Вона худла заради нього… а в день свого 18-річчя дізналася правду. Зоя все життя намагалася відповідати чужим очікуванням — мами, сестри, навіть хлопця, заради якого обрала майбутню професію. Але один вечір перевернув усе і змусив її вперше запитати себе: а чого хочу я?
Коли Зої було три роки, мама тримала її за руки, а тато розтискав щелепи, щоб бабуся могла влити в рот Зої ложку згущеного молока. Згущене Зоя не любила, як не любила все біле, тягуче й солодке, вона любила огірки та хрустке листя капусти, але від такої дієти у Зої стирчали ребра, і лікарка сварилася, що дитину не годують. Мама намагалася нагодувати. Підключала бабусю й тата, силоміць вливала ненависний суп, манну кашу з жовтими озерцями вершкового масла, солодке згущене молоко, за яке старша Іра все що завгодно могла б зробити.
— Мамо, ну якщо вона не хоче, можна мені?
Іра була рум’яною дівчинкою з пухкими ручками, і, на думку мами, згущене молоко в її раціоні було зайвим. Для Іри готувалися парові котлети і різався салат із Зоїної улюбленої капусти, але Іра завжди хотіла солодкого.
Іронічно, але тепер усе навпаки: Іра виросла і стала худою німфою з величезними очима, яка їсть згущене ложками, бо мама не в силах відбирати його у двадцятитрирічної доньки, а Зоя, зрештою, звикла до манної каші та супів, та так і не змогла відвикнути, чергуючи періоди, коли вона забагато їла, або взагалі відмовлялася від їжі. Це все призводило до набору ваги, змушуючи купувати джинси на розмір більше. Зоя точно вирішила схуднути до осені, тому що тепер вона буде не просто школяркою, яку всі шпиняють, а студенткою державного університету історичного факультету, де зможе почати нове життя.
На історичний факультет вона вирішила вступати через Олега. Олег був старший за неї, але молодший за Іру, і в дитинстві вони гралися разом, він ніби скріплював їхнє різновікове сестринство. Саме Олег, а не Іра, навчив Зою їздити на двоколісному велосипеді.
Спочатку Олег був для неї просто другом. Та й вона для нього також. Ще б пак, при такій різниці у віці! Але влітку перед одинадцятим класом Зоя поїхала до Полтави до тітки й повернулася схудла та засмагла. Олег аж присвиснув.
— Ого! Нічого собі, яка красуня!
Зою ще ніхто не називав красунею.
Після цього Олег почав проявляти до неї інтерес: питав, куди вона збирається вступати, рекомендував свій факультет, на якому навчався вже три роки. Іра, яка закінчувала математичний, обурилася й казала, що гуманітарні науки – нудьга. Олег сперечався з нею, натхненно розповідав про археологічні розкопки, і Зоя зрештою піддалася, вирішила вступати на історичний. Олег сам визвався її готувати й приходив мало не щовечора, так що історію вона добре склала і, звісно, вступила.
Якщо вже бути чесною, історія не сильно її приваблювала. Її приваблював Олег. А якби самій обирати, Зоя б обрала психологію. Якось вона заговорила з мамою про психолога, коли напади до їжі стали вже надто затяжними, на що мама сказала:
— Який психолог? Дурниці це все! Жоден психолог тут не допоможе, їсти треба менше.
Зоя хотіла нагадати їй про згущене молоко, яке заливали в неї, але говорити з мамою на такі теми було марно: вона тут же починала переказувати неприємні історії, які колекціонувала з передач і жовтих газет, зводячи все до того, що є в житті речі й серйозніше за залите згущене молоко. Тому Зоя й думала, що було б непогано вступити на психолога, але знову ж таки мама таку професію не схвалить, сестра підніме на сміх, а Олег образиться.
Свій статус для Олега Зоя ніяк не могла визначити. Грошей за підготовку він не брав, отже, робив це від чистого серця. Але чи можна назвати побаченнями спільні посиденьки над підручниками? З іншого боку, приніс же він на 8 березня їй букет. І мамі з Ірою приніс, щоб їм не образливо було, чи не говорить це про його серйозні наміри? Зоя вирішила, що Олег просто чекає її повноліття. А воно наставало в серпні.
Перед днем народження, пам’ятаючи про своє рішення схуднути до початку студентського життя, Зоя сіла на сувору дієту. Поки Іра уплітала смажені біляші, які бабуся готувала всупереч проханням Зої, доводилося жувати огірки та капусту. І що вона знаходила в них у дитинстві? Ну, знаходила ж щось. І зараз знайде. Головне, добре пошукати.
Старання були не марні: Зоя влізла в ту саму сукню, яку їй купила тітка рік тому в Полтаві і в якій вона так сподобалася Олегу. Святкували вдома, грошей на кафе не було, та й так навіть краще: батьки пообіцяли звільнити квартиру й поїхати на дачу, а Іра – покликати подружок, яких Зоя просто обожнювала. Своїх подружок у Зої не було, крім однієї, такої ж пухленької однокласниці Маші, з якою вони сиділи багато років за однією партою.
Бабуся з мамою наготували салатів, спекли торт, Іра потай купила напої та чіпсів. Музику включили на повну, кульки у вигляді цифри вісімнадцять висіли над стелею. Олег поцілував її в щоку й подарував книжку про розкопки. Не дуже романтично, але ж подарунок! Зоя мріяла, як увечері ввімкнуть світломузику, поставлять повільні треки, і Олег нарешті запросить її на повільний танець.
Коли посунули стіл і справді ввімкнули повільну музику, під яку Ірині подружки тупцяли з приведеними кавалерами, Зоя виявила, що Олега ніде немає. Вона перевірила на кухні, у під’їзді, навіть у ванній кімнаті. Невже він провалився крізь землю? Зоя, засмучена, поверталася до зали, коли почула в батьківській кімнаті хтось є. Заходити туди було суворо-насуворо заборонено, як і до бабусиної кімнати, це було однією з умов надання квартири для святкування. Зоя нахмурилася й зазирнула. Вікна були зашторені, і вона не одразу розібрала, що відбувається. Тільки потім зрозуміла, що там був Олег і вибігла геть.
— Що ти знайшла в ньому, він же негарний! – багато разів казала їй сестра.
Негарний. А сама залицялася до нього. Все раптом стало таким ясним, наче ввімкнули прожектор і підсвітили весь останній рік. Не через Зою Олег ходив до неї щовечора, не на неї він дивився з-за підручника, не з нею сперечався. Як же вона не помітила!
Торт із вісімнадцятьма свічечками чекав своєї години в холодильнику. Политий згущеним молоком, звісно. Зоя дістала його, взяла столову ложку й почала їсти. З’їла б увесь, якби її не зупинила Маша.
— Ти чого? – злякалася подруга.
Зоя розмазала по щоках туш і заявила:
— Не буду я вчитися на історичному, завтра ж заберу документи. Поїду до тітки, вона пропонувала попрацювати в неї в магазині. Поки біологію якраз підтягну. А на наступний рік вступлю на психолога.
— Серйозно? – здивувалася Маша. – А що мама на це скаже?
Зоя відламала ложкою великий шматок торта, проковтнула його й сказала:
— А мені тепер байдуже, хто і що скаже. Тепер я сама.
І здивувалася тому, що їй і справді байдуже. Навіть торт відсунула. Не буде вона худнути й вступати туди, куди вважають за потрібне інші. І Іру прощати не буде – вона єдина знала про почуття Зої, могла й попередити, якщо вирішила будувати майбутнє з Олегом. Не буде Зоя слухати інших. А буде слухати тільки себе.
