Кроки того, хто світив, були тихими і невизначеними, вона подумала, що в її будинку він вперше. Потім почулися обережні переступання ще однієї пари ніг. «Значить, їх двоє», – подумала Ольга Сергіївна.
«Блін, Сєрьога, та тут же тільки книги», – почула шепіт.
«Зараз почнуть нишпорити в шафі, викинуть весь одяг, все перериють, нічого не знайдуть, тому що там нічого немає», – думала Ольга Сергіївна. Побачила в темряві, що дійсно чоловіки підійшли до шафи.
– Хлопці, там грошей немає, – сказала тихо.
– Сидоренко Сергій, ти знову не підготував домашнє завдання, – почулося Сєрьогі і він випустив з рук ліхтарика. Напарник його кинувся бігти, а Сєрьога як в ступор впав. Ольга Сергіївна, класний керівник, людина, яка мало не силою змусив його закінчити десять класів, ніякого сумніву не могло бути, цей голос, ці інтонації – вони неповторні.
А після школи в Сергія почалися інші уроки – злoдійство, в’язниці. Як в тому фільмі: «Укpав, випив – в тюpму». Він і не підозрював, що в цьому чужому місті наткнеться на свою колишню вчительку. І сам не помітив, як запитав:
– Це ви, Ольго Сергіївно?
– А ти звідки мене знаєш? Чи тепер уже злодії, коли в будинок йдуть, імена господарів вивчають?
Сергій намацав вимикач і включив світло. Що вже тепер таїтися?
– Сидоренко, так це ти? Ну відвернися, я хоч халат накину, – сказала Ольга Сергіївна. – А тепер пішли на кухню чай пити.
Сергій то зніяковів, щось белькотів про прощення, однак колишня вчителька була невблаганна:
– Нічого, що зараз друга година ночі, якщо в гості прийшов, буду поважати, – сказала, ставлячи чайник на плиту.
На запитання вчительки, що він робить і де живе, Сергій плів різні небилиці, набрехав, що має вищу освіту, гідну роботу, жінку, двох дітей. Знахабнів до того, що розповів нібито вони з другом хотіли розіграти свого колегу, але переплутали поверх і зайшли до неї випадково.
– Ви, Ольго Сергіївно, не подумайте нічого такого. Це просто невдалий розіграш. Але як ви тут опинилися?
Ольга Сергіївна розповіла, що переїхала в містечко п’ять років тому, тут у неї жила стара тітка, за якою вона доглядала, і квартира залишилася їй. А будинок у селі вона продала.
– Гроші в банк поклала, а він лопнув, краще б зятю машину купила. Ну, і що тепер уже? – сказала без жалю.
Сергій допив чай, почав збиратися. Довго топтався біля дверей, тоді дістав з кишені мобільний телефон і поклав на тумбочку в коридорі.
– Вибачте, Ольго Сергіївно, просто під руку попався. А ви замок в дверях поміняйте, так що ж це таке – за дві секунди відкривається? Китайська халтура. Може, собаку собі хоч маленького візьміть. Тому що зараз таке твориться, а ви сама живете …
– Сидоренко, ти був поганим учнем, ледачим і брехливим. Таким і залишився. У мене ще були сумніви, але тепер я точно знаю, хто в дев’ятому класі витягнув з моєї сумки гаманець, – сказала Ольга Сергіївна. – Йди звідси. І спасибі, що хоч не вbив.
– Та що ви, Ольгo Сергіївнo, я злодій, це правда. Але не вbивця.
Ольга Сергіївна не спала до ранку. Згадувала колишніх учнів, їх батьків. Думала про Сидоренкa, картала себе, що тоді махнула рукою на укpадений гаманець. А треба було б таки знайти злoдiя, може, і не пішов би Сергій тією стежкою, яка в тюpми веде.
Вранці зайшла сусідка, принесла хліб і молоко. Ольга Сергіївна дістала з сумки гаманець. Він був порожнім.
«Сидоренко Сергій, ти невиправний», – подумала. Сусідку попросила почекати до завтра. Повинні принести пенсію.
Автор – Софія Рудницька, фото ілюстративне, з вільних джерел