Одна моя знайома, мати трьох дітей, нещодавно знову вийшла заміж. І як їй це вдалося — для мене велика загадка. Ні, справа не в тому, що багатодітних матерів заміж не беруть. Беруть, якщо люблять! Просто, скільки я її пам’ятаю з першого шлюбу, вона завжди була «найгіршою матір’ю та найгіршою дружиною».
Кілька разів у її «минулому» житті я бувала у неї вдома. Пам’ятаю її завжди втомленою, змученою, розгубленою.
У неї то каша підгоряла, то молодший по годині ходив у мокрих штанцях, а вона розривалася між ним, середнім із його уроками, плитою, і руки не доходили переодягнути мокре.
Ще треба було встигнути приготувати вечерю, бо скоро чоловік прийде з роботи. Якось прибрати, бо він любить порядок.
Вона хапала іграшки, розкидала їх по коробках. Малий знову розкидав… Паралельно вмикала інтернет, щось розсилала поштою — вона ще й підробляла, бо зарплати чоловіка не дуже й вистачало… І все це перетворювалося на якийсь нескінченний похмурий хаос.
Приходив чоловік, дивився на безлад і мимохідь кидав фразу:
— Налий коту води! Зроби хоч щось корисне…
Напівжартома-напівсерйозно. Але я ці його слова добре запам’ятала.
І моя подруга кидала пошту, черпаки, мокрі штани й з винуватою посмішкою наливала коту в миску воду. Щоб зробити цю єдину корисну річ за день.
А я тоді зробила дурницю. Щоб якось розрадити обстановку, теж напівжартома, запропонувала кинути всіх цих котів і недоготовану вечерю, зібрати дітей, нафарбуватися (це жінці) і сходити в кафе.
— Я й своїх прихоплю.
— Стара вже вона фарбуватися! — різко сказав її чоловік. Те ніби жартома…
Я дивилася на цю жінку й із жахом розуміла, що вона взагалі молодша за мене. І якщо вона стара, то хто тоді я?
Вона винувато перепросила й сказала, що вони люблять домашню їжу. І почала накривати на стіл, за яким сидів і чекав чоловік. А поруч діти знову розкидали іграшки, і вона якоюсь «третьою» рукою їх тут же збирала, бо чоловік любив порядок. У неї пищав телефон, мабуть, робоча пошта.
— Годі цілий день сидіти в інтернеті, — сказав чоловік.
Я попрощалася й пішла.
Ні, сама вона ніколи ні на кого не скаржилася. Ніколи! Як не запитаєш, у неї все добре. І чим сірішою й зеленішою вона була, тим упевненіше відповідала: «Усе добре!»
І ховала згаслі безбарвні очі.
Але в нас завжди було багато спільних знайомих. І то від одних, то від інших я чула, що дуже невдоволена нею свекруха. Невістка — погана мати, бо малий упав з велосипеда й розбив собі брову. Зашивали. Треба стежити, а не дурницями займатися… Невістка — погана дружина, бо вдома безлад і діти з чоловіком погано нагодовані.
Якось чоловік тієї жінки ходив до школи, і потім вдома був скандал.
Старший щось накоїв, а все тому, що «погана мати» займається незрозуміло чим, тільки не вихованням.
Розповідали, що вона почала пити антидепресанти, бо, так, погана мати й погана дружина. Нічого не робить, а щось зробити просто немає сил… І навіть діти це зрозуміли.
— Мамо, ти погана! — кричав на вулиці молодший, ми тоді гуляли разом. — Ти не читаєш мені книжку.
Вона діставала з сумки цю книжку й приречено й втомлено починала читати. Вона дуже хотіла бути хорошою матір’ю.
А потім вони розлучилися. Чоловік зустрів іншу жінку. Мабуть, хорошу дружину й господиню. Але, справедливості заради, справно платить аліменти й спілкується з дітьми.
— Ну от так, — тільки й сказала мені на розпитування та моя знайома. — Мабуть, я сама винувата.
Потім вона з дітьми переїхала, обміняли квартиру, і ми довгий час не бачилися.
Минув час, і нещодавно ми з нею «знайшлися» в соцмережах. Вона сама мені написала.
Я здивувалася. З аватарки на мене дивилася якась інша, незнайома жінка. Яскрава, красива, щаслива й повна сил. Мені стало цікаво, і я запропонувала зустрітися.
Ми перетнулися в кафе. І я не вірила своїм очам. Вона, правда, була зовсім інша. Якась впевнена в собі, в житті, в людях. Тоді я й дізналася, що вона знову вийшла заміж.
— Я сама не знаю, чому він звернув на мене увагу, — ділилася вона. — Мені було зовсім не до того. Вижити б…
Але чоловік не здавався, залицявся, подружився з її дітьми, зробив пропозицію.
І виявилося, що вона — найкраща мати й найкраща дружина. Підсмажила яєшню, яка пригоріла, — найкраща господиня.
І вже завтра вона пекла пироги, бо — найкраща. І їй хотілося радувати.
Вдома безлад — прекрасна мати й дружина. Бо, виявляється, можна прибрати всім разом і весело при цьому базікати.
Виявилося, що не обов’язково тягнути самій сумки з магазину, і тобі при цьому ще й дорікнуть, що ти, як завжди, знову щось забула. А все тому, що займаєшся дурницями.
Можна з’їздити за покупками разом і посміятися, якщо щось забули. Виявилося, що вона зовсім не стара, а найкрасивіша жінка на світі. І ось вона вже робить ввечері зачіску, щоб просто зустріти з роботи того, хто вважає її красунею.
Виявилося, що вона більша молодець, бо ще й встигає підробляти. Але це зовсім не обов’язково. Тільки якщо вона сама хоче.
Виявилося, що вона зовсім не те безпорадне нікчемство, яким вважала себе багато років. І все лише тому, що її люблять, хвалять і цінують. А не чіпляються.
…Я слухала й дивувалася. А потім за нею приїхав той новий її чоловік. І я все зрозуміла. Знаєте, він дивився на неї так, що вона, правда, цвіла. Не цвісти було неможливо. Він говорив і доглядав за нею так, що не можна було не стати найпрекраснішою жінкою на світі.
А все тому, що поруч виявилася людина, яка допомогла їй у це повірити. З потворного каченяти зробила прекрасного лебедя… Це так важливо, коли поруч той, хто допоможе тобі стати цим лебедем. Бо лебедю потрібно дати час, сили й любов, щоб він розправив крила.
Ні, я нічого конкретного не хочу сказати. Нікого не хочу винуватити. У житті буває різне. Але от така історія. І мені дуже цікаво, що думає зараз перший чоловік.
