— Вона не сприймала мене з першого дня! Вона зробила все, щоб Сергій пішов із сім’ї! Тепер, коли її не стало, я нарешті дихаю вільно, — Лариса не приховувала гіркоти, розбираючи речі покійної свекрухи, Анни Борисівни. Двадцять років ці жінки вели тиху війну, і Лариса була впевнена — саме свекруха зруйнувала її щастя.

— Вона не сприймала мене з першого дня! Вона зробила все, щоб Сергій пішов із сім’ї! Тепер, коли її не стало, я нарешті дихаю вільно, — Лариса не приховувала гіркоти, розбираючи речі покійної свекрухи, Анни Борисівни. Двадцять років ці жінки вели тиху війну, і Лариса була впевнена — саме свекруха зруйнувала її щастя.

Лариса завжди вважала, що їй не пощастило лише в одному — у свекрусі. Анна Борисівна була жінкою застебнутою на всі ґудзики: сувора, мовчазна, з вічно підтиснутими губами. Вона ніби контролювала кожен крок Лариси. Коли Сергій, чоловік Лариси, почав пізно повертатися додому, а потім і зовсім пішов до іншої, Лариса була впевнена: це Анна Борисівна «накрутила» сина, це вона завжди була ним незадоволена, це вона створила в домі атмосферу, від якої він втік.

— Твоя мати ніколи мене не любила, — казала Лариса Сергію під час розлучення. — Вона зробила все, щоб ми розійшлися. Тепер вона задоволена?

Сергій лише мовчав, опустивши очі. Анна Борисівна теж не виправдовувалася. Вона просто продовжувала допомагати з онуками, хоча Лариса приймала цю допомогу з холодним презирством.

Анна Борисівна пішла тихо, уві сні. Лариса прийшла прибрати в її квартирі перед продажем. Вона кидала речі в мішки для сміття, відчуваючи дивне полегшення. Але в спальні, під ліжком, вона знайшла дерев’яну скриню. Там не було золота. Там був загальний зошит у синій обкладинці.

Лариса сіла на край ліжка і розгорнула першу сторінку. «14 травня 1998 року. Сергій знову просить грошей. Каже, що на бізнес, але я знаю — він знову програв. Господи, як мені дивитися в очі Ларисі? Вона така щаслива, вона думає, що у них ідеальна сім’я. Я знову накричала на неї сьогодні, щоб вона не купувала ту дорогу шубу. Вона думає, я скупердяйка. А я просто знаю, що в їхньому бюджеті вже дірка розміром у прірву, яку проїв мій син».

Лариса відчула, як холонуть пальці. Вона почала гортати далі. Щоденник був хронікою відчайдушної боротьби матері за честь сина, який виявився слабким і підлим.

«20 вересня 2005 року. Лариса плаче, бо Сергій не прийшов ночувати. Я сказала їй, що він на об’єкті, що він багато працює. Насправді я витягала його з міліції — він знову вплутався в бійку через борги. Лариса кричала на мене, називала холодною змією. Нехай. Краще нехай не сприймає мене, ніж дізнається, що її “герой” — звичайний гравець і брехун. Поки вона вірить у нього, у дітей є батько».

Сторінка за сторінкою відкривалася правда. Анна Борисівна роками виплачувала борги Сергія зі своєї маленької пенсії. Вона спеціально сварилася з Ларисою, щоб та не зближувалася з Сергієм у ті моменти, коли він був особливо небезпечним у своєму гніві. Вона брала весь удар на себе.

Останній запис був зроблений за тиждень до смерті. «Сергій знову дзвонив. Просив продати квартиру, бо йому “треба почати спочатку” з новою дружиною. Я відмовила. Ця квартира — єдине, що я можу залишити Ларисі та онукам. Вона досі думає, що я розвалила їхній шлюб. Можливо, так і краще. Не сприймати живу свекруху легше, ніж усвідомити, що ти двадцять років кохала порожнечу. Пробач мені, Ларочко, за мою грубість. Це була єдина маска, яка трималася міцно».

Лариса сиділа в порожній квартирі і вмивалася сльозами. Вона згадала всі ті моменти, коли була грубою з Анною Борисівною. Згадала, як не дозволяла онукам залишатися у неї на вихідні «в покарання». Згадала, як на похороні навіть не підійшла до труни, щоб попрощатися по-людськи.

Вона все життя воювала з тінню, яка насправді була її єдиним захисником.

Через місяць Сергій прийшов до Лариси. Він виглядав жалюгідно, знову просив грошей «у борг», звинувачуючи покійну матір у тому, що вона «нічого йому не залишила». Лариса подивилася на нього — не з гнівом, а з глибоким жалем. 

— Знаєш, Сергію, — спокійно сказала вона. — Твоя мати залишила мені набагато більше, ніж ти можеш собі уявити. Вона залишила мені правду.

Вона не дала йому ні копійки. Лариса продала квартиру свекрухи, але всі гроші поклала на рахунки дітей для навчання — саме так, як хотіла Анна Борисівна.

Тепер Лариса часто приходить на цвинтар. Вона приносить білі лілії — єдині квіти, які свекруха колись любила, але про які Лариса ніколи не питала. Вона просто сидить поруч і мовчки розмовляє з тією, кого називала ворогом. Каяття прийшло пізно, але воно змінило її серце назавжди.