fbpx

Вона прокинулася від світла ліхтарика. Хтось був в її квартирі і щось шукав. Відкрила очі, але не ворухнулася, так і лежала тихо, спостерігала, що ж буде далі. Пляма від ліхтарика спочатку літала по стінах, потім перемістилася на шафу з одягом, далі – на стелаж з книгами

Кроки того, хто світив, були тихими і невизначеними, вона подумала, що в її будинку він вперше. Потім почулися обережні переступання ще однієї пари ніг. «Значить, їх двоє», – подумала Ольга Сергіївна.

«Блін, Сєрьога, та тут же тільки книги», – почула шепіт.

«Зараз почнуть нишпорити в шафі, викинуть весь одяг, все перериють, нічого не знайдуть, тому що там нічого немає», – думала Ольга Сергіївна. Побачила в темряві, що дійсно чоловіки підійшли до шафи.

– Хлопці, там грошей немає, – сказала тихо.

– Сидоренко Сергій, ти знову не підготував домашнє завдання, – почулося Сєрьогі і він випустив з рук ліхтарика. Напарник його кинувся бігти, а Сєрьога як в ступор впав. Ольга Сергіївна, класний керівник, людина, яка мало не силою змусив його закінчити десять класів, ніякого сумніву не могло бути, цей голос, ці інтонації – вони неповторні.

А після школи в Сергія почалися інші уроки – злoдійство, в’язниці. Як в тому фільмі: «Укpав, випив – в тюpму». Він і не підозрював, що в цьому чужому місті наткнеться на свою колишню вчительку. І сам не помітив, як запитав:

– Це ви, Ольго Сергіївно?

– А ти звідки мене знаєш? Чи тепер уже злодії, коли в будинок йдуть, імена господарів вивчають?

Сергій намацав вимикач і включив світло. Що вже тепер таїтися?

– Сидоренко, так це ти? Ну відвернися, я хоч халат накину, – сказала Ольга Сергіївна. – А тепер пішли на кухню чай пити.

Сергій то зніяковів, щось белькотів про прощення, однак колишня вчителька була невблаганна:

– Нічого, що зараз друга година ночі, якщо в гості прийшов, буду поважати, – сказала, ставлячи чайник на плиту.

На запитання вчительки, що він робить і де живе, Сергій плів різні небилиці, набрехав, що має вищу освіту, гідну роботу, жінку, двох дітей. Знахабнів до того, що розповів нібито вони з другом хотіли розіграти свого колегу, але переплутали поверх і зайшли до неї випадково.

– Ви, Ольго Сергіївно, не подумайте нічого такого. Це просто невдалий розіграш. Але як ви тут опинилися?

Ольга Сергіївна розповіла, що переїхала в містечко п’ять років тому, тут у неї жила стара тітка, за якою вона доглядала, і квартира залишилася їй. А будинок у селі вона продала.

– Гроші в банк поклала, а він лопнув, краще б зятю машину купила. Ну, і що тепер уже? – сказала без жалю.
Сергій допив чай, почав збиратися. Довго топтався біля дверей, тоді дістав з кишені мобільний телефон і поклав на тумбочку в коридорі.

– Вибачте, Ольго Сергіївно, просто під руку попався. А ви замок в дверях поміняйте, так що ж це таке – за дві секунди відкривається? Китайська халтура. Може, собаку собі хоч маленького візьміть. Тому що зараз таке твориться, а ви сама живете …

– Сидоренко, ти був поганим учнем, ледачим і брехливим. Таким і залишився. У мене ще були сумніви, але тепер я точно знаю, хто в дев’ятому класі витягнув з моєї сумки гаманець, – сказала Ольга Сергіївна. – Йди звідси. І спасибі, що хоч не вbив.

– Та що ви, Ольгo Сергіївнo, я злодій, це правда. Але не вbивця.

Читайте також: «Пoвія! Невдячна cвиня! – верещала мати на дочку Наталію. Округлений дочкин жівoтик аж ніяк не зупиняв материнської злості. Навпаки – посилював її. – Іди з дому і не повертайся! Щоб я тебе більше не бачила!» Мати дійсно вигнала її з дому

Ольга Сергіївна не спала до ранку. Згадувала колишніх учнів, їх батьків. Думала про Сидоренкa, картала себе, що тоді махнула рукою на укpадений гаманець. А треба було б таки знайти злoдiя, може, і не пішов би Сергій тією стежкою, яка в тюpми веде.

Вранці зайшла сусідка, принесла хліб і молоко. Ольга Сергіївна дістала з сумки гаманець. Він був порожнім.

«Сидоренко Сергій, ти невиправний», – подумала. Сусідку попросила почекати до завтра. Повинні принести пенсію.

Автор – Софія Рудницька, фото ілюстративне, з вільних джерел

You cannot copy content of this page