Я пам’ятаю, як тато приходив, і проводив час зі мною. А вона дивилася на нас, повними озлоби очима, ніби картаючи мене в тому, що я так до нього прив’язана. Я відчувала свою провину. Хоча сама не знала, в чому винна.
Мої батьки розійшлися, коли мені було 6 років. Мама дуже важко переживала розлучення. Вигнала батька з речами з квартири. Багато сумувала, плакала, злилася, кричала. Лаяла його останніми словами. Казала мені, що він нас зрадив, що знайшов їй заміну.
Після кожного візиту батьки сильно лаялися. Татко казав, що йому ніде жити, а мама відповідала, що він сам винен і це не її проблеми. Казала, що це він пішов із сімї, а значить повинен відмовитися від квартири в її користь.
Згодом, він так і зробив. Але дізналася я це вже від бабусі (татової мами). Мама дозволяла батькові бачитися зі мною, але сама кожен раз була присутня на цих зустрічах. Вона могла критикувати кожне слово, кожен рух батька, дорікати. Батько інколи лише слухав і мовчав.
Я бачила, як йому боляче, але нічого не могла зробити. Коли я намагалася захистити його перед мамою, вона тільки ще сильніше злилася і винила його за «поганий вплив» на мене.
Я бачила тата два рази в тиждень, і мені було цього дуже мало. Мені не вистачало його. Я дуже сумувала, але при мамі ніколи не говорила про це. Адже знала її реакцію.
Майже через рік мама знайшла іншого чоловіка, і вийшла заміж, невдовзі вона знову стала мамою. На той час вона перестала пускати тата навіть на поріг. Адже це була більше не його квартира.
Стала говорити і йому, і мені, що її новий чоловік набагато кращий і багатший його. Що для мене він буде кращим батьком. Тата ображали ці слова. Він не міг з мамою просто поговорити, вони завжди лаялись. Але тепер у неї був захисник, який і спустив батька зі сходів після чергового з’ясування стосунків.
З цього часу я не бачила тата. Я знала, що аліменти він платить щомісяця , що бабуся часто надсилає мені подарунки, але мама забороняла їй зі мною бачитися. Навіть перший час приховувала те, що отримує гроші і від неї теж.
Моєму “другому татові” було байдуже на мене. Він був занадто зайнятий рідним сином. Він завжди дивився на мене як на стіну. А мама дуже боялася знову залишитися одна, тому в усьому потурала йому.
Вітчим був з грошима, і тепер ми ні в чому не мали потреби. На мене вони особливо не витрачалися. Проте ми часто їздили кудись відпочивати.
Я чула від знайомих, що тато поїхав в інше місто. Що у нього інша сім’я і є свої діти. Я дуже хотіла спілкування, але думала, що більше не потрібна йому.
І ось, коли мені виповнилося 18 років, мій батько з’явився. Подзвонив, привітав. Сказав, що вирішив повернутися з родиною в рідне місто. Хоче познайомити мене зі своїми дітьми.
А я не знаю, чи варто. Всі ці роки мама тільки й робила, що поливала батька брудом. Казала, що він її ображав, заглядував у чарку і завжди приносив мало грошей додому. Хоча ніхто з нашої рідні і знайомих це не підтверджує.
Навпаки, кажуть, що він був трудягою і постійно старався заробити більше. Та й я сама не пам’ятаю такого, але ж я була маленькою. Раптом, мама не бреше?
Минуло стільки років, і за цей час він жодного разу не намагався вийти зі мною на зв’язок, навіть через бабусю. А тепер хоче спілкування. Навіщо? Не знаю, про що з ним говорити.
З мамою і вітчимом теж немає, і ніколи не було близьких стосунків. Мама завжди намагалася мене контролювати. Нав’язувала свою думку і не забувала щось сказати про батька, нагадуючи, що він мене кинув.
Але я пам’ятаю, як вона провокувала скандали з ним. Пам’ятаю, що завжди навмисно робила йому боляче. Як навіть після весілля з вітчимом намагалася повернути його, говорила, що любить.
У цьому кошмарі я жила стільки років. Але тато з нього втік, а я не могла. Мені прикро, що він так просто поїхав і навіть не намагався взяти мене з собою.
Фото pixabay.com
