Дарина миє тільки за собою і чоловіком і то в більшості випадків для цього використовує посудомийку. Чим вона могла перетрудитися? Зрозуміло, якби у Даші пузо на лоб лізло, то вона відпочивала б від домашніх справ.

Але вона тільки кілька тижнів тому дізналася, що стане мамою, вона здорова, загроз ніяких нема і термін дуже маленький. Наскільки я знаю, жінки в 30 тижнів в декретну відпустку виходять, а до тих пір – працюють.

Ми з мамою пили чай. Спустився Кирило з дружиною і тещею. Кирило з Дариною сіли за стіл, а Марина Федотівна невдоволено стиснула губи:

– Що сидиш? – звернулася вона до мене. – Ти не бачиш – майбутня мати прийшла? Вона що, сама собі повинна чай наливати?

Даша сиділа навпроти і посміхалася. Розумієте – посміхалася. І ця посмішка зробила її настільки мерзенною, що мене аж пересмикнуло. Мама встала з-за столу:

– Збирайтеся і пішли геть звідси. Усі.

– Мамо? – запитав брат.

– Одружився? Значить бери дружину і з’їжджай. Вас це теж стосується, Марино Федотівно. Терпіти образи в своєму будинку я не збираюся.

– Нікуди я не піду. Мій чоловік – теж власник. І ми з мамою залишимося тут. – заявила Дарина. – Кирило! Скажи їм!

Ми з мамою переглянулися, в її погляді було «я ж тобі казала».

Сімейство ми виперли. Кирило почав заїкатися про власність, але мама його відразу взяла в облогу, пригрозивши, що останній курс навчання він оплатить собі сам.

– І платити я буду частинами, хіба мало. – попередила мама брата.

Даша почала маніпулювати, що небуде ніякої дитини, якщо її виставлять і перестануть утримувати. Мама у відповідь тільки знизала плечима:

– Роби як знаєш. Як то кажуть, твоє тіло – твоє діло.

Марині Федотівні мама пригрозила поліцією. Вона нам не родичка, а Дарина у нас не прописана, так що, її б одразу випровадили.

Але ж мама дійсно прийняла Дарину. Та й я до неї прив’язалася. А вона про дитину повідомила і відразу волю відчула, а чому б і ні? За підтримки мами-то?

Кирило так і живе з нами, Дарина відмовилася жити з ним в орендованому житлі. Вона поїхала зі своєю матір’ю назад у село, обізвавши Кирила на прощання маминим синочком.

Мама звинувачує себе в тому, що онука тепер у неї немає. Вона плаче, хоч я їй і кажу, що вона не винна. Пригріли змію на грудях, ось і все.