Спроби посадити бабусю Катерину в інвалідний візок для прогулянки на вулицю закінчилися ще гірше. Вона була впевнена, що це вирок.
Бабуся Катерина, якій було трохи за сімдесят років, набула життєвого досвіду, але через свої переконання часто відмовлялася від зручностей.
Вона вірно дотримувалася давніх українських традицій, змішаних із суто власними переконаннями і часткою забобонів.
Жінка категорично відмовлялася від будь-яких сучасних речей, вважаючи їх такими, що притягують біду. Це іноді створювало кумедні, але водночас й сумні ситуації.
Коли родина купила їй стильну тростину з орнаментом, бабуся заявила, що ходити з нею соромно. Казала, що з такою річчю тільки “старі баби” ходять і їй ще рано.
Тоді їй саме виповнився 71 рік. Сміх сміхом, але, через її впертість, вона майже не могла пересуватися. І хоча всі родичі намагалися переконати її, що тростина допоможе, бабуся тільки відмахувалася й ховалася у свою кімнату.
Вона не могла вийти на ґанок, пройтися до магазину та до сусідки. А все через свою впертість. Вона й не підозрювала, що своїми переконаннями не тільки їй погано, але й рідним.
Спроби посадити бабусю Катерину в інвалідний візок для прогулянки на вулицю закінчилися ще гірше. Вона була впевнена, що це вирок. Мовляв, як тільки сядеш у візок, так одразу і ляже життя. Довелося відмовитися від ідеї відвезти її в парк, щоб вона подихала свіжим повітрям.
Ще одна незабутня історія трапилася, коли бабця категорично відмовилася їхати до лікарні на швидкій. Сказала, що швидка — це вже все, “значить, відправлять на той світ”.
Сісти у звичайне авто вона погодилася. І хоча все закінчилося добре, всі зрозуміли, що до лікарні бабусю більше так просто не довезеш.
А найбільше Катерина боялася ходити на кладовище. Вона за останні роки жодного разу не відвідала могили свого чоловіка та сина, бо боялася, що це наведе нещастя.
Родина намагалася переконати її, але вона залишалася непохитною. Врешті-решт, і цього разу поступилися її впертості.
Після того, як бабуся пішла з життя, вся родина відчула, що, можливо, вони могли б зробити для неї більше. Могли б наполягти на лікуванні, на відвідинах лікарів, на тих самих прогулянках.
Але зараз вже пізно. Так і бабуся Катерина так просто не здалася б. Вона сама того не розуміла, скільки могла всього зробити, якби не ті її переконання.
Не марнуйте своє життя.
