Минув уже місяць, а я все ще не можу зібратися з думками і змусити себе змиритися. У мене була близька подруга, з якою ми дружили з п’ятого класу. Ми разом пройшли вогонь і воду, разом росли, вчилися, закохувалися. Ми навіть заміж в один рік вийшли. Так, жили небагато, але дружно, завжди один одного виручали, сини у нас – ровесники, зараз обидва в десятому класі.
Так ось, в останній час у моєї подруги були проблеми з грошима – величезні проблеми. Вона влізла в борги і кредити, її трясли колектори, постійно були дзвінки з банків і від людей, які їй займали. Плюс ще потрібно було на щось жити, вчити і виховувати дитину.
Чоловік її спився вже давно, живий, але толку від нього, як від бомжа. Родичів інших немає. І, мабуть, вона вирішила, що вбuти себе – це вихід. Її не стало місяць тому, і мало того, що мені треба якось звикнути і пережити, так на мені і моїй родині тепер її неповнолітній син (бо я не зможу здати його в притулок, він рідний нам), і її проблеми.
Я кожен день плачу від горя і від думок, що робити далі. Те, що її мучило, вона просто переклала на мої плечі, тепер я повинна шукати вихід. Ми теж живемо бідно, від зарплати до зарплати, я не знаю, що робити.
Читайте також: Невже я втратила її навіки? Дочка пішла через образу, яку пронесла через все життя
Мені її дуже сильно не вистачає, але ще я на неї злюся за те, що вона так зі мною вчинила, хіба близькі люди йдуть ось так, залишивши інших розбиратися зі своїми справами? Її син розбuтий, я не знаю, як його втішити.
Мені всі кажуть, що я тепер його опора і підтримка, я повинна знайти слова, які його заспокоять, щоб йому хотілося далі жити, допомагати мені, бути хорошою дитиною, не розчаровувати. Я все це повинна робити. І я розумію, що це так, але хто втішить мене?
